ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
справа №360/1874/20
адміністративне провадження № К/9901/27389/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Луганській області на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (головуючий суддя Компанієць І. Д., судді: Гайдар А. В., Ястребова Л. В.),
І. Суть спору
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУ НП в Луганській області), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року;
- зобов`язати ГУ НП в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на день звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Уважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки суперечить положенням Закону, тому порушує права позивача.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
У період з березня 2005 року по березень 2019 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та в Національній поліції України на посадах атестованого складу.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 04 квітня 2016 року серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу від 11 березня 2019 року № 205 о/с "По особовому складу" капітана поліції ОСОБА_1, старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Біловодського відділу поліції ГУ НП в Луганській області звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) з 12 березня 2019 року, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 14 років 00 місяців 10 днів.
Згідно довідки Біловодського відділу поліції від 24 лютого 2020 року № 1878/111/47-2020 убачається, що за період з 07 листопада 2015 року по 12 березня 2019 року позивач у додаткових відпустках із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій, не перебував.
Довідкою від 21 травня 2020 року № 395/111/22-2020 управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Луганській області підтверджено, що грошова компенсація за невикористані дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016, 2017, 2018, 2019 роки позивачу не надавалась, у зв`язку з відсутністю в УФЗБО ГУ НП наказу для здійснення вказаної виплати.
З довідки від 21 травня 2020 року № 396/111/22-2020 управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Луганській області вбачається, що позивачу при звільненні 15 березня 2019 року було сплачено грошове забезпечення (в т. ч. грошова компенсація за невикористані 6 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки) за березень у сумі 5 489,39 грн та одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 41 709,37 грн.
З довідки Біловодського відділу поліції ГУ НП в Луганській області від 20 травня 2020 року № 4978/111/47-2020 убачається, що з приводу виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки позивач не звертався.
Уважаючи, що у позивача існує право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, останній звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (ст. 10-12 Закону України "Про відпустки"). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року, а тому законодавчі підстави для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток як учаснику бойових дій відсутні.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Суд дійшов висновку, що при звільненні позивача як учасника бойових дій, останній мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках щорічну додаткову відпустку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ГУ НП в Луганській області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 545/1881/16.
Відповідач зазначає, що додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (ст. 10-12 Закону України "Про відпустки"). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Позивачем відзив на касаційну скаргу не подавався, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 43 Основного Закону України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами ст. 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
За частиною 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) установлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Частинами 1, 2 ст. 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин 8, 9, 10, 11 ст. 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1, 2 ст. 94 Закону № 580-VIII установлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Так, приписами п. 8 розд. III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустки із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, встановленому за основною (а не тимчасовою) штатною посадою на день вибуття у відпустку.
Водночас положеннями абз. 7, 8 п. 8 розд. ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.