ПОСТАНОВА
Іменем України
11 листопада 2021 року
Київ
справа №806/1005/16
адміністративне провадження №К/9901/3242/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №806/1005/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Омега Банк", про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року (суддя Черняхович І.Е.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2020 року (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді: Драчук Т.О., Полотнянко Ю.П.),
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, яка в ході судового розгляду справи була замінена на правонаступника - Головне управління ДПС у Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" (далі - третя особа, Банк), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0003201702 від 17 квітня 2014 року.
Позивач наполягав, що відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначальною ознакою доходу платника податку як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі. Відтак, позивач вважає, що відсотки, пеня, штраф за користування кредитом, нараховані банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не є таким доходом. Крім того, позивач наголошував, що Банк не повідомив його належним чином про анулювання боргу та необхідність сплати податку на прибуток всупереч вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті164 ПК України.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Верховний Суд постановою від 31 серпня 2018 року касаційну скаргу Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області задовольнив. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2017 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції вмотивоване тим, що суди попередніх інстанцій, формулюючи висновок про неправомірне визначення позивачу грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, обрахованого від анульованої банком суми, що включає в себе тіло кредиту, так і нараховані проценти, та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення повністю, не встановили дійсного обсягу податкових зобов`язань. Крім того, суди не навели будь-якої мотивації щодо встановлених в ході перевірки обставин неподання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік. При цьому Верховний Суд за наслідками аналізу приписів підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14, підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. статей 546, 549, 605, 1054 ЦК України зазначив, що під "додатковим благом" слід розуміти тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом та прощені (анульовані) кредитором.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 16 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2020 року, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0003201702 від 17 квітня 2014 року у сумі 9778,10 грн. В решті позовних вимог відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Вирішуючи спір, суди встановили, що посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету фізичною особою ОСОБА_1 за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт №142/17-2/17-2/19102136331 від 3 березня 2014 року.
Перевіркою встановлено порушення:
- підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України з огляду на неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік;
- підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.4 статті 168, пункту 179.7 статті 179 ПК України, у зв`язку з чим визначено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік в сумі 47550,73 грн.
Такий висновок контролюючого органу вмотивований тим, що ОСОБА_1 в ІІІ кварталі 2012 року отримав дохід у вигляді додаткового блага на суму 281006,70 грн від ПАТ "Омега Банк" внаслідок анулювання (прощення) останнім кредитної заборгованості.
З метою визначення об`єкта оподаткування податковий орган направляв до ПАТ "Омега Банк", яке є правонаступником ПАТ "Сведбанк", запит № 9782/10/1703 від 4 вересня 2013 року про надання інформації щодо отримання платником податку ОСОБА_1 доходу у вигляді додаткового блага. Згідно з відповіддю ПАТ "Омега Банк" № 5783 від 17 вересня 2013 року, ПАТ "Сведбанк" (правонаступник ВАТ "Сведбанк" та "ТАС-Комерцбанк") повідомив ОСОБА_1 про анулювання боргу 30 липня 2012 року за кредитним договором №0501/0508/78-014 від 19 травня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк". В пункті 2 повідомлення зазначено, що сума анульованого боргу ОСОБА_1 за кредитом становить 281006,70 грн. В день укладення договору про розірвання кредитного договору банк повідомив ОСОБА_1 про виникнення в нього обов`язку щодо включення суми анульованого (списаного) боргу в розрахунок річного доходу за 2012 рік та необхідності самостійно сплатити податок з такого доходу.
На підставі висновків акта перевірки 17 квітня 2014 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0003201702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 59608,43 грн, в тому числі 47550,74 грн - за основним платежем, 12057,69 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Суди встановили, що повідомлення №163 від 30 липня 2012 року про анулювання боргу було надіслано 31 липня 2012 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.161-164 том 1). Крім того, на оригіналі зазначеного повідомлення міститься підпис позивача про його одержання (а.с.143 том 1).
Згідно з розрахунком фінансових санкцій загальна сума, на яку було донараховано позивачу податкові зобов`язання становила 281006,70 грн та складалась з тіла кредиту у сумі 235792,14 грн та процентів у сумі 45214,56 грн. Відповідно на суму тіла кредиту було нараховано податкове зобов`язання у розмірі 39864,26 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 9966,07 грн. На суму процентів було нараховано податкове зобов`язання у розмірі 7686,48 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 1921,62 грн. Крім того, до загальної суми фінансових санкцій включено штрафну санкцію за неподання декларації у розмірі 170 грн. (а.с.140 том 2).
Частково задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідач при визначенні об`єкта оподаткування взяв загальну суму анульованого (списаного) боргу - 281006,70 грн, не виключивши з її складу проценти в сумі 45214,56 грн. Водночас, сума процентів, нарахована позивачу за користування кредитними коштами та списана (прощена) банком, не є додатковим благом, на вартість якого згідно із нормами ПК України збільшується оподатковуваний дохід. Крім того, суд указав, що позивач у 2012 році не виконав обов`язок із подання декларації про майновий стан і доходи. Проте, за висновком суду, податковий орган помилково, всупереч приписам пункту 58.2 статті 58 ПК України, включив штраф за неподання декларації у розмірі 170 грн до одного податкового повідомлення-рішення, оскільки зазначений штраф і донарахування податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб і застосування штрафної санкції за несвоєчасну сплату такого зобов`язання мають різну правову природу.
Апеляційний суд в повній мірі погодився з такими висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Не погодившись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження позивач вказав пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме вирішення справи без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 16 квітня 2020 року (справа №805/5017/15-а), від 31 серпня 2018 року (справа №806/1005/16), від 14 серпня 2018 року (справа №826/15395/14), від 10 вересня 2018 року (справа №822/4594/13-а), від 31 серпня 2018 року (справа №826/3684/17), від 4 вересня 2018 року (справа №804/8381/16).
Посилаючись на неврахування судами при вирішенні цього спору постанови Верховного Суду від 16 квітня 2020 року (справа №805/5017/15-а), скаржник доводить, що підставою проведення перевірки слугували відомості, отримані відповідачем з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Міндоходів України про отримання позивачем у ІІІ кварталі 2012 року доходу від ПАТ "Омега Банк" у вигляді додаткового блага в розмірі 218006,70 грн. Водночас, Верховний Суд у наведеній постанові вказав, що будь-яке автоматизоване співставлення чи дані, отримані з автоматизованих систем податкового органу, не є належним доказом у розумінні процесуального закону.
Скаржник зазначає, що оподатковуваним доходом є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Вважає, що суди попередніх інстанцій не застосували висновки Верховного Суду, викладені у наведених вище постановах, не перевірили правильність визначення бази оподаткування, склад анульованого (прощеного) боргу, чи включені до суми анульованого боргу відсотки за користування кредитом, який їх розмір.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Зазначив, що Банк виконав умову з повідомлення боржника про суму анульованого боргу у встановлений у підпункті "д" підпункту 164.2.17 статті 164.2 статті 164 ПК України спосіб. Незважаючи на це, позивач не відобразив отриманий у вигляді додаткового блага дохід у річній податковій декларації та не сплатив відповідні суми податку з доходів фізичних осіб.
Банк правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перейти до повного тексту