ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 450/2593/17
провадження № 61-20721св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Укрсоцбанк" звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову вказувало, що 17 травня 2007 року Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та
ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 605/31-31, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 12 000 доларів США зі сплатою
13% річних строком до 17 травня 2022 року.
Відповідач зобов`язань за укладеним договором кредиту належним чином не виконував, у зв`язку з чим на 26 липня 2017 року утворилася заборгованість у сумі 16 052,32 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9 303,23 доларів США та заборгованості за процентами у розмірі
6 749,09 доларів США.
За таких обставин просило стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та відшкодувати судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2018 року, ухваленим у складі судді Даниліва Є. О., у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з ненадання позивачем доказів виконання
пунктів 1.1 та 2.1 кредитного договору щодо видачі позичальнику кредиту. Місцевий суд зазначив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором кредиту не є належним та допустимим доказом надання відповідачу кредиту у розмірі 12 000 доларів США.
Постановою Львівського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за договором кредиту № 605/31-31 від 17 травня 2007 року у розмірі 16 052,32 доларів США, яка складається з 9 303,23 доларів США заборгованості за кредитом, 6 749,09 доларів США заборгованості за процентами.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 15 322,39 грн у відшкодування судового збору.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наданий банком розрахунок заборгованості із зазначенням його складових є належним доказом, який підтверджує заборгованість відповідача за кредитним договором. Крім того, вказаний розрахунок відповідач не спростував та не надав іншого розрахунку, який би підтверджував відсутність у нього заборгованості перед банком.
Апеляційний суд врахував укладення сторонами 16 лютого 2010 року додаткової угоди № 1 до договору кредиту № 605/31-31 від 17 травня 2007 року, якою сторони домовились про зміну дати погашення основної суми кредиту та нарахованих процентів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 3 вересня
2019 року і залишити в силі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 березня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про те, що наданий банком розрахунок заборгованості доводить обставини щодо отримання позичальником грошових коштів за кредитним договором. На думку заявника, допустимими доказами надання банком кредиту позичальнику можуть бути ордери, розпорядження, виписки з особового рахунка та інші докази, що підтверджують здійснення банківських операцій.
Заявник вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 221/5089/16-ц (провадження № 33662св18), від 13 червня 2018 року у справі № 700/3902/15-ц (провадження № 61-10568св18), від 7 червня 2018 року у справі № 755/17553/16-ц (провадження № 61-27076св18), від 6 червня 2018 року у справі № 364/594/17 (провадження № 61-1980св18), від 24 травня 2018 року у справ № 630/366/16-ц (провадження № 61-5247св18), від 10 травня 2018 року у справі № 357/16301/15-ц (провадження № 61-5692св18), про те, що розрахунок заборгованості не є первинним обліковим бухгалтерським документом і не може підтверджувати фінансові операції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 8 вересня 2021 року залучено Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" правонаступником ПАТ "Укрсоцбанк" у цій справі.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 травня 2007 року
АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та
ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 605/31-31, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 12 000 доларів США зі сплатою 13% річних строком до 17 травня 2022 року.
16 лютого 2010 року АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого
є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до договору кредиту № 605/31-31 від 17 травня 2007 року, якою погодили викладення у новій редакції пункту 2.4 вказаного договору кредиту.
Апеляційний суд встановив, що відповідач зобов`язання за договором кредиту належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 16 052,32 доларів США, яка складається з 9 303,23 доларів США заборгованості за кредитом, 6 749,09 доларів США заборгованості за процентами.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статей 526, 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наданий банком розрахунок заборгованості із зазначенням його складових є належним доказом, який підтверджує заборгованість відповідача за кредитним договором.
Апеляційний суд обґрунтовано вважав помилковим висновок суду першої інстанції про недоведення обставин виконання банком зобов`язань за договором кредиту, врахувавши часткове виконання ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором та укладення у подальшому сторонами додаткової угоди до договору кредиту.
Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 442/3814/15-ц (провадження
№ 61-4548св18).
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 221/5089/16-ц (провадження № 33662св18),
від 13 червня 2018 року у справі № 700/3902/15-ц (провадження
№ 61-10568св18), від 7 червня 2018 року у справі № 755/17553/16-ц (провадження № 61-27076св18), від 6 червня 2018 року у справі № 364/594/17 (провадження № 61-1980св18), від 24 травня 2018 року у справ № 630/366/16-ц (провадження № 61-5247св18), від 10 травня 2018 року у справі
№ 357/16301/15-ц (провадження № 61-5692св18), оскільки у вказаних справах судами встановлено відсутність між банком та позичальником домовленості щодо суми кредиту, розміру процентів, строку кредитування та недоведення позивачем факту надання позичальнику кредитних коштів.
У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив обставини щодо укладення сторонами договору кредиту, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12 000 доларів США, що зафіксовано у розрахунку вимог банку від 26 липня 2017 року. Касаційний суд враховує, що протягом тривалого часу ОСОБА_1 на виконання зобов`язань за вказаним договором сплачував кредит та проценти за його користування. Доказів того, що після укладення договору кредиту позичальник звертався до банку із заявою щодо ненадання йому грошових коштів за вказаним договором матеріали справи не містять і на таке відповідач не посилався.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові
від 26 вересня 2018 року у справі № 639/3156/16-ц (провадження
№ 61-20895св19), оскільки вказана постанова прийнята касаційним судом за інших фактичних обставин, зокрема, - доведення позичальником факту погашення ним боргу за кредитним договором. У даній справі ОСОБА_1 не подавав доказів на підтвердження обставин щодо відсутності у нього заборгованості за договором кредиту.
Разом з тим, касаційний суд не погоджується із розміром заборгованості, стягненої апеляційним судом з ОСОБА_1 на користь банку, виходячи з наступного.
Згідно з умовами укладеного банком і ОСОБА_1 договором кредиту (пункт 1.1) позичальник зобов`язаний погашати заборгованість за кредитом щомісячно до десятого числа кожного місяця згідно з графіком.
Пунктом 2.4.1 договору кредиту передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_1 в Львівській обласній філії АКБСР "Укрсоцбанк" не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.
Згідно з пунктом 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредитом в порядку, визначеному пунктами 2.4,
2.5 цього договору.
У пунктах 2.4, 2.5 договору кредиту сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) щомісячно до 10 числа місяця, при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та процентів; інші штрафні санкції.
Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.6, 3.3.7 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.
Таких висновків, здійснивши тлумачення аналогічних за змістом пунктів договорів кредиту, дійшов Верховний Суд у постановах від 3 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц (провадження № 61-18880св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 523/1507/16-ц (провадження № 61-10534св18), від 9 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15-ц (провадження № 61-12658св18) та від 9 грудня
2020 року у справі № 760/18026/14-ц (провадження № 61-37386св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року усправі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок про те, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разіпред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки змісту укладеного сторонами договору кредиту, не дослідив поданий банком розрахунок заборгованості та не перевірив належність виконання ОСОБА_1 умов договору кредиту щодо повернення кредиту та процентів у розмірі та строки, визначені
пунктами 1.1 та 2.4.1 договору.
Встановлення настання обставин, зазначених у пункті 4.5 договору кредиту, мають суттєве значення для з`ясування дати закінчення строку кредитування та права банку нараховувати проценти за цим договором.
Формально пославшись на доведення банком вимог позову, апеляційний суд на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув, не з`ясував, коли здійснено останній платіж за договором кредиту із додержанням його умов; коли настав строк виконання зобов`язання за договором кредиту; який дійсний розмір заборгованості за договором кредиту; чи існувало у банка право нараховувати і отримувати від позичальника проценти за спірний період та дійшов передчасного висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо зміни строку кредитування на підставі пункту 4.5 кредиту, висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість вимог банку про стягнення заборгованості є передчасним, а ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, надати належну оцінку розрахунку заборгованості, перевірити на предмет відповідності умовам договору кредиту розмір та строк внесення ОСОБА_1 кожного платежу на повернення кредиту та окремо процентів за його користування, надати оцінку обставинам щодо дострокового припинення строку кредитування та перевірити, протягом якого періоду у банка існує право нараховувати проценти за користування кредитом, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.