ДОДАТКОВА УХВАЛА
09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № Б-23/75-02 (922/1851/19)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянувши заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про повернення 50 % сплаченого судового збору за подання касаційної скарги
у справі № Б-23/75-02 (922/1851/19)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"
про стягнення 54 533 923 грн 99 коп.
в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5".
Учасники справи:
представник позивача- Литвин П.В., адвокат,
представник відповідача - не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
1. 13.04.2021 Верховний Суд за результатами розгляду у касаційному провадженні у справі № Б-23/75-02 (922/1851/19) скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 (в частині відмови у стягненні 23 906 833 грн 97 коп.) задовольнив спільну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач) та Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" (далі - Відповідач) про затвердження мирової угоди від 09.04.2021, затвердив мирову угоду від 09.04.2021, укладену між Позивачем та Відповідачем у справі № Б-23/75-02 (922/1851/19), визнав нечинними рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020, а провадження у справі закрив.
2. 01.09.2021 Позивач подав до Суду заяву про повернення 50% судового збору за подання касаційної скарги у справі, сплаченого згідно з квитанцією № 0000012547 від 07.12.2020 в сумі 717 205 грн 01 коп.
Заява мотивована тим, що Верховний Суд в ухвалі від 13.04.2021 не вирішив питання про повернення Позивачу з Державного бюджету України судового збору у розмірі 50 % судового збору за подання касаційної скарги.
3. Розглянувши цю заяву Позивача, Суд зазначає про таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до пункту частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суд.
Частиною четвертою статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
Аналогічні положення містить частина друга статті 130 ГПК України.
За змістом статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.
4. Суд встановив, що Позивач, звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою у цій справі, сплатив судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 717 205 грн 01 коп. згідно з квитанцією № 0000012547 від 07.12.2020.
5. З огляду на наведене Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог Позивача та повернення йому судового збору за подання ним касаційної скарги у цій справі за правилами частини другої статті 130 ГПК України.
6. Крім цього Суд зазначає про таке.
Частина четверта статті 192 ГПК України, зокрема, визначає, що укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди.
Стаття 193 цього ж Кодексу передбачає, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою (частина перша). Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" (частина друга). У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (частина третя).
Пункти 3, 4, 7 частини першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначають, що у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи (пункт 3); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків) (пункт 4); строк пред`явлення рішення до виконання (пункт 7).
Частина третя цієї статті Закону України "Про виконавче провадження" унормовує, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
За частиною другою цієї статті Закону України "Про виконавче провадження" строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
За змістом статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.
7. Враховуючи вищевикладене та те, що сторони у справі не подавали заяву про ухвалення додаткового рішення стосовно зазначених вище відомостей, які має містити виконавчий документ та яких не зазначено в ухвалі Верховного Суду від 13.04.2021 про затвердження мирової угоди, Суд дійшов висновку про винесення з власної ініціативи додаткової ухвали у справі № Б-23/75-02 (922/1851/19) у відповідній частині зі скріпленням печаткою із зображенням Державного Герба України виконавчого документа - як ухвали Суду від 13.04.2021 у цій справі про затвердження мирової угоди, так і цієї додаткової ухвали.
Керуючись статтями 46, 123, 130, 192, 193, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, Суд