Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 760/11749/18
провадження № 61-135св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", Київська міська рада, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козярик Надія Степанівна,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2019 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня
2019 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації", Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів), Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент будівництва та житлового забезпечення), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козярик Н. С., про зобов`язання відновити стан права спільної часткової власності на будинок та визнання права власності на частину будинку, зобов`язання відновити стан права користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, визнання недійсними рішення та державного акта про право власності на землю, наказу та свідоцтв про право власності на будинок, договорів дарування, свідоцтва про право власності на спадщину, перерахування дольової участі співвласників будинку.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Народного суду Жовтневого району м. Києва від 11 вересня 1978 року його матері
ОСОБА_4 було виділено на праві особистої власності 1/3 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1, а його батькові ОСОБА_5 - 3/10 частини цього ж будинку, що разом становить 19/30 частини будинку.
11/30 частин цього ж будинку на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів м. Києва від 27 листопада 1978 року
№ 857 та свідоцтва про право власності на домоволодіння від 27 липня
1988 року належало ОСОБА_6, після смерті якої вказані 11/30 частин будинку перейшли у спадок її доньці ОСОБА_7 . На підставі договору купівлі-продажу від
27 червня 1991 року ОСОБА_7 продала належну їй частину будинку відповідачу ОСОБА_2 .
Після смерті батька позивача ОСОБА_5 належні йому 3/10 житлового зазначеного будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 листопада 2001 року серії АЕВ № 999479 успадкувала його мати
ОСОБА_4 та стала власником 19/30 частин спірного житлового будинку,
а ОСОБА_2 - 11/30 частин.
Будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,0786 га.
У користуванні батьків позивача було 376 кв. м земельної ділянки, у користуванні ОСОБА_2 - 410 кв. м, що підтверджується планами земельних ділянок
№ НОМЕР_1 та № 691780002.
21 вересня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла позивачу все рухоме та нерухоме майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося,
і взагалі все те, на що вона мала право за законом, і що належало їй на день смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_1 померла і після її смерті, на думку позивача, йому мало перейти у спадок 19/30 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 і відповідно він мав право користуватися прибудинковою земельною ділянкою площею 0,0376 га (376 кв. м). Проте під час оформлення права на спадщину позивач виявив, що його частина будинку становила 33/100 часток. У той же час ОСОБА_2 на праві власності належало не 11/30 частин, а 67/100 частин від 128 кв. м, а земельної ділянки не 410 кв. м,
а 67/100 частин від 796 кв. м. При цьому, ОСОБА_2 у своїй заяві на безоплатну передачу у власність земельної ділянки, яку вона подала 11 липня 2006 року на ім`я голови Київської міської ради, а також у заяві про видачу державного акта
на право власності на земельну ділянку, яку вона подала 24 вересня 2007 року на ім`я заступника голови, було зазначено про виділення 67/100 частин від 787 кв. м.
Позивач вважав, що ОСОБА_2 незаконно збільшила свою земельну ділянку на 116,62 кв. м за рахунок земельної ділянки, що була у користуванні його матері ОСОБА_4 .
Надалі позивачу стало відомо, що Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління житлового забезпечення) на підставі наказу від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ незаконно, на думку позивача,
01 березня 2006 року видало ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на 67/100 частин спірного будинку. Це свідоцтво було зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації (далі - Київське БТІ) 09 березня 2006 року в реєстровій книзі № 277-2 за реєстровим № 3850.
Рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358
ОСОБА_2 дозволено приватизувати земельну ділянку розміром 67/100 частин від 0,0787 га, проте останньою було приватизовано земельну ділянку в розмірі 67/100 частин від 0,0796 га.
08 квітня 2008 року Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління земельних ресурсів) видало ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014, який зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-0327.
03 липня 2008 року ОСОБА_2 подарувала своїй доньці ОСОБА_3
67/100 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1, а також 67/100 частин земельної ділянки, що підтверджується договором дарування частини жилого будинку серії ВКК №670195, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н. С., зареєстрованим у реєстрі за № 1723, та договором дарування частини земельної ділянки серії
ВКК № 607196, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козиряк Н. С., зареєстрованим в реєстрі за № 1727.
01 березня 2006 року Головне управлінням житлового забезпечення на підставі наказу від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ видало ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на 33/100 частини житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 серії НОМЕР_2, яке було зареєстроване у Київському БТІ 09 березня 2006 року у реєстровій книзі № д277-258 за реєстровим № 3850.
Державний акт на земельну ділянку біля будинку за адресою: АДРЕСА_1 ні мати позивача ОСОБА_4, ні сам ОСОБА_1 не отримували.
12 березня 2008 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане П`ятою державною нотаріальною конторою.
Позивач посилався на те, що у період, коли він мав намір оформити спадщину на спірний будинок та приватизувати земельну ділянку, йому було повідомлено про те, що ОСОБА_4 (мати позивача) надала згоду на збільшення частки в праві власності ОСОБА_2 на частину спірного будинку, і на зменшення її права власності на спірний будинок до 33/100 частини, і в такій же пропорції приватизацію земельної ділянки, що знаходиться біля будинку.
Також зазначав, що ОСОБА_2 у період з 2004 до 2006 роки у незаконний спосіб, самовільно здійснено прибудову до своєї частини будинку різних приміщень та сараю, який вона потім протиправно, на думку позивача, узаконила.
Розпорядженням Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації від
21 травня 2004 року № 659 "Про погодження надання дозволу прийняття
в експлуатацію прибудов до жилого будинку по АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_4" надано дозвіл на введення в експлуатацію восьми об`єктів прибудов до спірного будинку загальною площею 31,3 кв. м, без зазначення площі сараю під літ. "Е".
На підставі цього розпорядження Управління державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації надало дозвіл від 16 серпня 2004 року № 579 на введення в експлуатацію закінченого будівництвом (розширеного реконструкцією) приватного житлового будинку на п`ять об`єктів прибудови із зазначенням сараю під літ. "Е", загальною площею 31,3 кв. м.
Відповідно до заяви за підписами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 04 листопада 2002 року, поданої на ім`я начальника Держархбудконтролю м. Києва, про обстеження та видачу дозволу на введення в експлуатацію прибудов, а також технічного паспорту на спірний будинок, розмір прибудов значно відрізняється від вказаних у розпорядженні Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації та дозволів, і становить 38,9 кв. м.
На думку позивача, вказані ОСОБА_2 завищені площі прибудов стали для Київського БТІ підставою для незаконного перерахунку часток спірного будинку. Крім того, лист Київського БТІ від 14 грудня 2004 року № 226 є підставою для видачі Головним управлінням житлового забезпечення наказу від 22 лютого
2006 року № 340-С/ЖБ про видачу свідоцтв про право власності на спірний житловий будинок.
Позивач вважав, що заяву, яка подана його матір`ю ОСОБА_4, щодо відмови на користь ОСОБА_2 від частини житлового будинку та земельної ділянки підроблено. Це, на його думку, підтверджується тим, що матір позивача у період
з 11 липня 2006 року до 19 липня 2006 року знаходилася на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні № 6, а також висновком № 2938 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи
№ 09-14913, яким установлено, що текст і підпис в заяві ОСОБА_4, написаній на ім`я голови Київської міської ради, виконані не ОСОБА_4, а іншою особою. Отже, правочини, що вчинялися на користь ОСОБА_2, повинні бути визнанні недійсними.
Крім того, наголошував, що 18 лютого 2008 року на адресу голови Київської міської державної адміністрації від імені ОСОБА_4 надійшла заява про виготовлення державного акта про право власності на землю, не дивлячись на те, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На переконання позивача, дії відповідачів, а також прийняті ними рішення є незаконними, такими, що призвели до порушення його прав шляхом зменшення його права власності на житловий будинок та земельну ділянку. Посилаючись на те, що він намагався вирішити спір у позасудовому порядку, просив визнати строки звернення до суду пропущеними з поважних причин.
Враховуючи наведене ОСОБА_1 просив:
зобов`язати Департамент будівництва та житлового забезпечення відновити стан права спільної часткової власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 19/30 частин, а за відповідачем ОСОБА_2 - 11/30 частин цього будинку, який існував до видачі Головним управлінням житлового забезпечення його матері ОСОБА_4 свідоцтва про право власності від 01 березня 2006 року серії НОМЕР_2 на 33/100 частини зазначеного будинку, а ОСОБА_2 свідоцтва про право власності від 01 березня 2006 року серії НОМЕР_3 на 67/100 частини спірного будинку;
зобов`язати Департамент земельних ресурсів відновити стан права користування земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,0410 га, який існував до видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку від 08 квітня 2008 року серії ЯЖ № 018014 на 67/100 частини земельної ділянки від 0,0796 га;
визнати недійсним рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року
№ 697/1358 в частині передачі у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд ОСОБА_4 розміром 33/100 частини від 0,0787 га та ОСОБА_2 розміром 67/100 частини від 0,0787 га;
визнати недійсним свідоцтво про право власності від 01 березня 2006 року серії НОМЕР_3 на 67/100 частин від 128 кв. м житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2 . Головним управлінням житлового забезпечення на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ та зареєстроване в Київському БТІ 09 березня 2006 року у реєстровій книзі № 277-258 за реєстровим № 3850;
визнати недійсним свідоцтво про право власності від 01 березня 2006 року серії НОМЕР_2 на 33/100 частини від 128 кв. м житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, видане його матері ОСОБА_4 . Головним управлінням житлового забезпечення на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №018014 на 67/100 частини від 0,0796 га за адресою: АДРЕСА_1, виданий Київською міською радою 08 квітня 2008 року ОСОБА_2 на підставі рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 та зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 06-7-03271;
визнати недійним договір дарування частини житлового будинку від 03 липня 2008 року серії ВКК № 307195, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н. С., зареєстрований в реєстрі за № 1723, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 67/100 частин від 128 кв. м. будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір дарування частини земельної ділянки від
03 липня 2008 року серії ВКК № 607196, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н. С., зареєстрований в реєстрі за №1727, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 67/100 частин від 0,0796 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати недійним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від
12 березня 2008 року серії ВКІ № 007896 на 33/100 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1, видане йому П`ятою київською державною нотаріальною конторою, записане у реєстрову книгу № д.277-258 Київського БТІ за реєстровим № 3850 від 26 березня 2008 року;
визнати недійсним перерахунок дольової участі співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в будинку за адресою: АДРЕСА_1, визначений у листі від 14 грудня 2004 року № 226 Київського БТІ, де вказано, що ОСОБА_2 належить 67100 частин цього будинку вартістю 29 927,00 грн, а ОСОБА_4 належить 33/100 частин вартістю 14 958,00 грн;
визнати недійсним наказ Головного управління житлового забезпечення від
22 лютого 2006 року № 340-С/ЖБ в частині оформлення та видачі свідоцтва про право власності на 67/100 частин ОСОБА_2 та 33/100 частин ОСОБА_4 від 128 кв. м житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня
2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що покійна ОСОБА_4 як співвласник будинку надала згоду на проведення відповідачем ОСОБА_2 добудов (жилих і підсобних приміщень), їх подальшого введення в експлуатацію та перерахунок їх часток у будинку як співвласників. Проте волевиявлення ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки в цей момент було відсутнє. При цьому, вирішуючи питання про права та інтереси позивача щодо втрати можливості користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати її, суд першої інстанції застосував позовну давність.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 як власник майна, розпорядилася ним у гарантований законом спосіб і її право на розпорядження своїм майном не може бути обмежено, тому виходив з відсутності підстав для задоволення вимог позивача як в частині визнання угод між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсними, так і неефективності такого способу захисту, як відновлення прав позивача Департаментом будівництва житлового забезпечення та Департаментом земельних ресурсів.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 червня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на приписи про позовну давність. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що
ОСОБА_4 як співвласник будинку надала згоду на проведення відповідачем ОСОБА_2 добудов (жилих і підсобних приміщень) шляхом прибудови, їх подальшого введення в експлуатацію та перерахунок їх часток у будинку як співвласників. Та обставина, що сам зміст заяви від 05 квітня 2003 року виконаний не ОСОБА_4, на переконання апеляційного суду, не може свідчити про відсутність її згоди на проведення прибудов відповідачем ОСОБА_2 та подальшого перерахунку їх часток як співвласників. Така згода підтверджується також отриманням нею 01 березня 2006 року свідоцтва про право власності на належну частину будинку. Тому, правильним є і висновок суду першої інстанції про те, що, зважаючи на отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право власності після проведеного перерахунку часток співвласників, збільшення частки відповідача ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності на будинок проведено з додержанням встановленого порядку використання спільного майна, визначеного частиною третьою статті 357 ЦК України. За таких обставин апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив
у задоволенні вимог позивача в частині визнання недійсними перерахунку часток співвласників будинку, оформленого листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від
14 грудня 2004 року № 226, та наказу Головного управління житлового забезпечення від 22 лютого 2006 року № 340-с/ЖБ в частині оформлення свідоцтв про право власності, а також у задоволенні вимог у частині визнання недійсними свідоцтв про право власності від 01 березня 2006 року серії
НОМЕР_3 та НОМЕР_2 про право власності відповідача ОСОБА_2 на 67/100 частин та ОСОБА_4 на 33/100 частини спірного будинку.
Рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у Солом`янському районі м. Києва" земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 передано у спільну часткову приватну власність ОСОБА_4 (в частині 33/100 від 0,0787 га) та ОСОБА_2 (в частині 67/100 від 0,0787 га) для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Відповідно до пункту 3.2 зазначеного рішення площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їхніх меж в натурі (на місцевості). На підставі рішення Київської міської ради 08 квітня 2008 року відповідачу ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 67/100 частин від 0,0796 га за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 звернулася до Київського міського голови із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки розміром 67/100 частин від 0,0787 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд 11 липня 2006 року. Аналогічна заява, датована 11 липня 2006 року, була зареєстрована
19 липня 2006 року в Київській міській державній адміністрації від імені
ОСОБА_4 . Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого Київської міської клінічної лікарні № 4 ОСОБА_4 з 11 липня 2006 року до
19 липня 2006 року перебувала на лікуванні в стаціонарі. Відповідно до висновку № 2938 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 09-14913 від 19 жовтня 2009 року рукописний текст (буквенний та цифровий)
у заяві від імені ОСОБА_4 на ім`я Київського міського голови
Черновецького Л. М. від 11 липня 2006 року, яка зареєстрована 19 липня
2006 року за № 42470, виконано не ОСОБА_4, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_4 в графі "Суміжні землевласники та землекористувачі" у рядку "Гуменюк" в акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки/без зазначення дати виконання/, а також в графі "Суміжні землевласники та землекористувачі" в рядку "Гуменюк" в акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки/без зазначення дати виконання/виконані не ОСОБА_4, а іншою особою. Таким чином, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із судом першої інстанції, вказав, що висновки судово-почеркознавчої експертизи, зроблені у кримінальній справі, підтверджують відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки. Виходячи з того, що ОСОБА_4 за життя не набула на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку ані права користування, ані права власності,
а ОСОБА_1, у свою чергу, не успадкував такого права після смерті своєї матері, апеляційний суд дійшов висновку, що права позивача на користування земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизацією цієї ділянки не порушено, а вимоги позовної заяви щодо вказаної земельної ділянки є необґрунтованими.
Вирішуючи заяву представника відповідачів про застосування позовної давності, суд першої інстанції, зважаючи на заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду з позовом, дійшов висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду не є такими, що дають підстави для їх поновлення. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не відмовив позивачу у поновленні строку на звернення до суду з позовом, розглянув його вимоги щодо втрати позивачем можливості користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати цю земельну ділянку, визнав такі вимоги необґрунтованими, посилаючись при цьому на приписи щодо позовної давності. Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки, суд апеляційної інстанції вважав відсутніми і підстави для застосування позовної давності з огляду на необґрунтованість позову в цій частині.
При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014, виданого відповідачу ОСОБА_2 судом першої інстанції встановлено, що саме по собі непогодження меж земельної ділянки не є підставою для висновку про незаконність рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_2 та виданого їй державного акта на землю та зроблено висновок про відмову у задоволенні цих позовних вимог з підстав пропуску строку звернення до суду. Разом з тим, оскільки судом установлено, що ОСОБА_4 за життя не набула на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку ані права користування, ані права власності, ОСОБА_1 не успадкував після смерті своєї матері таких прав на вказану земельну ділянку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у ОСОБА_1 не виникло і права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014, виданого відповідачу ОСОБА_2 . Оскільки судом першої інстанції визнано зазначені вимоги необґрунтованими, суд апеляційної інстанції вважав безпідставним посилання суду першої інстанції на норми закону, які встановлюють правила застосування позовної давності.
Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого на ім`я самого позивача, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач отримав у спадок той обсяг майна, яким володіла ОСОБА_4 на момент своєї смерті. Та обставина, що спадкодавець первинно володіла більшою частиною будинку, не є підставою для висновку про порушення прав спадкоємця та незаконність отриманого позивачем свідоцтва про право на спадщину та обсягу спадкового майна, оскільки підставою позову в цій частині є впевненість позивача у невідповідності розміру отриманого ним у спадщину майна тому обсягу, яким володіла його мати після отримання його у власність, а також незаконні дії ОСОБА_2 та державних органів при перерахунку часток у праві власності та видачі нових свідоцтв про право власності на будинок. При цьому, суд дійшов обґрунтованого висновку про законність проведеного перерахунку часток співвласників у праві власності на будинок та отримання ними, в тому числі спадкодавцем
ОСОБА_4, свідоцтв про право власності на спірний будинок.
Щодо вимог позивача про визнання недійсними договору дарування частин жилого будинку від 03 липня 2008 року серії ВКК № 607195 та договору дарування частин земельної ділянки від 03 липня 2008 року серії ВКК № 607196 апеляційний суд виходив з того, що вони укладені в письмовій формі, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярик Н. С. та зареєстровані у визначеному законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. При цьому, усі зазначені позивачем при зверненні до суду вимоги обґрунтовуються незаконними, на переконання позивача, діями як відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_8, так і державних органів при перерахунку часток співвласників будинку та передачі земельної ділянки у власність співвласників у розмірах, виходячи з цього перерахунку. Померла ОСОБА_4 як співвласник будинку надала згоду на проведення ОСОБА_2 добудов (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, їх подальшого введення в експлуатацію та перерахунок їх часток у будинку як співвласників, водночас згода ОСОБА_4 також підтверджується отриманням нею 01 березня 2006 року свідоцтва про право власності на належну їй частину будинку, перерахунок їх часток у будинку здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства. Вимоги позивача щодо спірної земельної ділянки, які зводяться до незгоди останнього з тим, що ОСОБА_2 приватизувала та отримала у власність 67/100 частин земельної ділянки від загальної площі 0,0796 га, є необґрунтованими, оскільки права та законні інтереси позивача у даному випадку відповідачами не порушено. ОСОБА_4 за життя не отримала
у встановленому законом порядку спірну земельну ділянку ні у власність, ні
у користування, а ОСОБА_1 як спадкоємець не успадкував таких прав після смерті матері. Відповідач ОСОБА_2 як власник майна розпорядилася цим майном у гарантований законом спосіб і її право на розпорядження своїм майном не може бути обмежено.
Крім того, апеляційний суд наголосив, що, зважаючи на встановлений законом порядок вирішення питань, пов`язаних з передачею земельної ділянки у власність, які належать до повноважень органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про неправильно обраний позивачем спосіб захисту у вигляді відновлення його прав Департаментом будівництва та Департаментом земельних ресурсів. Також правильним є висновок, що наведений позивачем та його представником аналіз порушень при прийомі та обробці вхідної кореспонденції зазначених у позові державних органів не тягнуть за собою незаконності прийнятих рішень, які оспорюються позивачем.
За таких обставин апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, встановивши відсутність порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, проте безпідставно послався на норми законодавства про застосування позовної давності до вимог щодо втрати позивачем можливості користуватися земельною ділянкою в тому розмірі, якою користувалася його мати, і в подальшому приватизувати цю земельну ділянку, а також до вимог про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 697/1358 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014, у зв`язку з чим виключив із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на приписи про позовну давність.
Аргументи учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи
у задоволенні позовних вимог, помилково виходили з того, що відповідач
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали до Київського БТІ заяви про перерахунок їх частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із здійсненням прибудов до нього у 2004 році з метою оформлення права власності, при цьому Київське БТІ зробило такий перерахунок у розмірі 33/100 частини будинку для ОСОБА_4 та 67/100 частин для ОСОБА_2, а ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на 33/100 частин будинку. Тому, на переконання судів попередніх інстанцій, ці документи є підставою для правомірних дій усіх відповідачів щодо відчуження ОСОБА_2 спочатку 12,96 кв. м житлової площі будинку за рахунок її сусідки ОСОБА_4, а потім і усієї частини будинку площею 55,2 кв. м, яка належала матері позивача на праві приватної власності.
Суди неправильно застосували норми частин третьої, четвертої статті 357 ЦК України, оскільки у заяві відповідача ОСОБА_2 та у заяві ОСОБА_4
від 05 квітня 2003 року на ім`я начальника Київського БТІ відсутня згода між вказаними особами щодо побудови господарських будівель та споруд, а саме: сараю під літ. "В", погребів, убиралень, спорудження огорожі, парканів, воріт та на їх включення у перерахунок часток будинку. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 просили Київське БТІ перерахувати лише частини будинку з прибудовами до нього з метою оформлення права власності на свої частини будинку, а не на все домоволодіння.
В заявах ОСОБА_2 і ОСОБА_4 вказували конкретну площу їх частин будинку з прибудовами, які необхідно перерахувати і яка є у них в натурі: у заяві ОСОБА_2 - 72,8 кв. м, у заяві ОСОБА_4 - 55,2 кв. м. Заявники у цих заявах також вказували, що загальна площа будинку становить 128 кв. м. Це відповідало дійсності на час подачі ними заяв та підтверджується технічними паспортами на цей будинок. Отже Київське БТІ замість того, щоби виконати прохання
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з невідомих причин у перерахунок часток будинку включило господарські будівлі та споруди та направило відповідачам лист від 14 грудня 2004 року № 226 щодо проведення перерахунку дольової участі співвласників в домоволодінні. При цьому, у листі використано поняття "домоволодіння", яке не міститься у законодавстві України. Крім того, дольова участь співвласників передбачає придбання, побудову чи прибудову майна за спільні кошти чи спільною працею, проте такої співучасті між матір`ю позивача та її сусідами відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 не було.
Київське БТІ без технічної інвентаризації та без проведення обстеження та оцінки технічного стану як самого спірного будинку з прибудовами до нього, так
і господарських будівель та споруд установило в довільній формі вартість цих об`єктів, що мало наслідком збільшення вартості об`єктів, які належать
ОСОБА_2 у два рази вищою (29 927,00 грн), у порівнянні з об`єктами, які належали ОСОБА_4 (14 958,00 грн). Унаслідок незаконних дій Київського БТІ відповідач ОСОБА_2 незаконно набула за рахунок матері позивача 12,96 кв. м житлової площі будинку, а надалі 116,62 кв. м земельної ділянки, які повинні були перейти позивачу у спадок.
Суди зобов`язані були застосувати частину четверту статті 357 ЦК України як підставу для задоволення позовних вимог, оскільки співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
До перерахунку часток Київським БТІ у ОСОБА_2 була менша частка, яка становила 11/30 частин будинку, а у матері позивача частка у розмірі 19/30 будинку, що підтверджується матеріалами справи. Включення в перерахунок часток будинку господарських будівель, споруд для збільшення частки будинку одному із співвласників, коли розміри часток в праві власності на будинок уже були встановлені раніше, законом забороняється, оскільки це автоматично призводить до незаконного відчуження нерухомого майна - житлової площі у одного із співвласників спільної часткової власності, як це має місце у цій справі.
Незаконний лист Київського БТІ від 14 грудня 2004 року №226 став підставою для видачі Головним управлінням житлового забезпечення наказу від 22 лютого
2006 року № 340-С/ЖБ про оформлення та видачу незаконних свідоцтв про право власності на спірний житловий будинок: ОСОБА_2 у розмірі 67/100 частин,
а ОСОБА_4 33/100 частин цього будинку від його загальної площі на 128
кв. м. Крім того, цей же лист став підставою для прийняття Київською міською радою незаконного рішення від 24 травня 2007 року № 697/1358 про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 у розмірі 67/100 частин, а для ОСОБА_4 33/100 частин від загальної площі 0,0787 га біля вказаного будинку.
Суди при вирішенні цього спору не застосували Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 серпня
2001 року № 1820, зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції
31 серпня 2001 року за № 62/364, яке регламентує оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна. (далі - Положення №1820).
Суди попередніх інстанцій, застосовуючи частину першу статті 203, частину першу статті 215 ЦК України, дійшли неправильного висновку про те, що договір дарування частини жилого будинку від 03 липня 2008 року, укладений між відповідачами ОСОБА_2 та її дочкою ОСОБА_3, є законним. Так, у вказаному договорі не зазначено конкретну площу будинку в квадратних метрах, яка дарується, що суперечить пункту 9 Положення № 1820, який зобов`язував
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у своїх заявах до Головного управління житлового забезпечення про оформлення свідоцтв на право приватної власності на будинок указати на яку конкретно площу будинку в квадратних метрах їм необхідно оформити свідоцтва. Пункт 21 Положення № 1820 зобов`язував Головне управління житлового забезпечення у свідоцтвах про право власності, виданих ОСОБА_2 та ОСОБА_4 також указати конкретну площу в квадратних метрах, яка їм належить на праві приватної власності. На думку позивача, такі дії є вчиненими цілеспрямовано, з метою введення його матері в обману щодо набуття ОСОБА_2 за її рахунок 12,96 кв. м житлової площі.
На переконання позивача, зі змісту договору дарування житлого будинку від 03 липня 2008 року можна дійти висновку, що ОСОБА_2 подарувала своїй дочці ОСОБА_3 увесь будинок площею 128 кв. м, в тому числі і 55,2 кв. м, які належали його матері, а після її смерті у порядку спадкування повинні перейти йому.
Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що оскільки позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 березня 2008 року, то він погодився отримати у спадок від ОСОБА_4 33/100 частини спірного будинку від його загальної площі 128 кв. м, тобто визнав, що перерахунок часток будинку зроблений Київським БТІ є правильним і законним. Позивач не визнавав такий перерахунок, що підтверджується великою кількістю звернень до органів державної влади та місцевого самоврядування щодо усунення допущених порушень та помилок. Ці звернення долучені до матеріалів справи, проте судом першої інстанції не досліджувались. Позивач був вимушений прийняти спадщину, отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом та зареєструвати право власності у розмірі частки 33/100 будинку, оскільки у іншому випадку така спадщина могла бути визнана відумерлою.
Суди, відмовляючи у задоволенні позову в частині відновлення прав позивача на земельну ділянку послались на пункти 6.1., 6.З., 6.4., 6.5 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14 березня 2002 року за № 313/1747 (з доповненнями) (далі - Порядок набуття права на землю) та статтю 120 ЗК України. Проте суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили ці норми та не застосували частину першу статті 358 ЦК України.
Суди правильно визнали, що документи, подані від імені ОСОБА_4 з метою приватизації земельної ділянки, є підробленими, що підтверджується висновком судово - почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 жовтня 2009 року № 2938 за матеріалами кримінальної справи № 09-14913.1, а волевиявлення матері позивача на приватизацію земельної ділянки не було. Встановивши, що у одного із співвласників спільної часткової власності спірного будинку, який розташований на земельній ділянці, волевиявлення на приватизацію земельної ділянки не було, суди були зобов`язані визнати те, що приватизація земельної ділянки проведена для ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є незаконною, оскільки відповідно до закону право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Також ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідно до пункту 6.1. Порядку набуття права на землю зобов`язані були подавати заяви на приватизацію земельної ділянки одночасно. Згоди ОСОБА_4 на приватизацію земельної ділянки ні відповідач ОСОБА_2, ні інші особи не отримували, а приватизація здійснювалась таємно. Проте суди, незважаючи на викладене, вважали приватизацію земельної ділянки законною.
При цьому суди не звернули увагу, що розміри площ земельної ділянки, зазначеної у рішенні Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 2697/1358 (67/100 від 0,0787 га) і у державному акті на право власності на земельну ділянку від 08 квітня 2008 року серії ЯЖ N2018014 (67/100 від 0,0796 га), виданого
ОСОБА_2 не співпадають. Суди першої та апеляційної інстанції посилались на пункт 3.2 вказаного рішення Київської міської ради, в якому зазначено, що площі земельної ділянки будуть уточнені після встановлення їх меж у натурі (на місцевості). Проте межі земельних ділянок не уточнені і до цього часу. У зв`язку з цим державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 018014, виданий ОСОБА_2 є недійсним.
ОСОБА_2 з метою отримання державного акта на право власності на земельну ділянку підробила акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки за нібито заявою ОСОБА_4 та акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки за заявою ОСОБА_2, у яких підписи від імені ОСОБА_4 нею не вчинялись. Посилання судів на те, що для видачі державного акта на землю не обов`язкове погодження меж земельної ділянки між суміжними землекористувачами, оскільки ця процедура
є допоміжною, спрямованою на уникнення технічних помилок, необґрунтовані.
Суд апеляційної інстанції у постанові безпідставно стверджує, що ні мати позивача, ні позивач не набули права користування земельною ділянкою біля спірного будинку, тому у позивача не було права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року
№ 697/1358 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії
ЯЖ №018014, виданого ОСОБА_2, оскільки його права не порушені.
Висновок суду першої інстанції про пропущення позивачем позовної давності без поважних причин є необґрунтованим, оскільки ні він, ні його мати не знали та не допускали можливість здійснення шахрайських дій зі сторони сусідів. Позивач наголошував, що дізнався про такі дії лише після того, як почав оформлювати спадщину після своєї матері. Одразу після виявлення незаконних дій відповідачів позивач звертався до державних, правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування з метою усунення порушень закону та допущених помилок. Крім того, на думку позивача, його позов є негаторним, тому до нього не застосовуються вимоги щодо позовної давності. Також суд був зобов`язаний захистити порушене право позивача на майно та землю, обравши ефективний спосіб захисту відповідно до викладеної в позові вимоги.
Позивач наголошує, що пред`явив вимоги про відновлення порушеного права до того стану, який існував до порушеного права, а не про витребування майна
з чужого незаконного володіння чи усунення перешкод користування майном, про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав, тощо, оскільки у таких позовних вимогах неможливо визначити предмет спору.
Суд безпідставно послався на висновок судово - почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 жовтня
2009 року № 2937, який є недопустимим доказом. Також суд за клопотанням позивача витребував інший висновок судово - почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 жовтня
2009 року № 2938, у якому зазначено, що заява написана від імені ОСОБА_4 про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки від 11 липня 2006 року № 242470, заява від імені ОСОБА_4 про виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2018 року № 11712, акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від імені ОСОБА_4, акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки за заявою ОСОБА_2 є підробленими. Проте до суду було надано інший висновок, який суд не повернув, а протиправно долучив його до матеріалів справи та використав під час обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Факт упередженості та необ`єктивності суду під час розгляду справи підтверджується також тим, що суд в ухвалі про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову від 04 вересня 2018 року зазначив про неможливість оскарження цієї ухвали, а також довідкою суду від 04 лютого
2019 року про те, що позивач у визначену дату не з`явився до суду, хоча це не відповідало дійсності (до суду не прибув саме представник відповідачів адвокат Рибіцький В. М.). Це також можуть підтвердити представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та представник Київського центрального офісу організації "Стоп корупції", які мали намір бути присутніми при розгляді цієї справи.
У лютому 2020 року представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги. Просить рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що під час звернення до суду у цій справі позивач, діючи недобросовісно та зловживаючи наданими йому процесуальними правами, намагався ввести суд в оману щодо заявлених у позові правових підстав позову та відносин, які вже були встановлені стосовно відповідачів під час розгляду інших справ.
Доводи позивача про незаконний перерахунок часток у праві власності на домоволодіння спростовуються матеріалами справи. Позивач успадкував за заповітом майно (у тих частинах), яке належало його матері.
Дія (правочин) щодо перерахунку дольової участі співвласників домоволодіння і набуття права власності ОСОБА_4 (спадкодавцем) в розмірі 33/100 спірного будинку та успадкування його позивачем за заповітом було вчинено свідомо кожним її учасником та за їх внутрішнім переконанням, що підтверджується доказами наявними у матеріалах справи.
ОСОБА_1 безпідставно та необґрунтовано звернувся до суду касаційної інстанції щодо перегляду та/або збільшення розміру спірної земельної ділянки, яка була визначена на підставі особистого звернення ОСОБА_4 від 11 липня 2006 року, спадкодавець за свого життя замовила виготовлення технічної документації (в тому числі узгодження меж земельної ділянки), але не змогла отримати їй у приватну власність у звʼязку зі смертю.
Позивач намагається переконати суд про неможливість реалізації ним прав, передбачених статтею 377 ЦК України та статтею 81 ЗК України, щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку на підставі її спадкування за заповітом. Позивач не лише не реалізував свої права відповідно до вимог спадкового права, а і не отримав правових та фактичних підстав для захисту їх в судовому порядку.
Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності здійснення переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а тому вони є безпідставними та необґрунтованими.
Посилання позивача щодо відсутності у нього даних про ймовірне порушення його прав до часу оформлення спадщини після ОСОБА_4,
є необґрунтованими, оскільки йому було відомо про існування спору з березня 2008 року.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та зміни рішення суду першої інстанції шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду посилання на позовну давність, а в іншій частині - залишення рішення суду першої інстанції без змін.