П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 167/347/20
провадження №51-4676км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н. О.,
суддів Маринича В. К., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Нескородяного А. М.,
потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4,
захисників Бакаєвича А. В., Сорокопуда М. О. (у режимі
відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників Бакаєвича Анатолія Вікторовича та Сорокопуда Миколи Олександровича в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Рівненського апеляційного суду від 13 травня 2021 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Гішин Ковельського району Волинської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 28 серпня 2020 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 1 ст. 135 КК - на строк 1 рік;
- ч. 2 ст. 286 КК - на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілих задоволено частково і стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 100 000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті вимог за цивільним позовом потерпілих відмовлено.
Цивільний позов Луцької міської клінічної лікарні до ОСОБА_5 про відшкодування збитків, завданих злочином, залишено без розгляду у зв`язку із відшкодуванням обвинуваченим заподіяної матеріальної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Вироком Рівненського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу захисників залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника потерпілих задоволено частково, а апеляційну скаргу прокурора задоволено повністю, вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову. Визнано ОСОБА_5 винуватим та призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 135 КК - на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 286 КК - на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілих задоволено частково і стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 250 000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами встановлено, що 24 січня 2020 року приблизно о 18:45 ОСОБА_5, керуючи технічно справним автомобілем марки "Peugeot Expert" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись автомобільною дорогою М-07 сполученням "Тереблече-Чернівці-Ковель-Доманово", в напрямку руху від м. Ковель до м. Луцька зі швидкістю понад 50 км/год, на ділянці дороги поблизу будинку № 37 на вул. Першотравневій в с. Копачівка Рожищенського району Волинської області, усупереч пп. "б" п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4, пп. "б" п. 12.9, п. 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість, не зупинив автомобіль, щоб дати дорогу пішоходам, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, чим допустив наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка переходила проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переході справа наліво відносно руху автомобіля, у результаті чого потерпілій були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться у причиново-наслідковому зв`язку зі смертю останньої.
Після здійснення наїзду на потерпілу ОСОБА_5 усупереч вимогам п. 2.10 ПДР, завідомо знаючи, що потерпіла перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, зумовленого ДТП за його участю, маючи змогу надати потерпілій допомогу на місці ДТП, самовільно покинув місце пригоди.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі захисники, посилаючись на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказують на те, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 23, 94, 404 КПК, за відсутності відповідного клопотання з боку сторони обвинувачення та потерпілих, безпосередньо не дослідивши усі наявні у матеріалах кримінального провадження докази, як кожен окремо, так і в їх сукупності, надав цим доказам іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, та дійшов до безпідставних висновків про необхідність посилення покарання, призначеного ОСОБА_5 судом першої інстанції. Зазначають про те, що апеляційний суд, посилюючи засудженому покарання, усупереч вимогам ст. 65 КК не вказав додаткових чи нових обтяжуючих покарання обставин, не навів нових даних, що характеризують особу ОСОБА_5, які б не були враховані місцевим судом під час призначення покарання та які б могли суттєво вплинути на посилення йому покарання. Вважають, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав підставою для посилення засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК факт притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення в сфері безпеки дорожнього руху. Вважають неправильним врахування під час призначення покарання тієї обставини, що засудженим було залишено потерпілу в небезпеці, оскільки дана обставина є ознакою іншого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, за який ОСОБА_5 призначено покарання окремо.
Вказують на неправильне вирішення апеляційним судом цивільного позову, який під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди потерпілим не врахував і не обґрунтував глибину фізичних і душевних страждань, завданих позивачам, відсутність перешкод у реалізації їх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості і дійшов неумотивованого висновку про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди потерпілим, який є неспівмірним.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники просили касаційну скаргу задовольнити, а прокурор та потерпілі заперечували проти її задоволення, просили вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
Мотиви Суду
Суд заслухав суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи і дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком місцевого суду ОСОБА_5 було визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цим же вироком стягнуто із обвинуваченого на користь потерпілих по 100 000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Так, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, конкретні обставини їх вчинення, дані про особу засудженого, який на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, думку потерпілих, які наполягали на суворому покаранні, і дійшов висновку про те, що виправлення і перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства, а тому призначив йому остаточне основне покарання у вигляді позбавлення волі, яке належить відбувати реально.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, прокурор та представник потерпілих звернулися із апеляційними скаргами, в яких ставили питання про посилення призначеного ОСОБА_5 покарання. Представник потерпілих у апеляційній скарзі просив задовольнити повністю цивільний позов і стягнути із обвинуваченого на користь чотирьох потерпілих по 500 000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за вищевказаними апеляційними скаргами, погодився із їх доводами, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і вирішення цивільного позову, постановив новий вирок, яким призначив ОСОБА_5 остаточне основне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та стягнув із засудженого на користь кожного з потерпілих по 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Твердження сторони захисту про порушення апеляційним судом положень статей 23, 94, 404 КПКколегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, і за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявили клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.
Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду. Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов`язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
Враховуючи, що в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілих ставилося питання про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину та його особі через м`якість, неправильне вирішення цивільного позову, ухвалення нового вироку із вищенаведених підстав, суд апеляційної інстанції створив належні умови для розгляду та мотивованого вирішення тих питань, які ставилися у апеляційних скаргах.
Таким чином, порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК, як про це вказує у касаційній скарзі сторона захисту, колегія суддів не вбачає.
Також Суд вважає безпідставними доводи сторони захисту в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, виходячи з такого.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Обґрунтовуючи такі свої висновки, апеляційний суд правильного вказав про те, що місцевий суд не в достатній мірі врахував тяжкість вчинених засудженим злочинів, конкретні обставини їх вчинення, а саме те, що ОСОБА_5 самовпевнено та безвідповідально керуючи транспортним засобом, грубо порушив шість пунктів ПДР, чим наражав оточуючих на небезпеку, легковажно розраховував на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій та врешті здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка переходила дорогу по нерегульованому пішохідному переходу і по відношенню до водія ОСОБА_5 мала перевагу в русі, а також тяжкі наслідки вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у смерті потерпілої.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно наголосив на тому, що наїзд на пішохода, який спричинив смертельні наслідки, трапився саме на пішохідному переході. Тобто порушень ПДР з боку пішохода не було.
Посилання апеляційного суду під час вибору виду та розміру покарання на факти притягнення засудженого до адміністративної відповідальності за ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху, колегія суддів також вважає правильним. Адже, відповідно до положень ст. 65 КК суд повинен враховувати інформацію про особу винного, а до такої інформації безумовно належить інформація про факти притягнення такої особи до адміністративної відповідальності.
При цьому суд звертає увагу, що ОСОБА_5 притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 122 КУпАП за порушення п. 12.4 ПДР (порушення встановленого обмеження швидкості у населених пунктах) 16 грудня 2019 року, тобто за місяць до вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Апеляційний суд обґрунтовано врахував й те, що ОСОБА_5, усвідомлюючи наслідки своїх дій, з метою уникнення кримінальної відповідальності, вчинив ще одне кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК, яке виразилося у тому, що засуджений зник з місця дорожньо-транспортної пригоди, завідомо залишивши без необхідної допомоги, в тому числі медичної, потерпілу, яку сам поставив в небезпечний для життя стан і яка була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, чим допустив настання найтяжчих з можливих наслідків - наслідок у виді смерті потерпілої, яка настала в реанімаційному відділенні КП "Луцька міська клінічна лікарня".
Твердження захисників про те, що апеляційний суд урахував факт притягнення засудженого до адміністративної відповідальності як обтяжуючу покарання обставину, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом апеляційної інстанції наявність даних про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності, у тому числі за порушення ПДР, в минулому було враховано не як обтяжуючу покарання обставину у розумінні ст. 67 КК, а як обставину, яка характеризує його як несумлінного водія, дії якого (систематичне порушення ПДР) призвели до смерті людини.
Таким чином, висновки апеляційного суду про необхідність посилення покарання ОСОБА_5 шляхом збільшення його розміру колегія суддів визнає обґрунтованими.
Що стосується питання вирішення апеляційним судом цивільного позову потерпілих та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди кожному з них, то слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 129 КПК ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Усталеною судовою практикою визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Зазначених вимог апеляційним судом дотримано.
Так, під час визначення розміру моральної шкоди потерпілим апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, вислухавши пояснення потерпілих, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що місцевий суд не в повній мірі урахував тяжкість вчиненого злочину, глибину фізичних і душевних страждань кожного з потерпілих (чоловіка, який жалкує за втратою своєї молодої дружини, з якою вони прожили в шлюбі лише три роки та мали намір мати спільних дітей; батьків та молодшого брата, які втратили дочку та, відповідно, сестру), незворотність змін у житті кожного із потерпілих, інші обставини кримінального провадження, довготривалий характер страждань потерпілих.
А тому, виходячи із засад розумності та справедливості суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу представника потерпілих та підставно збільшив розмір відшкодування ОСОБА_5 моральної шкоди до 250 000 грн кожному з потерпілих.
Суд вважає, що апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір морального відшкодування потерпілим, а тому прохання сторони захисту щодо зменшення такого розміру відхиляє.
На переконання колегії суддів, така позиція апеляційного суду є обґрунтованою та повною мірою відповідає вимогам статей 23, 1167, 1168 ЦК України.
Таким чином, Суд доходить переконання про те, що судом апеляційної інстанції не було допущено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно. Призначений засудженому вид та розмір покарання відповідають тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі.
Оскаржуваний вирок апеляційного суду є законним та вмотивованим, відповідає положенням статей 370, 420 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд