У Х В А Л А
09 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 320/5115/17
Провадження № 14-133цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
розглянула клопотання представника Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" Тузової Владислави Олександрівни про виклик учасників справи в судове засідання для надання пояснень у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів і
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом.
18 жовтня 2017 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 :
- проценти за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- три проценти річних (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 5 281,74 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-ХІІ) за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 у сумі 67 078,57 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
Стягнуто з ПАТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_4 :
- проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 4 716,50 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 в сумі 59 900 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
Стягнуто з ПАТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 :
- проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 8 346,41 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 в сумі 106 000 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
Стягнуто з ПАТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_2 :
- проценти за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 за ставкою 1 % у сумі 3 150,47 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 9 451,43 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
- неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 у сумі 120 033,89 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У червні 2018 року ПАТ "КБ "Приватбанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
06 липня 2018 року ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
28 травня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
02 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду, а 19 серпня 2020 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
15 вересня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
08 листопада 2021 року від представника АТ "КБ "Приватбанк" Тузової В. О. до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання про виклик учасників справи в судове засідання для надання пояснень, яке обґрунтоване винятковою значимістю, актуальністю та важливістю розгляду питань, порушених у цій справі, для всіх банківських установ. Заявниця вбачала необхідність розгляду справи в судовому засіданні за участі учасників справи задля забезпечення їх права на висловлення своєї позиції та вважала, що участь сторін у судовому засіданні не ускладнить розгляд справи, а навпаки, забезпечить справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту прав та інтересів державного банку і держави в цілому.
Клопотання про виклик учасників справи в судове засідання для надання поясненьзадоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
У частині першій статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Верховний Суд є судом права, а не факту, і Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
При цьому Велика Палата Верховного Суду надає учасникам справи у справі № 320/5115/17 належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання учасника справи викласти під час публічних слухань свої доводи, які висловлені ним у письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Також ЄСПЛ у своєму рішенні від 26 травня 1988 року у справі "Екбатані проти Швеції" зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність "публічності" при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.
Велика Палата Верховного Суду, ураховуючи практику ЄСПЛ як джерело права та вимоги цивільного процесуального законодавства, призначила справу до розгляду та вважає за можливе розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
Оскільки немає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, підстав для задоволення вказаного клопотання не вбачається, то й у задоволенні відповідного клопотання необхідно відмовити.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду