Постанова
Іменем України
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 930/2654/19
провадження № 61-10548св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 03 березня 2020 року у складі судді Царапори О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовну заяву мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, після смерті якого залишилось спадкове майно, яке, зокрема, складається із земельної ділянки площею 2,7508 гектарів в межах згідно з планом на території Гриненської сільської ради Немирівського району.
За життя ОСОБА_3 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1, який посвідчений державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори 01 серпня 2018 року.
Іншим спадкоємцем за законом на майно ОСОБА_3 є син померлого - відповідач ОСОБА_4 .
Шестимісячний строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини закінчився 01 жовтня 2019 року, однак про наявність заповіту позивач дізнався від своїх батьків вже після закінчення цього строку.
Позивач просить визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 03 березня 2020 року Немирівський районний суд Вінницької області позов задовольнив.
Визначив ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 до нотаріальної контори терміном 2 (два) місяці з моменту набрання рішенням законної сили.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач був необізнаним про існування заповіту та в сукупності з незначним пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини, є підстави для задоволення позову, що узгоджується з правовою позицією висловленою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 16 червня 2020 року Вінницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував посиланням на фундаментальний принцип свободи заповіту та відповідну практику Верховного Суду; суд апеляційної інстанції зазначив, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є, за певних умов, поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. ОСОБА_1 не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки нотаріус не здійснив повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом.
Відтак причини пропуску позивачем строку прийняття спадщини є поважними, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 1272 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 389/1813/18 (провадження № 61-16359св19), від 12 червня 2019 року у справі № 562/713/18 (провадження № 61-47145св18), від 22 травня 2019 року у справі № 351/2403/17 (провадження № 61-21751св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 351/653/16-ц (провадження № 61-40825св18), від 21 жовтня 2019 року у справі № 662/1724/18 (провадження № 61-9300св19), від 10 жовтня 2019 року у справі № 544/377/17 (провадження № 61-25485св18).
Касаційну скаргу мотивує тим, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 12 червня 2019 року, а. с. 7).
За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким належну йому на підставі державного акта на право власності серії ЯБ № 722186 земельну ділянку, що розташована на території Гриненської сільської ради Немирівського району площею 2,7508 га у межах згідно з планом заповів ОСОБА_1 (а. с. 8, 10).
02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про наявність заповіту спадкодавця на його користь та свій намір звернутися до суду про продовження строку для подання заяви про прийняття спадщини. Просив не видавати свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю, який її прийняв.
11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до суду.
Із відповіді від 04 листопада 2019 року № 68/01/16 встановлено, що
На підставі заяви ОСОБА_2 від 10 квітня 2019 року про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, приватний нотаріус Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області Мовчан В. І. завів спадкову справу за № 5/2019.
У заяві про прийняття спадщини від 10 квітня 2019 року ОСОБА_2 стверджував про те, що він є єдиним спадкоємцем, інших спадкоємців за законом чи заповітом немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 1272 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 389/1813/18 (провадження № 61-16359св19), від 12 червня 2019 року у справі № 562/713/18 (провадження № 61-47145св18), від 22 травня 2019 року у справі № 351/2403/17 (провадження № 61-21751св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 351/653/16-ц (провадження № 61-40825св18), від 21 жовтня 2019 року у справі № 662/1724/18 (провадження № 61-9300св19), від 10 жовтня 2019 року у справі № 544/377/17 (провадження № 61-25485св18).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є за певних умов поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. ОСОБА_1 не був обізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки нотаріусом не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, а тому причини пропуску позивачем строку прийняття спадщини є поважними, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Так, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 662/1724/18 (провадження № 61-9300св19), на яку вказував заявник, суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не реалізував право на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Сам по собі факт незнання про смерть спадкодавця, без встановлення об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не може бути визнано поважною причиною пропуску строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини за законом.
Однак, у справі, що переглядається, правовідносини виникли щодо надання додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, а не законом як у справі № 662/1724/18, що свідчить про відмінність встановлених обставин та матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 562/713/18 (провадження № 61-47145св18), про яку зазначав заявник, дійшов висновку про те, що при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
У справі № 562/713/18 як на поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини позивач зазначав юридичну необізнаність. Задовольняючи позовні вимоги, суди посилалися на юридичну необізнаність позивача, як поважну причину пропуску строку для прийняття спадщини, не врахувавши, що юридична необізнаність не може бути визнано поважною причиною пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, а тому передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 351/653/16-ц (провадження № 61-40825св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 544/377/17 (провадження № 61-25485св18), від 22 травня 2019 року у справі № 351/2403/17 (провадження № 61-21751св18), про які зазначав заявник як приклад у справі, що переглядається.
Однак, у справі, що переглядається, правовідносини виникли щодо надання додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом, а не законом як у зазначених справах, а також причиною пропуску строку подання заяви для прийняття спадщини у справі, що переглядається, була необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, а у цих справах, про які зазначив заявник - юридична необізнаність позивача, що свідчить про відмінність встановлених обставин та матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Крім того, у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 544/377/17 (провадження № 61-25485св18), від 22 травня 2019 року у справі № 351/2403/17 (провадження № 61-21751св18), позивач пропустив майже 12 та 14 років відповідно, а у справі, що переглядається, позивач пропустив 1 день.
Верховний Суд у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 389/1813/18 (провадження № 61-16359св19), про яку зазначав заявник, дійшов висновку про те, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позивач у передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України строк не подав заяву про прийняття спадщини за заповітом, а його доводи щодо поновлення строку для подання заяви про прийняття спадщини не є такими, які б свідчили про об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для спадкоємця щодо подання у передбачений законом термін заяви про прийняття спадщини. Судами враховано, що як на поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у своїй позовній заяві позивач зазначав те, що він не був родичем спадкодавця і не знав про заповіт та існування спадкового майна.
Разом з тим матеріали справи підтверджують факт обізнаності позивача про існування спадкового майна і заповіту, який зберігався вдома у позивача, про що він особисто повідомив суд, на відміну від справи, що переглядається.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія "подібні правовідносини"може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відомості про те, що позивач ОСОБА_1 повідомлявся нотаріусом чи іншими особами, в тому числі спадкодавцем за життя чи спадкоємцем, який прийняв спадщину, про складений на його користь заповіт, у справі відсутні, позивач не є родичем померлого, строк звернення до нотаріуса пропущено на один день, а тому дійшли висновку про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у цих постановах суди встановили обставини, відмінні, від тих, які суди попередніх інстанцій встановили в цій справі, що переглядається.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 539/4424/20 (провадження № 61-14149св21), суд дійшов висновку про те, що вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи. Суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженням, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Верховний Суд у справі № 539/4424/20 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову виходячи з того, що час, який позивачка пропустила для подачі заяви про прийняття спадщини, є незначним, а приватним нотаріусом після заведення спадкової справи не було вжито всіх достатніх заходів для повідомлення позивача як спадкоємця про відкриття спадщини, виклик як спадкоємця за заповітом не здійснювався, в тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - статті 1272 ЦК України та про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту не є поважною причиною пропуску строку на один день для прийняття спадщини не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.