Постанова
Іменем України
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа №622/1363/19
провадження №61-7436св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, в інтересах Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.
учасники справи:
позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, в інтересах Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області,
відповідачі: ОСОБА_1, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та судового рішення суду першої інстанції
У листопаді 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, в інтересах Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави.
Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року позовну заяву керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та, відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому Законом України "Про прокуратуру" надано право захищати права, свободи та інтереси визначеного прокурором позивача (спеціальної процесуальної правоздатності).
Місцевий суд указав, що прокурором не доведено наявності суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу щодо цих земельних ділянок саме у Золочівської селищної ради, як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист у порядку цивільного судочинства. Посилання прокурора на те, що спірні земельні ділянки перейшли у власність позивача - Золочівської селищної ради внаслідок прийняття рішення XII сесії VIII скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області № 1941 від 30 жовтня 2018 року, у відповідності до якого, в тому числі і спірна земельна ділянка перейшла із земель державної власності до земель комунальної власності, не ґрунтуються на нормах закону, оскільки позивач не набув права власності на земельні ділянки через не здійснення державної реєстрації. Суб`єкт, в інтересах якого скерований позов, не є власником спірної земельної ділянки, тобто в розумінні норм цивільного права Золочівська селищна рада не володіє статусом власника щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:05:002:0913, загальною площею 12,9093 га. Отже, прокурором, формуючи позовні вимоги в інтересах Золочівської селищної ради, не було належним чином встановлено суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, з огляду на предмет позову, оскільки з відповідним позовом до суду має право звернутися або сам власник нерухомого майна державної форми власності або прокурор в інтересах такого власника.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 23 грудня 2020 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про залишення без розгляду позовної заяви прокурора, оскільки Золочівській селищній раді, в інтересах якої пред`явлено прокурором позов, не належить право вимоги, тобто її права, свободи чи інтереси не порушуються оскаржуваним рішенням/дією (бездіяльністю) відповідача, та відсутній предмет спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо представництва інтересів держави прокурором у цій справі, оскільки не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Заявник також указує на те, що судом першої інстанції правильно застосовано положення частини першої статті 257 ЦПК України
Доводи інших учасників справи
У відзиві Харківська обласна прокуратура заперечила проти доводів касаційної скарги через їх безпідставність та необґрунтованість.
Також указано те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки з моменту направлення Золочівській селищній раді Золочівського району Харківської області 09 жовтня 2019 року повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про намір звернутись до суду з позовом і до моменту подання позову прокурором - 18 листопада 2019 року, тобто упродовж більш ніж місячний термін, заходи щодо захисту інтересів держави позивачем не вживались.
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, невзмозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії").
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. (частина третя). Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Виходячи зі змісту наведених вище норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора, у цьому випадку, з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в інтересах держави в особі уповноваженого органу, який не брав участі у справі.
У справі, яка переглядається, керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся з позовом в інтересах Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області.
Мотивуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції, серед іншого, виходив із того, що Золочівська селищна рада не є належним органом, уповноваженим державою здійснювати весь спектр правовідносин з приводу володіння, користування і розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки право власності на земельну ділянку рахується за державою.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Підстави залишення позовної заяви без розгляду визначені в статті 257 ЦПК України.
Пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, на який зіслався суд першої інстанції, встановлено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи.
Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі.
Встановивши, що Золочівській селищній раді, в інтересах якої пред`явлено прокурором позов, не належить право вимоги, тобто її права, свободи чи інтереси не порушуються оскаржуваними рішенням/дією (бездіяльністю) відповідача, та відсутній предмет спору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про передчасне залишення судом першої інстанції позовної заяви без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Приймаючи постанову про скасування ухвали місцевого суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції діяв у межах своїх повноважень, визначених процесуальним законом.