УХВАЛА
09 листопада 2021 року
м. Київ
Провадження № 13-230зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаБританчука В.В.,
суддів: Анцупової Т.О., Власова Ю.Л., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Катеринчук Л.Й., Князєва В.С., Крет Г.Р., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Сімоненко В.М., Ткача І.В.
перевірила заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Сумської області від 15 грудня 2004 року і
встановила:
Як убачається з заяви, за вироком Апеляційного суду Сумської області від 15 грудня 2004 року ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 березня 2005 року вирок залишено без зміни.
До Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами вироку апеляційного суду. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Дембо та інші проти України" від 11 березня 2021 року, яким констатовано порушення щодо ОСОБА_1 (заява 55254/18) ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) стосовно покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення, Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р (ІІ)2021, яким визнано неконституційними деяких положень ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК, заявник просить скасувати вирок щодо нього в частині призначеного покарання й ухвалити рішення з визначенням строкового покарання, яке буде мати кінцеву мету і відповідати вимогам Конституції України та ст. 3 Конвенції.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата дійшла таких висновків.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) установлення неконституційності окремих положень закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є виключною обставиною за умови застосування судом відповідних приписів при вирішенні конкретної справи.
Рішенням Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнано неконституційними положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК, в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Цим же Рішенням зобов`язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
Таке Рішення Конституційний Суд України постановив з метою реалізації статей 3, 23, 28 Конституції України та приведення Кодексу у відповідність до Конституції України та зазначив, що обов`язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.
Тому виконання вищевказаних приписів Конституційного Суду України має бути здійснено шляхом внесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють питання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид покарання, як довічне позбавлення волі.
Крім того, згідно з положеннями розділу VIII КПК зазначені питання вирішуються під час виконання вироку в порядку ст. 539 КПК місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Що стосується доводів про констатацію у раніше вказаному рішенні ЄСПЛ порушення щодо ОСОБА_1 ст. 3 Конвенції стосовно покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення, то вони вже розглядались за заявою засудженого Великою Палатою, яка ухвалою від 27 квітня 2021 року відмовила у відкритті провадження про перегляд вироку Апеляційного суду Сумської області від 15 грудня 2004 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
З огляду на викладене Велика Палата не має правових підстав для перегляду за виключними обставинами оспорюваного судового рішення.
Таким чином, Велика Палата дійшла висновку, що у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_1 необхідно відмовити, а заяву - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду