Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 183/7157/18
провадження № 61-11397св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Вільне-2002",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року в складі судді Сороки О. В. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в складі колегії суддів Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
14 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до СТОВ Агрофірма "Вільне-2002" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що з 06 лютого 2015 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, з 19 березня 2018 року займав посаду начальника механізованого зерносховища. Указував, що наказом від 12 жовтня 2018 року за попереднім погодженням з профспілковим комітетом його було звільнено з посади начальника механізованого зерносховища за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Як йому пояснили в адміністрації підприємства його було звільнено в зв`язку з утратою довіри, оскільки 21 вересня 2018 року начебто за його допомогою з механізованого току незаконно вивезено 4 540 кг соняшника, а єдиним доказом незаконного вивезення соняшника є відеозапис з камер спостережень, встановлених на території зерносховища. Позивач уважає звільнення незаконним, а обставини втрати довіри до нього такими, що не підтверджуються належними доказами. 06 листопада 2018 року позивач звернувся зі скаргою до Новомосковської місцевої прокуратури, у якій просив, зокрема, сприяти йому в отриманні копії наказу про звільнення. Зазначав, що не маючи копії наказу про звільнення, він вчасно не міг звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі, а трудову книжку йому видали лише 17 жовтня 2018 року. Вказував, що внаслідок звільнення знаходився в постійній психологічній та нервовій напрузі, що завдало йому моральної шкоди.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 148-к/тр від 12 жовтня 2018 року про його звільнення з посади начальника механізованого зерносховища СТОВ Агрофірма "Вільне-2002" на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України та поновити його на роботі на вказаній посаді;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11 000 грн за період з 12 жовтня 2018 року по 12 листопада 2018 року;
- стягнути з відповідача 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 входить до кола осіб, які несуть відповідальність за збереження ввірених їм матеріальних цінностей. Суд установив, що позивач не забезпечив зберігання продукції, що знаходиться у складах зерносховища, порушив свої трудові обов`язки, передбачені статтею 139 КЗпП України, договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 02 квітня 2018 року та його посадовою інструкцією від 05 червня 2018 року щодо дбайливого ставлення до майна власника, не вжив заходів для попередження збитків та забезпечення повного збереження зерна, що в сукупності слід розцінювати як винні дії начальника механізованого зерносховища, достатні для втрати довіри до нього з боку керівника підприємства.
Суд також зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском передбаченого статтею 233 КЗпП України місячного строку, а підстави для його поновлення відсутні. Суд установив, що в день звільнення (12 жовтня 2018 року) з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок та того ж дня він отримав трудову книжку. Посилання позивача у заяві про поновлення строку щодо його спроб отримати копію наказу про звільнення через різні контролюючі органи та неможливість звернення до суду без копії наказу суд відхилив, оскільки вказані обставини не є поважними причинами для поновлення пропущеного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - без змін.
Апеляційний суд відхилив доводи позивача про необґрунтованість відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску встановленого статтею 233 КЗпП України строку, зазначивши що суд першої інстанції повно встановив обставини справи й оцінив подані сторонами докази та зробив правильний висновок про відсутність підстав для поновлення позивачеві строку на звернення до суду з цим позовом.
Крім того, як на підставу для відмови в задоволенні позову апеляційний суд послався на встановлені судом обставини справи про те, що ОСОБА_1 не забезпечив зберігання продукції, що знаходиться у складах зерносховища, та порушив свої трудові обов`язки щодо дбайливого ставлення до майна власника.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду першої інстанції переглядається в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аргументи учасників справи
29 липня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга в уточненій редакції від 16 жовтня 2020 року мотивована тим, що у відповідача не було підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки будь-які винні дії позивача у можливому розкраданні соняшника не підтверджені належними та допустимими доказами; відсутнє кримінальне провадження, в межах якого йому оголошено про підозру у вчиненні розкрадання ввіреного йому майна.
Вказує, що суди не надали належної оцінки його доводам щодо пропуску строку на звернення до суду з цим позовом про те, що трудову книжку йому було передано через іншого працівника лише 17 жовтня 2018 року. Зазначає, що наявність його особистого підпису в журналі видачі трудових книжок про отримання трудової книжки 12 жовтня 2018 року свідчить лише про те, що роботодавець вимагав вчинення такого підпису саме із зазначенням дати "12 жовтня 2018 року", однак трудову книжку йому пообіцяли видати лише після повного звіту перед товариством та закриття банківського рахунку на користування розрахунковою карткою. Зазначає, що його зверненню до суду передували звернення до правоохоронних органів щодо незаконності його звільнення та неможливості отримання копії наказу про звільнення, що додатково вказує на поважність причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 6-104цс14 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 336/3679/17.
Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку що рішення суду першої інстанції оскаржується ОСОБА_1 у частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем у касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається. Постанова апеляційного суду з урахуванням визначених судом меж апеляційного перегляду переглядається в касаційному порядку в повному обсязі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до наказу № 54-вк від 06 лютого 2015 року СТОВ Агрофірма "Вільне-2002" ОСОБА_1 прийнятий на посаду охоронника з 06 лютого 2015 року.
01 квітня 2018 року переведений на посаду начальника механізованого зерносховища на цьому ж підприємстві на підставі наказу № 44-к/тр від 19 березня 2018 року.
02 квітня 2018 року між СТОВ Агрофірмою "Вільне-2002" та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 05 червня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлений з посадовою інструкцією начальника механізованого зерносховища, у відповідності до пункту 4.1 якої начальник механізованого зерносховища несе відповідальність за зберігання та якість продукції, що знаходиться у складах зерносховища.
На підставі наказу директора СТОВ АФ "Вільне-2002" № 189-ОД від 09 жовтня 2018 року на зазначеному підприємстві проведено службове розслідування, за результатами якого 11 жовтня 2018 року складено акт № 1. Відповідно до бухгалтерської довідки від СТОВ АФ "Вільне-2002" за жовтень 2018 року по закінченню реалізації соняшника ДП ІІ "Сантрейд" 31 жовтня 2018 року була проведена інвентаризація залишків соняшника на складі № 3 мехтоку, в ході якої виявлена нестача у кількості 3 300 кг.
12 жовтня 2018 року у відповідності до наказу № 148-к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади начальника механізованого зерносховища СТВО АФ "Вільне-2002" у зв`язку з втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Звільнення ОСОБА_1 проведено зі згоди профспілкової організації, засідання якої відбулося 12 жовтня 2018 року.
ОСОБА_1 ознайомлений з наказом про своє звільнення 12 жовтня 2018 року, про що свідчить його власноручний підпис. Того ж дня позивач отримав трудову книжку, про що свідчить запис в книзі обліку трудових книжок і вкладишів до нього, оригінал якої був оглянуто судом.