ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 925/1367/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Черкаської області
у складі судді Грачова В. М.
від 23 листопада 2020 року
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Алданової С. О., Зубець Л. П., Мартюк А. І.
від 05 липня 2021 року
за позовом Комунального товариства "Смілакомунтеплоенерго"
до: 1) Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест"
про визнання договору недійсним,
за участю представників:
від позивача: Лукяненко Г. О.
від відповідача-1: Білик І. М.
від відповідача-2: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2019 року Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" про визнання недійсним укладеного між ним та відповідачами договору про переведення боргу № 14/3526/18 від 26 грудня 2018 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір був укладений від імені Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго", який за договором є новим боржником, неуповноваженою особою: виконуючим обов`язки директора, який не мав повноважень на укладення спірного договору, про що відповідачі були обізнані, договір позивачем до виконання не приймався та не схвалювався. Також позивач послався на те що спірний договір був вчинений під впливом тяжкої обставини, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 233 Цивільного кодексу України. Як на тяжкі обставини, що зумовили укладення спірного правочину, позивач послався на: 1) зрив початку опалювального періоду 2018-2019 років у місті Сміла; 2) визнання ситуації з відсутності тепла по місту Сміла надзвичайною подією; 3) несанкціонований відбір природного газу після 15 листопада 2018 року, оскільки Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не уклало з позивачем договори на постачання природного газу.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
26 грудня 2018 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" (первісний боржник) та Комунальним підприємством "Смілакомунтеплоенерго" (новий боржник) був укладений договір про переведення боргу № 14/3526/18 (далі по тексту - договір, спірний договір), відповідно до умов якого за згодою Кредитора Первісний боржник переводить на Нового боржника свій борг, який виник у Первісного боржника перед Кредитором за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2666-ТЕ-36 від 28 грудня 2012 року (далі - "зобов`язання"), укладеним між Первісним боржником та Кредитором, а Новий боржник приймає на себе борг Первісного боржника у цьому зобов`язанні та замінює Первісного боржника у зобов`язанні. Від імені Комунального підприємства "Смілакомунтеплоенерго" як нового боржника діяв та підписав договір виконуючий обов`язки директора цього підприємства Тисленко І. В., що діяв на підставі статуту.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору сума боргу, що переводиться на Нового боржника, станом на момент укладення договору становить 103 103,74 грн, з яких: 66 036,57 грн - судовий збір згідно з рішенням суду у справі № 925/1195/14; 37 067,17 грн - судовий збір згідно з рішенням суду у справі № 925/561/15. Сторони погодили, що вказана у пункті 2.1. договору сума боргу може бути змінена на підставі відповідної угоди за взаємною згодою сторін.
Згідно з пунктом 6.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін, договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
У листопаді 2019 року Новий боржник - Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" про визнання недійсним укладеного між ним відповідачами зазначеного договору про переведення боргу № 14/3526/18 від 26 грудня 2018 року.
3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Черкаської області рішенням від 23 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року, позов задовольнив повністю: визнав недійсним договір про переведення боргу № 14/3526/18 від 26 грудня 2018 року, укладений між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" та Комунальним підприємством "Смілакомунтеплоенерго". Стягнув з відповідачів на користь позивача по 960,50 грн судового збору з кожного.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстава для визнання недійсним спірного договору, передбачена частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України, відсутня, оскільки спірний договір укладений позивачем в особі виконуючого обов`язки директора позивача Тисленка І. В. у межах його повноважень. Разом з цим суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним з підстави, передбаченої статтею 233 Цивільного кодексу України, як такого, що був укладений позивачем, який має забезпечувати безперебійне теплопостачання споживачам у місті Сміла, під впливом тяжкої для нього обставини: загрози зриву опалювального сезону 2018 - 2019 років, був укладений з метою своєчасного початку опалювального сезону та усунення обставин його зриву.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач-1 - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 23 листопада 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень відповідач-1 послався на пункт 2 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 233 Цивільного кодексу України та існує необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України та висновку про незастосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання", викладених у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17 з подібними правовідносинами та застосованих судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.
При цьому відповідач-1, посилаючись на існування значної кількості справ з подібними правовідносинами (щодо визнання недійсними договорів про переведення боргу, укладених в силу вимог частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання"), просить передати справу на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду для формування єдиної судової практики щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у цій справі - без змін, посилаючись на відсутність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17. При цьому позивач звертає увагу те, що питання відступу від зазначеного висновку Верховного Суду та питання передачі цього питання на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду вже було предметом розгляду Верховного Суду у межах справ № 925/554/20, № 925/561/20, за результатом розгляду яких Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від цих висновків та передачі справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського та суду апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи відповідача-1, викладені у касаційній скарзі, та доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору про переведення боргу № 14/3526/18 від 26 грудня 2018 року, укладеного між сторонами у цій справі: Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" та Комунальним підприємством "Смілакомунтеплоенерго".
Підставою недійсності зазначеного договору позивач визначив, зокрема положення статті 233 Цивільного кодексу України, та послався на те, що цей договір укладений під впливом тяжкої обставини.
Можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, передбачена статтею 233 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав правові висновки щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України.
Так, зокрема Верховний Суд у своїх постановах від 02 серпня 2018 року у справі № 918/341/16, від 14 лютого 2018 року у справі № 910/8862/17, від 06 березня 2018 року у справі № 910/8866/17 дійшов висновку про те, що для застосування статті 233 Цивільного кодексу України має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
У постанові від 25 липня 2018 року у справі № 487/7703/15-ц Верховний Суд зазначив про те, що для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України викладені також і у постанові Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17 про банкрутство Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", у межах якої розглядався позов про визнання недійсними договорів про переведення боргу, укладених між Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" як первісним боржником, Комунальним підприємством "Обласний інформаційно-технічний центр" як новим боржником та Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як кредитором, з підстави, передбаченої статтею 233 Цивільного кодексу України, а саме: укладення таких договорів під впливом тяжкої обставини: необхідності забезпечення початку опалювального сезону 2018-2019 років в умовах дискримінації з боку постачальника - Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Враховуючи предмет та підстави позову (як фактичні, так і правові), суб`єктний склад учасників, фактичні обставини справи № 922/1362/17 та цієї справи № 925/1367/19, що переглядається, Верховний Суд зазначає про те, що правовідносини у цих справах є подібними у розумінні критеріїв подібності, оскільки предмет та підстави позову, фактичні обставини справи, зокрема обставини, визначені позивачами у цих справах як тяжкі, є аналогічними. Крім того такий позов заявлений новим боржником до інших сторін договору про переведення боргу як до відповідачів, що підтверджує подібність правовідносин у цих справах за суб`єктним складом учасників.
Отже Верховний Суд враховує, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 233 Цивільного кодексу України у правовідносинах, що є подібними правовідносинам у цій справі № 925/1367/19, та пов`язаних з визнанням недійсними договорів про переведення боргу, укладених між (1) Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як кредитором, (2) попереднім суб`єктом господарювання, який на території населеного пункту здійснював надання послуг з теплопостачання, та (3) новим суб`єктом господарювання, який на території населеного пункту має обов`язок з надання послуг з теплопостачання, з підстави укладення цих договорів під впливом тяжкої обставини: необхідності забезпечення початку опалювального сезону при відмові постачальника - Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" укласти з новим суб`єктом господарювання договору на постачання природного газу.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі № 925/1367/19, що переглядається, зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні питання недійсності спірного договору з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України. При цьому Верховний Суд зазначає про те, що хоча в оскаржуваних судових рішеннях і відсутнє посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17, однак фактично такі висновки були враховані судами попередніх інстанцій з посиланням на інші постанови Верховного Суду.
Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач - Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" відповідно до встановленого основного виду його діяльності є суб`єктом господарювання, на якого відповідно до положень його статуту покладено обов`язок безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання та гарячого водопостачання) споживачів міста Сміла.
У свою чергу, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, такий обов`язок може бути виконаний підприємством за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії. При цьому згідно із Законом України "Про ринок природного газу" постачання природного газу можливе виключно на підставі договору.
Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, договори постачання природного газу не були укладені.
16 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача-1 з листом № 1420 "Щодо заключення договорів постачання природного газу", в якому виклав прохання укласти договори з постачання природного газу для виробництва теплової енергії з метою надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення споживачам теплової енергії усіх категорій на опалювальний сезон 2018-2019 років, який був отриманий відповідачем-1 19 листопада 2018 року. Проте договори на постачання природного газу не були укладені.
Разом з цим суди попередніх інстанцій також встановили, що рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області № 357 від 24 жовтня 2018 року "Про початок опалювального сезону 2018-2019 р.р. в м. Сміла" встановлено: теплопостачальним організаціям міста розпочати в м. Сміла опалювальний сезон 2018-2019 років з 25 жовтня 2018 року, в першу чергу забезпечивши подачу теплової енергії лікувальним закладам, дитячим дошкільним та навчальним установам.
Однак Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго", яке повинно надавати послуги з теплопостачання місту Сміла, не забезпечило станом на 25 жовтня 2018 року теплопостачання об`єктів соціальної сфери та житлових будинків міста Сміла.
13 листопада 2018 року відбулося позачергове засіданні з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Смілянської міської ради, на якому розглядалося питання про невідкладні заходи щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації, спричиненої відсутністю централізованого опалення, забезпечення безперебійного функціонування об`єктів соціальної сфери і житлових будинків м. Сміла в осінньо-зимовому періоді 2018-2019 років. За інформацією голови міста Сміла, яку заслухали на цих зборах, Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" не може розпочати опалювальний сезон, а Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на звернення представників міста Сміла щодо поставки природного газу для потреб опалення виставляло вимоги про необхідність погашення боргів приватної компанії, яка у попередні періоди забезпечувала теплопостачання міста Сміла.
За результатами обговорення зазначеного питання, комісія прийняла рішення, оформлене протоколом № 28, згідно з яким ситуація, яка склалась на території міста Сміла у зв`язку з відсутністю централізованого теплопостачання, з метою забезпечення безперебійного функціонування об`єктів соціальної сфери і житлових будинків м. Сміла, була визначена як небезпечна подія, яка може привести до надзвичайної ситуації місцевого рівня. Також цим рішенням зобов`язано Комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго" невідкладно прийняти природний газ в обсягах, необхідних для стабільного проходження опалювального сезону 2018-2019 років та розпочати подачу теплоносія споживачам в повному обсязі, а Публічне акціонерне товариство "Черкасигаз" - відновити газопостачання на котельні "Смілакомунтеплоенерго" для забезпечення подачі теплоносія до споживачів.
15 листопада 2018 року відбулося позачергове засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за участю Президента України, оформлене протоколом № 9, з питання про запобігання виникненню надзвичайної ситуації у м. Смілі Черкаської області, пов`язаної із відсутністю теплопостачання, на якому вирішено: рекомендувати Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" разом з Черкаською облдержадміністрацією та за участю Смілянської міської ради невідкладно забезпечити газопостачання джерел теплової енергії теплогенеруючих та теплопостачальних організацій м. Сміли і укласти необхідні договори.
Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що своєчасність початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів міста опинилося в залежності від монопольного становища Акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", який ухилився від укладання договорів на постачання природного газу, а спірний договір про переведення боргу був укладений (підписаний) позивачем на вкрай невигідних умовах з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону 2018-2019 років у місті Сміла для уникнення обставин його зриву. Отже укладення позивачем спірного договору, за якими позивач взяв на себе зобов`язання сплатити борг іншої юридичної особи без будь-якої майнової компенсації, було спричинене існуванням у місті Смілі загрози зриву опалювального сезону 2018-2019 років, своєчасний початок та стале забезпечення якого є обов`язком та пріоритетним завданням позивача у здійсненні його господарської діяльності, що, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, підтверджує наявність причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та укладеним між сторонами спірним договором.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що суди правильно та обґрунтовано задовольнили позов і визнали недійсним договір про переведення боргу № 14/3526/18 від 26 грудня 2018 року, укладений між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" та Комунальним підприємством "Смілакомунтеплоенерго", з підстав його укладення під впливом тяжкої для позивача (нового боржника) обставини.
Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача-1 у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не надали належної оцінки наведеним позивачем тяжким обставинам, а керувалися оцінкою таких обставин, наданою судами в іншій справі № 922/1362/17, взяли до уваги таку надану судами оцінку обставин в іншій справі помилково ототожнивши її з висновком Верховного Суду щодо застосування норми права.
Зазначені доводи скаржника є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Так, в оскаржуваних судових рішеннях взагалі відсутнє посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17, хоча висновки судів попередніх інстанцій у цій справі відповідають цим висновкам Верховного Суду, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови. Як вбачається, суди попередніх інстанцій на підставі та з урахуванням встановлених саме у цій справі обставин (про які було зазначено вище по тексту цієї постанови) надали свою оцінку наведеним позивачем тяжким обставинам та дійшли висновку про доведеність існування таких обставин, а доводи скаржника про те, що суди при оцінці таких обставин керувалися оцінкою, наданою судами в іншій справі № 922/1362/17, розцінюється судом касаційної інстанції лише як припущення скаржника, що ґрунтується на його власному суб`єктивному тлумаченні висновків судів, з якими від не погоджується.
Висновки судів попередніх інстанцій зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статті 233 Цивільного кодексу України, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми.
При цьому Верховний Суд не бере до уваги доводи відповідача-1, викладені у касаційній скарзі, про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України та незастосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання", викладених у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17.
Фактично ці доводи скаржника зводяться до необхідності відступлення від висновку, викладеного пункті 76 зазначеної постанови, про те, що положення статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" у разі якщо суб`єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб`єкт стає правонаступником за борговими зобов`язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб`єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Отже положення наведеної норми регулюють питання правонаступництва боргових зобов`язань за спожиті енергоносії за умови передачі майна від попереднього користувача до нового.
Однак предмет та підстави позову у цій справі не стосуються боргових зобов`язань за спожиті енергоносії. Обставини, визначені частиною третьою статті 22 Закону України "Про теплопостачання", не були визначені позивачем підставою позову у цій справі, та, відповідно, не входять до предмету дослідження у межах цієї справи.
Крім того умови спірного у цій справі договору не містять посилання як на підставу його укладення на положення частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання", спірний договір взагалі не стосується заборгованості первісного боржника за спожиті енергоносії, а стосується заборгованості зі сплати судового збору за судовими рішеннями.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що положення частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі та не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо незастосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання", викладеного у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17.
З огляду на відсутність підстав для відступленні від зазначеного висновку Верховного Суду, суд касаційної інстанції відхиляє клопотання відповідача-1 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати для відступу від висновку Верховного Суду щодо незастосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання", викладеного у постанові від 16 січня 2020 року у справі № 922/1362/17.
Жодних інших аргументів та/або обставин, які могли б стати підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, скаржником у касаційній скарзі не наведено.
Решта доводів скаржника (щодо відсутності обставин зриву опалювального сезону 2018 -2019 років у місті Сміла, про незалежність позивача від монопольного становища Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", про мету укладення спірного договору, про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між укладенням спірного договору та тяжкими обставинами, про відсутність у спірному договорів невигідних умов) Верховним Судом до уваги не беруться, оскільки зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.