ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 927/934/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Гаценко О. О.,
відповідача - Демиденко В. Ю.,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Чернігів"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 (судді: Мальченко А. О. - головуючий, Чорногуз М. Г., Агрикова О. В.) у справі
за позовом Чернігівської міської ради
до Державного реєстратора Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради Александренко Л. В., Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Чернігів"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У жовтні 2020 року Чернігівська міська рада звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради (далі - державний реєстратор КП "Чернігівське МБТІ") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Чернігів" (далі - ТОВ "СК "Чернігів") про:
- визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора КП "Чернігівське МБТІ" про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.05.2018 індексний номер 40890306, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "СК "Чернігів" на незавершене будівництво: недобудоване приміщення Літ А-2 загальною площею 347 м2 з прибудови літ. А1-1 загальною площею 253,8 м2, літ. А2-1 загальною площею 72,4 м2, літ. А3-1 загальною площею 21,7 м2, льодове поле загальною площею 2 422,8 м2, розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14 (далі - об`єкт незавершеного будівництва);
- припинення права власності ТОВ "СК "Чернігів" на об`єкт незавершеного будівництва.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Чернігівська міська рада заперечує набуття ТОВ "СК "Чернігів" 27.04.1994 права власності на об`єкт незавершеного будівництва, оскільки чинним на час здійснення будівництва законодавством не передбачалося можливості набуття прав власності на результат будівельної діяльності (об`єкти незавершеного будівництва) як на об`єкти нерухомого майна.
Позивач вказував на те, що державний реєстратор КП "Чернігівське МБТІ" під час проведення реєстрації незавершеного будівництва не з`ясував, чи виконувалось будівництво в установленому законом порядку, зокрема на підставі виданих архітектурно-планувальних завдань, технічних умов на будівництво, проектно-кошторисної документації, а також відведеної для цих цілей земельної ділянки та оформленого належним чином дозволу на будівництво.
Позивач зазначав, що рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 у справі № 2-1206/2001 не містить посилань на створення спірного об`єкта та не підміняє собою документів, визначених законодавством, для створення майна, первісного виникнення на нього права власності та наступного переходу права власності до іншої особи.
Чернігівська міська рада, обґрунтовуючи наявність порушеного права та обрання способу захисту, посилалася на положення статті 152 Земельного кодексу України, статтю 331 Цивільного кодексу України та статтю 26 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зазначала, що суть позовних вимог зведена до встановлення юридичного факту суперечності між вимогами закону та конкретними актами КП "Чернігівське МБТІ", в результаті яких було безпідставно обтяжено земельну ділянку комунальної власності правами ТОВ "СК "Чернігів", і відповідний спосіб захисту права цілком відповідає характеру і суті суспільних відносин, що склалися стосовно володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14.
Чернігівська міська рада зауважувала, що для визначення правомірності державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перевірці підлягають факти набуття таких прав для визначення і підтвердження їх державою. Саме безпідставна реєстрація об`єкта незавершеного будівництва за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14 порушує права землевласника - територіальної громади міста Чернігова в особі міської ради.
1.3. Державний реєстратор КП "Чернігівське МБТІ" у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні з підстав необґрунтованості доводів позивача про порушення законодавства під час здійснення реєстрації, а також просив визнати державного реєстратора неналежним відповідачем, вказуючи на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 стосовно того, що належним відповідачем у справах про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
1.4. ТОВ "СК "Чернігів" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення. акцентувало увагу на тому, що Чернігівська міська рада була обізнана, що на земельній ділянці за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14 розміщується об`єкт незавершеного будівництва, належний ТОВ "СК "Чернігів", оскільки процес створення об`єкта розпочався за ініціативи міської ради та під її керівництвом за рахунок державних коштів та коштів територіальної громади.
ТОВ "СК "Чернігів" акцентувало увагу на правомірності набуття ним права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що також підтверджується рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 у справі № 2-1206/2001.
Оскільки станом на 27.04.1994 діюче на той час законодавство передбачало приватну власність, у тому числі юридичних осіб, та не забороняло вчинення правочинів щодо майна у приватній власності, за договором купівлі-продажу Фірма "Віон" продала ТОВ "СК "Чернігів" та фактично передала незавершене будівництво спортивного майданчика по вул. Блакитного, 14 у м. Чернігові, а тому згідно з рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.06.1996 надано відповідачеві у постійне користування земельну ділянку по вул. Блакитного, 14.
ТОВ "СК "Чернігів" наголошувало на тому, що по своїй правовій суті оскаржуваним рішенням державного реєстратора від 02.05.2018 індексний номер 40890306 було перенесено відомості про державну реєстрацію права власності ТОВ "СК "Чернігів" на об`єкт незавершеного будівництва по вул. Блакитного, 14 у м. Чернігові до відповідного державного реєстру (нового), який почав діяти з 01.01.2013, тоді як державна реєстрація самого права відбулася 10.01.2009, що підтверджується витягом від 10.01.2009. Отже, право власності ТОВ "СК "Чернігів" на об`єкт незавершеного будівництва, розташований на вул. Блакитного, 14 у м. Чернігові було зареєстровано до 01.01.2013, а Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено збереження речових прав, які виникли та були зареєстровані до набрання чинності цим законом.
1.5. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2020 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що факт належності ТОВ "СК "Чернігів" на праві власності об`єкта незавершеного будівництва встановлений судовим рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 у справі № 2-1206/2001, яке набрало законної сили, зміст якого узгоджується з іншими доказами, наданими сторонами, а позивачем не доведено порушення його прав.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021 рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду, а саме задоволено частково позов Чернігівської міської ради, визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора КП "Чернігівське МБТІ" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.05.2018 індексний номер 40890306, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на незавершене будівництво, а саме: недобудоване приміщення літ. А-2 загальною площею 347,0 м2, прибудови літ. А1-1 загальною площею 253,8 м2, літ. А2-1 загальною площею 72,4 м2, літ. А3-1 загальною площею 21,7 м2 та льодове поле загальною площею 2422,8 м2, розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14, за ТОВ "Спортивний клуб "Чернігів". У решті позову відмовлено.
2.4. Суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 у справі № 2-1206/2001, яке суд першої інстанції прийняв як належний доказ, зазначивши, що такий узгоджується з іншими наявними у справі доказами та встановлює факт належності на праві власності ТОВ "СК "Чернігів" об`єкту незавершеного будівництва, не може слугувати підставою для реєстрації права власності.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2021, ТОВ "СК "Чернігів" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.01.2021 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник акцентує увагу на розгляді справи № 927/1202/20 за участі тих самих сторін та зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки всупереч вимог частин 4, 5 статті 75 та статті 86 Господарського процесуального кодексу України, переоцінюючи правильність і повноту встановлення судом першої інстанції обставини справи та посилання на докази, висновки суду першої інстанції не спростував та не вказав чому не взяв до уваги низку доказів. При цьому, суд апеляційної інстанції не визнавав наявні у справі докази неналежними, недопустимими, недостатніми або недостовірними.
Заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, частину 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", надавши при цьому розширеного тлумачення норми права щодо відсутності підстав для перенесення за заявою власника (ТОВ "СК "Чернігів") відомостей про вже зареєстроване право власності на об`єкт незавершеного будівництва (до 01.01.2013) з архівної складової частини Державного реєстру прав на нерухоме майно про право власності - до Державного реєстру прав.
При цьому, на думку скаржника, необхідним є з`ясування питання стосовно того, чи може та чи наділений повноваженнями державний реєстратор ставити під сумнів законність реєстрації права власності, вчиненої до 01.01.2013, за умови відповідності записів про право і об`єкт наявним документам, саме за обставин спору у цій справі.
На переконання заявника касаційної скарги, відсутній Висновок Верховного Суду про застосування норм Конституції України щодо можливості надання судом під час розгляду господарської справи оцінки рішенню суду у справі цивільного судочинства, яке набрало законної сили більше 20 років тому та було ухвалено відповідно до законодавства, що діяло на той час.
ТОВ "СК "Чернігів" у касаційній скарзі вказує також на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19.
3.2. Державний реєстратор КП "Чернігівське МБТІ", підтримуючи касаційну скаргу, просить її задовольнити, акцентуючи увагу на правомірності дій реєстратора, помилковість висновків суду апеляційної інстанції та неправильне застосування апеляційним судом положень частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". При цьому, відповідач звернув увагу на те, що з огляду на існування іншого спору відносно об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14 та наявність судових рішень у справі № 927/1202/20, суд апеляційної інстанції безпідставно поставив під сумнів законність набуття ТОВ "СК "Чернігів" права на спірний об`єкт, яке було зареєстровано у січні 2009 року.
3.3. Чернігівська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з посиланням на необґрунтованість доводів скаржника та правомірність висновків суду апеляційної інстанції.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що 10.01.2009 КП "Чернігівське МБТІ" провело державну реєстрацію права власності ТОВ "СК "Чернігів" на об`єкт незавершеного будівництва (реєстраційний номер 26053743), розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14, про що було зроблено запис № 2236 у книзі 16.
Зі змісту витягу про реєстрацію від 10.01.2009 № 21508500 вбачається, що підставами виникнення права власності є рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 та державний акт на право постійного користування землею від 26.06.1996№ 199, виданий виконавчим комітетом Чернігівської міської ради.
Так, суд першої інстанції установив, що рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 у справі № 2-1206/2001, ухваленого за заявою ТОВ "СК "Чернігів", яке набрало законної сили, було встановлено факт належності на праві власності ТОВ "СК "Чернігів" об`єкта незавершеного будівництва в м. Чернігові на вул. Блакитного, 14 - недобудованого приміщення загальною площею 347 м2, прибудов загальною площею 253,8 м2, 72,4 м2, 21,7 м2 та льодового поля площею 2 422,8 м2.
З описової частини рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 у справі № 2-1206/2001 вбачається, що 27.04.1994 ТОВ "СК "Чернігів" згідно з договором купівлі-продажу № 7/04-94 придбало у Фірми "Віон" будівництво спортивного майданчика в м. Чернігові на вул. Блакитного, 14 і на підставі акта приймання-передачі від 27.04.1994 майно було передано ТОВ "СК "Чернігів".
Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.06.1996 № 114 ТОВ "СК "Чернігів" надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,2 га на вул. Блакитного, 14 та 26.06.1996 видано державний акт на право постійного користування землею номер-ЧН № 000722-199.
08.07.1996 Чернігівським МБТІ видано ТОВ "СК "Чернігів" інвентаризаційну справу № 17980 на домоволодіння № 14 на вул. Блакитнрго, 14 у м. Чернігові.
Отже, суд у справі № 2-1206/2001 дійшов висновку, що з 27.04.1994 ТОВ "СК "Чернігів" є власником об`єкта на вул. Блакитного, 14".
Суди також установили, що згідно з рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.06.1996 № 144 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель підприємств міста та надання земельних ділянок для державного та індивідуального будівництва" вилучено із постійного користування Фірми "Віон" земельну ділянку площею 1,2 га на вул. Блакитного, 14, за згодою землекористувача (пункт 23) та надано земельну ділянку на вул. Блакитного, 14 ділянку в постійне користування ТОВ "СК "Чернігів" (пункт 24).
26.06.1996 ТОВ "СК "Чернігів" видано державний акт на право постійного користування землею І-ЧН № 000722-199, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 199.
Надалі, згідно з рішеннями Чернігівської міської ради від 28.01.2003 та від 12.04.2005 з постійного користування ТОВ "СК "Чернігів" вилучалися земельні ділянки площею 0,0743 га та 0,3284 га.
Рішенням Чернігівської міської ради від 04.02.2008 було вилучено із постійного користування ТОВ "СК "Чернігів" земельну ділянку площею 0,7973 га на вул. Блакитного, 14.
Підставою для вилучення із постійного користування земельної ділянки площею 0,7973 га було звернення Державної податкової інспекції у місті Чернігові (кредитор у справі про банкрутство ТОВ "СК "Чернігів") до голови Чернігівського міської ради відповідно до постанови Господарського суду Чернігівської області від 27.07.2006 у справі № 5/239б.
Суд, задовольняючи заяву ТОВ "СК "Чернігів" про перегляд ухвали Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2008 у справі № 5/239б/49б/17б, якою було ліквідовано ТОВ "СК "Чернігів", вказав, що ліквідатором (Державною податковою інспекцією у місті Чернігові) при проведенні ліквідаційної процедури ТОВ "СК "Чернігів" неналежним чином були виконані свої обов`язки, що призвело до ліквідації підприємства - банкрута без вирішення питання щодо майна банкрута, непогашення заборгованості перед державним бюджетом.
У подальшому судом припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ "СК "Чернігів", так як товариство визнано таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
4.4. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.05.2018 № 122499839 державним реєстратором КП "Чернігівське МБТІ" прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40890306, яким зареєстровано право власності ТОВ "СК "Чернігів" (номер запису про право власності 25958662) на об`єкт незавершеного будівництва (реєстраційний номер 1543116574101), розташований за адресою; м. Чернігів, вул. Блакитного, 14.
Зі змісту зазначеного витягу від 02.05.2018 вбачається, що підставами виникнення права власності є рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 у справі № 2-1206/2001 та державний акт на право постійного користування землею від 26.06.1996 № 000722-199, виданий виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 26.06.1996.
4.5. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора КП "Чернігівське МБТІ" про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02.05.2018 індексний номер 40890306, на підставі якого зроблено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "СК "Чернігів" на незавершене будівництво та припинення права власності товариства на спірний об`єкт, з посиланням на наявність у міської ради заперечень щодо набуття ТОВ "СК "Чернігів" права власності на об`єкт та порушення прав позивача як землевласника.
4.6. За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Статтею 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Так, згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15).
Статтею 271 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час здійснення оспорюваної реєстраційної дії - 02.05.2018) передбачено, що для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подаються такі документи: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (у разі відсутності у Державному реєстрі прав зареєстрованого відповідного речового права на земельну ділянку); 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт (крім випадків, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів); 3) документ, що містить опис об`єкта незавершеного будівництва за результатами технічної інвентаризації такого об`єкта.
Водночас, як вже зазначалося, суд першої інстанції установив, а суд апеляційної інстанції зазначеного не спростував, що державну реєстрацію права власності ТОВ "СК "Чернігів" на об`єкт незавершеного будівництва було проведено КП "Чернігівське МБТІ" 10.01.2009 на підставі рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.03.2001 та державного акта на право постійного користування землею від 26.06.1996 № 199, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради.
Так, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме мано та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою 21.01.2021, у розділі відомості про права власності зазначено, що 10.01.2019 за ТОВ "СК "Чернігів" на підставі рішення суду від 19.03.2001 та державного акта на право постійного користування землею, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14 (том 1, а. с. 208-210).
4.7. У статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначені засади державної реєстрації прав, зокрема, обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. У частинах 3, 4 цієї статті передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
За змістом статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації об`єкта незавершеного будівництва - 10.01.2009) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, державний акт про право власності на земельну ділянку; рішення суду про право власності на об`єкт незавершеного будівництва.
Згідно із переліком, визначеним Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (який втратив чинність 01.01.2013, у редакції чинній станом на 10.01.2009), правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, є зокрема і рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
4.8. Суд першої інстанції дійшов висновку, який не було спростовано судом апеляційної інстанції, що оскільки право власності ТОВ "СК "Чернігів" на об`єкт незавершеного будівництва виникло до 1 січня 2013 року і було зареєстровано відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, таке речове право визнається дійсним на підставі частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що зважаючи на те, що внаслідок прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення від 02.05.2018 № 40890306 у ТОВ "СК "Чернігів" не виникло, не змінилося та не припинилося право власності на об`єкт незавершеного будівництва, оскільки право на цей об`єкт зареєстровано 10.01.2009 на підставі судового рішення.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, дійшовши висновку про ненадання ТОВ "СК "Чернігів" достатніх доказів на підтвердження набуття права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва та документів на земельну ділянку, не спростував висновків суду першої інстанції про здійснення реєстрації за ТОВ "СК "Чернігів" права на об`єкт незавершеного будівництва 10.01.2009.
4.9. При цьому задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та, у той же час, відмовляючи у задоволенні позову в частині припинення права власності ТОВ "СК "Чернігів" на спірний об`єкт, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, за змістом якої ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
4.10. Як убачається зі змісту позовної заяви, Чернігівська міська рада, звертаючись з позовом до суду, вказувала, що безпідставна реєстрація об`єкта незавершеного будівництва за адресою: м. Чернігів, вул. Блакитного, 14 порушує права землевласника - територіальної громади міста Чернігова в особі міської ради.
4.11. У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.
Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування щодо необхідності його захисту.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, а системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому, за змістом положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
При цьому навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача (постанова Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17).
У силу статей 3, 169 та 172 Цивільного кодексу України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки як учасники цивільних відносин.
За змістом статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Позивач як орган, через який територіальна громада м. Чернігова здійснює своє право власності, уповноважений здійснювати функції власника земельної ділянки, зокрема вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
4.12. Суд першої інстанції установив, а суд апеляційної інстанції не спростував висновків місцевого суду стосовно того, що оспорюване рішення державним реєстратором прийнято у межах та на підставі законодавства, а позивачем не доведено та необґрунтовано його вимоги та наявність порушеного права, яке може бути відновлено у заявлений позивачем спосіб.
4.13. Оскільки доводи касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", з урахуванням положень зазначеного Закону та з огляду на встановлені судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а рішення залишити в силі.
При цьому, посилання ТОВ "СК "Чернігів" у касаційній на постанови Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19 не беруться до уваги, оскільки спірні правовідносини у цих справах та їх нормативно-правове регулювання не є подібним, а встановлені судами обставини у зазначених справах та справі, що розглядається, є відмінними.
4.14. Щодо посилань заявника касаційної скарги на те, що підставами касаційного оскарження судових рішень є підстави, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання, чи може та чи наділений повноваженнями державний реєстратор ставити під сумнів законність реєстрації права власності, вчиненої до 01.01.2013, за умови відповідності записів про право і об`єкт наявним документам, саме за обставин спору у цій справі та відсутності висновку Верховного Суду щодо наявності у суду господарської юрисдикції надавати оцінку рішенню суду у справі цивільного судочинства, яке набрало законної сили більше 20 років тому та було ухвалено відповідно до законодавства, що діяло на той час, колегія суддів зазначає таке.
Як установив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, державний реєстратор з дотриманням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" 02.05.2018 прийняв оспорюване рішення та здійснив дії із внесення до державного реєстру запису про право власності товариства на об`єкт незавершеного будівництва, право на яке, у свою чергу, було зареєстровано у січні 2009 року, а позивачем не доведено порушення таким рішенням державного реєстратора його прав та їх відновлення у заявлений позивачем спосіб.
Оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені місцевим судом під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає відсутніми підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.