Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 484/2602/20
провадження № 61-5570св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2020 року у складі судді Літвіненко Т. Я. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.
у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона з 01 грудня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 липня 2020 року шлюб було розірвано.
Під час шлюбу 25 травня 2016 року відповідач придбав у приватну власність земельну ділянку площею 0,0076 га, з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на вказані обставини, презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке придбане за час шлюбу, рівність часток подружжя у спільному майні, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності в порядку поділу майна подружжя на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0076 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810400000:03:007:0045, з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 25 листопада 2020 року розділив майно, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,0076 га, кадастровий номер 4810400000:03:007:0045, переданої для будівництва індивідуальних гаражів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, залишивши 3/4 частки вказаної земельної ділянки у власності ОСОБА_2 .
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що до спільної сумісної власності подружжя належить лише земельна ділянка площею 0,0044 га, кадастровий номер 4810400000:03:007:0019, що передана для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу, яку сторони придбали за спільні кошти. Земельна ділянка площею 0,0032 га була особистою приватною власністю ОСОБА_2, а тому поділу не підлягає.
Врахувавши те, що земельна ділянка площею 0,0044 га, 1/2 частка якої належить позивачу на праві спільної сумісної власності, та земельна ділянка площею 0,0032 га, фактично перестали існувати в результаті об`єднання в одну земельну ділянку, суд дійшов висновку, що за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 1/4 частку спірної земельної ділянки.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2020 року змінив.
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 29 % частки земельної ділянки площею 0,0076 га, що становить 0,0022 га, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810400000:03:007:0045, з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів.
У власності ОСОБА_2 залишив 71 % частки земельної ділянки площею 0,0076 га, що становить 0,0054 га, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810400000:03:007:0045, з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивоване тим, що земельна ділянка площею 0,0044 га, 1/2 частка якої належить позивачу на праві спільної сумісної власності, та земельна ділянка площею 0,0032 га, яка є особистою приватною власністю відповідача, були об`єднані в одну земельну ділянку площею 0,0076 га, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на частину земельної ділянки площею 0,0022 га.
Проте, суд першої інстанції не правильно визначив частку позивача у спільному сумісному майні колишнього подружжя.
Апеляційний суд зазначив, що частка земельної ділянки позивача складатиме 29 %, а не 1/4 частку земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у квітні 2021 року подала касаційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0076 га, кадастровий номер 4810400000:03:007:0045, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, залишивши 1/2 частку вказаної земельної ділянки у власності ОСОБА_2 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 235/4699/18 в частині відступу від засади рівності часток подружжя в спільному майні. Крім того, в постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 757/6978/17-ц зроблено висновок, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний суб`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Суди попередніх інстанцій помилково застосували до неіснуючих земельних ділянок положення пункту 5 частини першої статті 57 СК України, в системному зв`язку з частинами першою, другою статті 70 СК України. На думку заявника, до неіснуючих земельних ділянок треба застосовувати положення частини сьомої статті 57 СК України в системному зв`язку з частинами першою, другою статті 70 СК України. Однак, у застосування такої правової конструкції є виключно правова проблема, оскільки суди не мають єдиного підходу з цього питання у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду.
Разом з тим, зі змісту оскаржуваних судових рішень можна дійти висновку, що суди застосували до спірних правовідносин правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц. Проте, спір у справі № 214/6174/15-ц та в справі, яка переглядається, відрізняється як за предметом доказування, так і за правовим регулюванням, оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810400000:03:007:0045 не є особистою власністю відповідача і не збільшувалась у своїй вартості, а відтак норми статті 62 СК України та висновок, викладений у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду щодо такої норми для даних правовідносин не застосовується.
Таким чином, беручи до уваги допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вказаних вимог законодавства, виходячи з того, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду та додатково перевіряти докази, оскаржувані судові рішення у даній справі підлягають зміні. В цій частині оскарження, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 412 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 травня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.
Справа № 484/2602/20 надійшла до Верховного Суду 01 червня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2021 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 грудня 2011 року до 07 липня 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу, відповідно до посвідченого в нотаріальному порядку договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 лютого 2016 року, ОСОБА_2 придбав земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаража загальною площею 0,0044 га, кадастровий номер 4810400000:03:007:0019, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Первомайської міської ради "Про приватизацію земельних ділянок" від 30 квітня 2015 року № 4 затверджено проект землеустрою та ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0032 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2, кадастровий номер 4810400000:03:007:0044.
На підставі вказаного рішення, відповідачу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_1 від 26 травня 2015 року і внесено відомості про реєстрацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно із заявою щодо об`єднання земельних ділянок від 16 лютого 2016 року, посвідченою приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В. А. та зареєстрованою реєстрі № 584, ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810400000:03:007:0045, площею 0,0076 га для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.