Постанова
Іменем України
09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 539/1848/20
провадження № 61-10394 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Центрального округу,
відповідачі: Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області, ОСОБА_1,
треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 травня
2021 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації, Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до суду з позовом до Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Лубенська РДА) та ОСОБА_1, треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування розпорядження Лубенської РДА, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі розпорядження голови Лубенської РДА від 26 березня 2003 року № 123 членам селянського фермерського господарства надано дозвіл на розробку технічної документації з оформлення права власності у розмірі земельних часток (паїв), розташованих на території Войнихівської сільської ради, із земель селянського (фермерського) господарства "Ромашка" (далі - СФГ "Ромашка"), загальною площею 56,2 га, зокрема, члену фермерського господарства ОСОБА_1 - на земельну ділянку, площею 3,89 га ріллі, для ведення фермерського господарства.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Лубни-Райземпроектсервіс" (далі - ТОВ "Лубни-Райземпроектсервіс") розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, надану ОСОБА_1, кадастровий номер 5322881200:09:006:0010, яку затверджено розпорядженням голови Лубенської РДА від 10 червня 2009 року № 237.
26 січня 2010 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯГ 343180 на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до рішення Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 29 грудня 2016 року "Про припинення сільських рад та їх виконавчих комітетів як юридичних осіб публічного права в результаті реорганізації шляхом приєднання до Засульської сільської ради" припинено юридичну особу Вийнихівську сільську раду та її виконавчий комітет у результаті реорганізації шляхом приєднання до Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області.
Прокурор вважав, що розпорядження голови Лубенської РДА від 10 червня 2009 року № 237 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки" прийнято всупереч вимогам закону, у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню, державний акт визнанню недійсним, а земельна ділянка - поверненню.
Вказував, що спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду й передана у приватну власність, незважаючи на те, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Виділення земель водного фонду у власність громадян для ведення фермерського господарства не передбачено законодавством України.
Відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 20 лютого 2020 року через земельну ділянку із кадастровим номером 5322881200:09:006:0010 протікає у заплаві річки Сули, природний водний об`єкт - водотік, орієнтовною довжиною 2,25 км, що переходить у заболочені землі. Вказана земельна ділянка включає землі водного фонду (з водоохоронною зоною) 1,4352 га, з яких 0,8124 га - заболочені землі та під водою.
При затвердженні технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 Лубенською районною державною адміністрацією не враховано дані технічної документації, зокрема, щодо кількісного складу земельних угідь земельної ділянки, площею 3,89 га, кадастровий номер 5322881200:09:006:0010. Окремо проект землеустрою з питань зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не розглядався та не затверджувався.
Вказував, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом виконавчої влади.
З урахуванням наведеного, прокурор просив суд:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Лубенської РДА від 10 червня 2009 року № 237 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки" у частині затвердження технічної документації ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 3,89 га ріллі, кадастровий номер 5322881200:09:006:0010, для ведення фермерського господарства, розташованої на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області;
- визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1
від 26 січня 2010 року серії ЯГ 343180, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі щодо земельної ділянки, площею 3,89 га;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації вищевказану земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області
від 12 лютого 2021 року у складі судді Даценка В. М. позов першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Лубенської РДА від 10 червня 2009 року № 237 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки" у частині затвердження технічної документації ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 3,89 га ріллі, кадастровий номер 5322881200:09:006:0010, для ведення фермерського господарства.
Визнано недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1
від 26 січня 2010 року, серія та номер ЯГ 343180, зареєстрований у книзі записів реєстраційних державних актів на право власності на землю
та на право постійного користування землею, договорів оренди землі щодо земельної ділянки, площею 3,89 га.
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації земельну ділянку, загальною площею 3,89 га, кадастровий номер 5322881200:09:006:0010.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом виконавчої влади, тому вона підлягає витребуванню з приватної власності ОСОБА_1 та поверненню
у власність держави.
ОСОБА_1 було передано у власність землі, зайняті водотоками, болотами, а також прибережними захисними смугами, які є землями водного фонду України, а тому вимоги прокурора є законними та підлгяють задоволенню у визначений у позові спосіб.
Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми
ЗК України, ВК України, положення Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, а також врахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що про порушення вимог законодавства прокурору стало відомо у 2020 році, що свідчить про те,
що строк позовної давності у спорі не пропущено.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Оніщенко Н. Ю., та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області
від 12 лютого 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що фермерські господарства - це юридичні особи, а тому їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі, з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
При цьому спірна земельна ділянка надавалася особі саме для ведення селянського (фермерського) господарства, і указаний спір пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності на спірній землі.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, яка надійшла у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року поновлено заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 травня
2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки
її невиконання.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 15 липня
2021 року.
На підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д. від 30 липня 2021 року,
у звʼязку з перебуванням у відпустці судді Гулька Б. І., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
між суддями від 30 липня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Коломієць Г. В.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано із Лубенського міськрайонного суду Полтавської області цивільну справу № 539/1848/20. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
10 серпня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року задоволено клопотання першого заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури про повернення надмірно сплаченого судового збору. Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути Полтавській обласній прокуратурі надмірно сплачений судовий збір.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що даний спір не стосується господарської діяльності СФГ "Ромашка", а лише питання незаконного набуття права приватної власності на землі водного фонду. При цьому СФГ "Ромашка" перебуває у стані припинення.
Вказує, що земельні ділянки, надані фізичній особі для ведення фермерського господарства, які ця особа передала в оренду, не є ділянками фермерського господарства у розумінні положень Закону України
"Про фермерське господарство", а тому спори щодо таких ділянок треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо предметної підсудності спору.
У разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Указує на значний суспільний інтерес даної справи та посилається
на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Онищенко Н. Ю., який було доповнено, і в якому вказується, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних справах, указує, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).
Частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною третьою статті 7 цього Закону земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Статтею 8 відповідного Закону визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.
Таким чином, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акту на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Відповідно до положень частини першої статті 31 ЗК України,
частини першої статті 12 Закону України "Про фермерське господарство"
(у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки,
що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки,
що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством
на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі № 628/775/18 (провадження № 14-511цс19) зазначено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку
і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство,
а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори, у тому числі
з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, підвідомчі господарським судам.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі
№ 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 21 листопада 2018 року
у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 626/1055/17 (провадження № 14-399цс19) указано, що відповідно
до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, і прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства.
Проте, якщо на час звернення з позовом для вирішення спору
про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів
є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, провадження № 14-407цс18;, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, провадження № 14-282цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17, провадження № 14-296цс19; від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц, провадження № 14-371цс19.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що спірна земельна ділянка виділялася ОСОБА_1 із метою ведення ним селянського (фермерського) господарства, а також факт реєстрації СФГ "Ромашка".
Таким чином, закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції вірно виходив із того, що за суб`єктним складом заявлена прокурором вимога повинна розглядатися за правилами господарського судочинства.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалася з метою ведення селянського (фермерського) господарства. Колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги, вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується
на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Аналогічні правові висновки зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 08 вересня 2021 року у справі № 539/1830/20, провадження № 61-12603 св 21.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права, зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду