У х в а л а
27 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 209/3085/20
Провадження № 14-182цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про поділ спільного майна подружжя
за касаційною скаргою позивачки на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року і
в с т а н о в и л а :
26 жовтня 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, у якому просила:
- визнати спільним майном подружжя автомобіль марки "Toyota Venza" (рік випуску - 2011, колір - чорний, тип - загальний легковий універсал - В, об`єм двигуна - 2700 м. куб., номер шасі (кузова) - НОМЕР_1, номерний знак - НОМЕР_2 ; далі - автомобіль), який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 зареєстрований за відповідачем;
- припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль;
- визнати за відповідачем право власності на автомобіль;
- стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію за її частку у спільному майні подружжя, зокрема 1/2 частину ринкової вартості автомобіля у сумі 292 231,50 грн, і судові витрати у сумі 3 342,71 грн.
Мотивувала позов так:
- з 23 липня 2005 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі; подружжя має двох неповнолітніх дітей;
- із жовтня 2019 року сторони припинили спільне проживання. Діти залишилися проживати разом з позивачкою;
- вона звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу; згоди щодо укладення договору про поділ спільної сумісної власності подружжя не досягло;
- за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя придбало автомобіль, вартість якого до звернення до суду складала 584 463,00 грн. Цю вартість підтверджує звіт про незалежну оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складений Товарною біржею "Правобережна товарна біржа";
- на підставі частин першої та другої статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України) просить присудити неподільне рухоме майно відповідачеві, а позивачці на підставі частини другої статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виплатити грошову компенсацію вартості її частки у цьому майні.
22 березня 2021 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: визнав спільним майном подружжя автомобіль; припинив право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль і "виділив" його відповідачеві; стягнув з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію у сумі 292 231,50 грн за 1/2 частину ринкової вартості автомобіля. Мотивував рішення так:
- автомобіль, який зареєстрований за відповідачем, придбаний під час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя. Тому автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності позивачки та відповідача;
- автомобіль, яким користується відповідач, треба поділити між сторонами шляхом визнання права власності на нього за відповідачем з одночасним стягненням з останнього на користь позивачки 1/2 частини вартості автомобіля. Одержати таку компенсацію за належну їй частку автомобіля позивачка погодилась (цей висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованим у постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16).
6 травня 2021 року відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Вказав, що взагалі не погоджується з цим рішенням. Просив скасувати останнє у частині задоволення вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль і про стягнення з відповідача грошової компенсації, у зазначеній частині - відмовити у задоволенні позову, а у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
21 липня 2021 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 22 березня 2021 року скасував у частині припинення права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль і про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за 1/2 частину ринкової вартості автомобіля в сумі 292 231,50 грн та відмовив у задоволенні позову в цій частині. Мотивував постанову так:
- рішення суду першої інстанції треба переглянути лише у частині вимог про "припинення права на частку у спільному майні" подружжя та про стягнення грошової компенсації, оскільки апеляційна скарга стосується тільки цих вимог;
- позивачка не довела фінансову спроможність відповідача для сплати грошової компенсації у сумі 292 231,50 грн. У справі відсутні об`єктивні дані про дохід відповідача;
- задоволення позову у вказаній частині призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач не дав згоду на виплату позивачці компенсації за її частку у спільному майні подружжя, а відсутність коштів зумовить примусове виконання рішення суду шляхом продажу автомобіля. Крім того, відповідач не дав згоду викупити у позивачки її частку у спільному майні подружжя;
- примушування відповідача до викупу у позивачки її частки у спільному майні подружжя є порушенням його прав, оскільки законодавство не передбачає набуття права власності у примусовому порядку;
- виплата позивачці компенсації за її частку у спільному майні подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар, суперечить вимогам статті 319 ЦК України, принципу пропорційності та порушує баланс приватних інтересів (близький за змістом висновок Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц.
19 серпня 2021 року позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції у частині, у якій це рішення скасував апеляційний суд. Мотивувала касаційну скаргу так:
- суд апеляційної інстанції у постанові не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16. Згідно з тим висновком автомобіль, придбаний у період шлюбу, відповідно до статей 60, 61, 70, 71 СК України є спільним майном подружжя, яке підлягає поділу між ними; оскільки він є у користуванні відповідача, то суди правомірно присудили стягнути з відповідача 1/2 частину вартості цього об`єкта як компенсацію за частку позивача у спільній сумісній власності;
- під час розгляду справи відповідач не оскаржив ринкову вартість автомобіля, клопотання про призначення судової експертизи не заявив;
- апеляційний суд не звернув увагу на акт виконаних робіт № 50715-А від 12 січня 2021 року, у якому перераховані ремонтні роботи та запчастини до автомобіля на загальну суму 75 146,00 грн. Цей акт підтверджує фінансову спроможність відповідача та факт користування ним автомобілем. Тому висновок суду апеляційної інстанції про фінансову неспроможність відповідача та про надмірність для нього тягаря зі сплати на користь позивачки компенсації є помилковим.
7 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження. Підставами касаційного оскарження позивачка зазначила: (1) застосування норм права без урахування сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16 висновку щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); (2) недослідження належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20 вересня 2021 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивачки. Просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін з огляду на її законність та обґрунтованість. Висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, відповідач вважає нерелевантним для обставин справи № 209/3085/20, бо той стосується інших правовідносин. Відповідач не виявив бажання отримати автомобіль у власність і не вніс на депозитний рахунок суду 1/2 частину вартості автомобіля. На утриманні відповідача є двоє неповнолітніх дітей, яких він забезпечує матеріально та бере участь у їхньому вихованні.
29 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про призначення справи до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
6 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так:
1) з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 щодо застосування приписів частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України про обов`язковість надання одним із подружжя (відповідачем) згоди на виплату компенсації частки у праві спільної сумісної власності на майно та внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми у справах, у яких про припинення своєї частки у спільному майні й отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
За обставинами тієї справи один із членів подружжя, пред`явивши позов про поділ спільного майна, фактично погодився на присудження на його користь грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно, а інший член подружжя (відповідач) гроші на депозитний рахунок не вніс. Верховний Суд України вважав, що у разі, коли жоден із членів подружжя попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку іншого, а неподільні речі не можна реально поділити відповідно до часток, то треба визначити ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності (близький за змістом висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15);
2) відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема (але не виключно) на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду;
- принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України, треба застосовувати до правовідносин, які виникають у разі звернення одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя (відповідача) на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. З метою надання гарантій виплати компенсації вартості частки, на яку позивач просить припинити право власності іншого з подружжя, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Такий підхід відповідає засадам справедливості, розумності та добросовісності (стаття 7 СК України), бо відповідач надає згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування;
- правовідносини, у яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації вартості його частки, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, регулюють, зокрема, положення частини другої статті 364 ЦК України. Відповідний припис передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки;
- заявляючи вимогу про припинення права власності на частку у праві спільної власності, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, як правило, не згоден її виплачувати, що і є суттю спору між сторонами. Тому відповідач не має наміру вносити відповідні кошти на депозитний рахунок суду. Залишення ж неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з членів подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею надалі. Тоді як інший член подружжя, як правило, не має такої можливості, хоча і залишається співвласником;
- частина п`ята статті 71 СК України не встановлює вимогу про обов`язкове внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у спільному майні й отримання компенсації на свою користь заявляє позивач. Подібні за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII"Перехідні положення" ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І значення судового розгляду полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, та з огляду на те, що принцип верховенства права вимагає правової визначеності стосовно застосування приписів СК України та ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду приймає справу № 209/3085/20 до розгляду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи; у такому випадку судове засідання не проводиться.
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду