Постанова
Іменем України
09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 751/9003/18
провадження № 51- 397 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Щепоткіної В. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Матюшевої О. В.,
в режимі відеоконференції:
потерпілої ОСОБА_1,
представника потерпілої Боброва П. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270010002573, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 і стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 8054, 88 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 150000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, а також 150000 грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди в інтересах ОСОБА_3 .
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 11 квітня 2018 року о 23:28 год, поблизу магазину за адресою: м. Чернігів, вул. В`ячеслава Чорновола, 40-а, під час конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, діючи необережно, внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті, хоча з урахуванням ситуації, обстановки, що склалася, фізичних даних та стану алкогольного сп`яніння потерпілого, повинен був і міг їх передбачити, не врахувавши силу поштовху, наніс один удар правою рукою в обличчя ОСОБА_4 в область носа. Після цього, лівою рукою взяв останнього за шию ззаду, нахиливши обличчям до землі та штовхнув головою вперед з відстані близько 2-2,5 метри в напрямку фронтальної стіни магазину, надавши тілу додаткового прискорення, від чого ОСОБА_4 втратив рівновагу та упав з висоти власного зросту на асфальтну поверхню, при цьому, вдарившись лобною ділянкою голови у нижній кут між стіною та асфальтним покриттям, отримавши тілесні ушкодження, що призвели до його смерті.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині призначеного покарання, з підстав його невідповідності тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого. Вважає, що суди при обранні виду та розміру покарання не врахували належним чином всіх даних про його особу, тяжкості вчиненого з необережності кримінального правопорушення, а також обставин, які пом`якшують покарання. На думку засудженого, у суду є достатньо підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Засуджений ОСОБА_2, який в касаційній скарзі зазначав про те, що бажає бути присутнім під час касаційного розгляду, в судове засідання не з`явився. Надіслав клопотання про відкладення касаційного розгляду.
Захисник Подалюка В.О., який діє в інтересах засудженого повторно в судове засідання не з`явився. Причин неявки суду не повідомив, про дату та час касаційного розгляду повідомлений належним чином.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення чи відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відкладення касаційного розгляду, колегія суддів виходить з наступного. Ухвалою судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2021 року було зупинено виконання вироку Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2020 року щодо ОСОБА_2 до закінчення касаційного розгляду. Касаційний розгляд даного кримінального провадження вперше було призначено на 20 травня 2021 року. В подальшому, судові засідання відкладалися 4 рази, в зв`язку з поданими клопотаннями засудженого ОСОБА_2 або його захисника Подалюки В.О. через неможливість їх прибуття в судове засідання, оскільки то засуджений, то його захисник перебували на лікуванні. Водночас, на підтвердження достовірності зазначених у клопотаннях про відкладення касаційного розгляду даних, будь-яких підтверджуючих документів (довідка, лист тимчасової непрацездатності тощо) про перебування ОСОБА_2 чи захисника Подалюки В.О. на лікуванні в медичних установах жодного разу на адресу Верховного Суду не направляли.
Зважаючи на те, що захисник Подалюка В.О. касаційну скаргу від свого імені в інтересах засудженого не подавав, його участь у касаційному розгляді даного кримінального провадження, відповідно до вимог ст. 52 КПК України, не є обов`язковою, тому касаційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_2 можливо здійснювати без захисника.
Колегія суддів вважає, що неодноразові клопотання засудженого ОСОБА_2 про відкладення касаційного розгляду через перебування на лікуванні та відсутність підтверджуючих документів про це, свідчить про свідоме затягування ОСОБА_2 розгляду його ж касаційної скарги і зловживання своїми процесуальними правами та порушення вимог положень ст. 28 КПК України щодо дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження. Тому, суд касаційної інстанції приходить до висновку про можливість здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження без участі засудженого, зважаючи, при цьому, також на те, що касаційним приводом є касаційна скарга, в якій питання про погіршення становища не ставиться.
Позиції інших учасників судового провадження
Потерпіла ОСОБА_1 та її представник Бобров П.М. під час касаційного розгляду висловили позицію щодо відсутності підстав для задоволення касаційної скарги засудженого і просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі засудженого доводів, вважала, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, а скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_2 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 119 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_2, убачається, що він не погоджується з призначеним йому покаранням та вважає його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У цій справі, як видно з її матеріалів, покарання ОСОБА_2 судом першої інстанції призначене у відповідності з вимогами ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи засудженого, який одружений, має на утриманні малолітню дитину, а також матір, яка є особою з інвалідністю 3 групи загального захворювання. ОСОБА_2 працює, є учасником бойових дій, за місцем проживання, за місцем служби та роботи характеризується позитивно, до адміністративної відповідальності не притягувався, раніше не судимий. Обставиною, яка пом`якшує покарання судом визнано надання медичної та іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину. Урахувавши все наведене, суд обґрунтовано обрав ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК України, ближче до мінімальної межі.
Переконливих доводів про необхідність призначення ОСОБА_2 менш суворого покарання у касаційній скарзі засудженого не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається. При цьому, як видно з вироку, обставини, про які вказує у касаційній скарзі засуджений, були враховані судом при призначенні ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК України.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника засудженого щодо суворості, на його думку, призначеного покарання та обґрунтовано залишив її без задоволення.
Колегія суддів вважає призначене ОСОБА_2 покарання справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів та підстав для його пом`якшення, як про це ставить питання засуджений, не вбачає.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Покарання, призначене ОСОБА_2 судом першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі засудженого про наявність достатніх підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого санкцією ч. 1 ст. 119 КК України заходу примусу, колегія суддів вважає непереконливими.
При цьому, такий висновок колегії суддів ґрунтується також на висловленій представником потерпілої та потерпілою під час касаційного розгляду позиції, які заперечували проти задоволення касаційної скарги сторони захисту та наголошували на формальності каяття ОСОБА_2 у скоєному, з огляду на його поведінку після вчиненого, та відсутності будь-яких спроб вибачитися перед ними і відшкодувати заподіяну шкоду.
Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для зміни оскаржуваних судових рішень, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у цій справі не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог засудженого слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд