Постанова
іменем України
4 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 520/6701/18
провадження № 51-2102км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160480001257, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кандагар Афганістан,жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Київського районного суду Одеської області від 28 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілої, за таких обставин.
12 квітня 2018 року приблизно о 18:00 ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в квартирі АДРЕСА_2, діючи навмисно, на ґрунті неприязних стосунків, в ході раптово виниклого конфлікту, наявним у нього ножем, умисно завдав ОСОБА_2 один удар в область верхньої треті лівого плеча, чим спричинив потерпілій тяжке тілесне ушкодження, від якого остання померла у приміщенні КУ "Одеський обласний клінічний медичний центр" внаслідок шоку, що став причиною смерті потерпілої.
Суд першої інстанції, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості і достовірності, дійшов висновку про те, що надані стороною обвинувачення докази не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки частина із них здобута з грубим порушенням норм чинного процесуального законодавства, а інші - як самі по собі, так і в сукупності - не підтверджують прямо чи опосередковано існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті. Тому, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення достатньою кількістю доказів не доведено, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, вчинено обвинуваченим.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а зазначений вирок районного суду - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в цьому суді. Прокурор зазначає про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 22, ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки суд безпідставно відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про виклик для проведення допиту експертів ООБСМЕ, якими проводилася комісійна судово-медична експертиза та у дослідженні окремих доказів. Вказує, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимими доказами, а саме протокол про проведення НСРД відносно ОСОБА_1 та інші матеріали, які стали підставою для проведення НСРД. Судом безпідставно зазначено, що письмовий протокол про проведення НСРД не відповідає аудіозапису, зафіксованому на МНСІ, що не відповідає дійсності. Судом безпідставно не взято до уваги протокол проведення НСРД, передбаченого ст. 269 КПК, відносно ОСОБА_1, та не надано оцінки зафіксованій розмові останнього, який повідомляє про те, що він дійсно вдарив свою дружину ОСОБА_2, однак рукою чи ножем він не пам`ятає, оскільки перебував у стані алкогольного сп`яніння.Стверджує про неналежність оцінки доказів апеляційним судом і формальність розгляду провадження. Зазначає про невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно з нормами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК установлено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", "Кобець проти України" та ін.).
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках - на потерпілого.
Відповідно до положень ст. 92 КПК обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження щодо виправданого ОСОБА_1 за доводами касаційної скарги прокурора, які фактично є аналогічними доводам його апеляції, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення постановлені у цьому провадженні відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, з якими обґрунтовано погодився й апеляційний суд, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, стороною обвинувачення не надано.
Як убачається з вироку, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК, визнаного судом недоведеним, підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов такого висновку.
За встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, висновок суду про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене саме обвинуваченим ОСОБА_1, колегія суддів вважає вмотивованим.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевий суд у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому слідстві докази винуватості ОСОБА_1, на які посилалися органи досудового розслідування, та згідно з положеннями ст. 94 КПК оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.
Встановивши, що беззаперечних та переконливих доказів винуватості ОСОБА_1 не здобуто, а обсяг пред`явленого йому обвинувачення не знайшов свого підтвердження, суд дійшов обґрунтованого висновку про виправдання останнього у зв`язку з недоведеністю його причетності до вчинення кримінального правопорушення, у якому він обвинувачувався.
При перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, який інкримінувався ОСОБА_1, ґрунтуються на повно досліджених доказах, зокрема, належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку: показання обвинуваченого ОСОБА_1 ; потерпілого ОСОБА_3 ; свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ; дані протоколів слідчих дій, висновки судово-медичних експертиз.
Зокрема, суд дав оцінку: висновку комісійної експертизи № 12 від 4 травня 2020 року, згідно якого у потерпілої ОСОБА_2 виявлена травма лівої верхньої кінцівки у вигляді колото-різаної рани зовнішньої поверхні лівого плеча у середній третини з ушкодженням м`яких тканин плеча та плечової артерії, враховуючи її локалізацію, яка сама по собі доступна для спричинення її своєю рукою, а також напрямок ранового каналу, який спрямовано зліва направо, дещо ззаду наперед і незначно зверху вниз, який свідчить про можливість самостійного нанесення такої рани, що розташований на 2 години умовного циферблата годинника та вузько розташованого на 8 годинах умовного циферблата годинника, характер даної рани вкладається у механізм можливої дії власної руки постраждалої. Таким чином, не виключається можливість самостійного нанесення даного тілесного ушкодження потерпілою ОСОБА_2 .
Касаційна скарга сторони обвинувачення не містить доводів, які б ставили під сумнів цей висновок судів попередніх інстанцій.
Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
Апеляційним судом було перевірено законність та вмотивованість визнання місцевим судом окремих доказів недопустимими з підстав, наведених у вироку.
Так, місцевий суд, дослідивши докази, подані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого, а саме: протокол про результати спостереження за особою (річчю або місцем) від 15 травня 2018 року; ухвала Апеляційного суду Одеської області від 17 квітня 2018 року; супровідний лист від 4 червня 2019 року; клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 16 квітня 2018 року; доручення № 2580 від 18 квітня 2018 року; флеш-накопичувач "micro SD" - визнав їх недопустимими, зазначивши, що відкриття матеріалів у відповідності до ст. 290 КПК обвинуваченому ОСОБА_1 та його захиснику відбувалось 29 травня 2018 року, а вказані документи були представлені в судовому засіданні тільки 19 серпня 2019 року.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК недопустимим є доказ, отриманий при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
Відповідно до положень ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к (№ 13-37кс18), за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і яких не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
Враховуючи, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор -процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.
Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК прокурор -процесуальний керівник зобов`язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у провадженні № 13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до вимог ст. 290 КПК.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК.
У разі, коли відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов`язана здійснити їх відкриття згідно з ч. 11 ст. 290 КПК .
Якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, в сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.
Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд у ході судового розгляду дослідив супровідний лист (т.2, а.п.198) та встановив, що з клопотанням про розсекречення матеріальних носіїв секретної інформації, отриманих під час проведення НСРД, прокурор звернувся 24 травня 2019 року, тобто через рік після направлення 29 травня 2018 року обвинувального акта до суду. У судовому засіданні прокурором не було надано жодних доказів та пояснень щодо вжиття необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на своєчасне розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою виконання вимог ст.290 КПК.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що дані, які містяться у протоколах за результатами проведення всіх негласних слідчих дій, є недопустимими доказами, оскільки вони отримані з порушенням порядку передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України, з чим погоджується колегія суддів.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно визнано недопустимими доказами протокол про проведення НСРД відносно ОСОБА_1 та інші матеріали, які стали підставою для проведення НСРД, не є прийнятними.
Твердження сторони обвинувачення про те, що прокурор до закінчення досудового розслідування не міг своєчасно отримати ухвали про розсекречення матеріальних носіїв секретної інформації, отриманих під час проведення НСРД, оскільки у зв`язку з реформуванням судової системи Апеляційний суд Одеської області припинив свою роботу, а у новоутвореному Одеському апеляційному суді тільки вирішувалися організаційні питання щодо створення експертної комісії з питань таємниць новоутвореного суду, є безпідставними. Так, 27 червня 2018 року було здійснено державну реєстрацію новоутвореної юридичної особи - Одеський апеляційний суд. При цьому Апеляційний суд Одеської області продовжував здійснювати правосуддя у звичайному режимі до 3 січня 2019 року. З матеріалів провадження убачається, що прокурор направив до суду обвинувальний акт 29 травня 2018 року, тобто ще до утворення Одеського апеляційного суду. Крім того, Апеляційний суд Одеської області припинив здійснювати правосуддя 3 січня 2019 року, а з клопотанням про розсекречення матеріальних носіїв секретної інформації отриманих, під час проведення НСРД, прокурор звернувся тільки 24 травня 2019 року. Також з провадження не вбачається, що прокурор під час реформування апеляційного суду звертався до суду з таким клопотанням.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, яка фактично є аналогічною за своїм змістом із касаційною скаргою, відповідно до вимог ст. 419 КПК, належним чином перевірив всі наведені у ній доводи та прийняв правильне рішення про залишення виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК без зміни, навівши належні і достатні мотиви та підстави ухвалення рішення, не встановив порушення закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли безумовне скасування чи зміну вироку суду першої інстанції.
Посилання прокурора на невідповідність змісту ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ст. 419 КПК колегія суддів вважає безпідставними. Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу ретельно перевірив всі доводи та обґрунтовано визнав їх безпідставними.
Так, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не надано безсумнівних, допустимих та належних доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у тому, що саме він заподіяв потерпілій ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження, що в подальшому спричинило її смерть.
Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Доводи прокурора про те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про допит експертів ООБСМЕ, якими проводилась комісійна судово-медична експертиза,та у дослідженні окремих доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
Розглядаючи заявлене клопотання прокурора у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1,апеляційний суд дійшов висновку, що передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав для допиту експертів ООБСМЕ стороною обвинувачення наведено не було й цим судом не встановлено, оскільки прокурор не зазначив в апеляційній скарзі належних мотивів необхідності допиту вказаних експертів, зокрема, не вказав у чому, на його думку, полягає неповнота висновку комісійної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 та на які саме питання не були дані відповіді експертами. Крім того, прокурором не було наведено необхідності повторного дослідження окремих доказів у провадженні, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив прокурору у цій частині заявленого клопотання.
Суд другої інстанції вмотивовано відмовив прокурору у повторному дослідженні протоколу про проведення НСРД відносно ОСОБА_1 від 15 травня 2018 року з додатками до нього. Оскільки останній просив дослідити матеріали НСРД проте не надав документів та обґрунтувань на підтвердження вчинення стороною обвинувачення активних процесуальних дій, направлених на своєчасне розсекречування цих матеріалів.
Отже, вимог ч. 3 ст. 404 КПК всупереч доводам прокурора апеляційним судом не порушено.
У цьому кримінальному провадженні дотримано вимог статей 10, 22 КПК, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Всі клопотання учасників процесу розглянуті відповідно до вимог закону.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому правопорушенні.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а тому ухвалу апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд