Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 757/29103/20-ц
провадження № 61-11792св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Ідея Банк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Андрощука Сергія Васильовича на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року у складі судді Бусик О. Л., постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Оніщука М. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк") про визнання частково недійсним договору кредиту та страхування.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 21 листопада 2018 року між нею та АТ "Ідея Банк" укладений кредитний договір № P25.00615.004557406, умовами якого передбачено надання кредиту в сумі 100 000,00 грн на строк 60 місяців під 1,99 % річних від залишкової суми кредиту. АТ "Ідея Банк" відкрило їй рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг 2620_Стартовий ПР, що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. При цьому, відповідач видав не повну суму кредиту, а за мінусом витрат на страхування, яке нав`язувалось їй умовами кредитного договору. Отримавши неповну суму кредиту, вона, починаючи з грудня 2018 року сплачувала за кредитом всі платежі, які передбачались договором: суму кредиту, плату за обслуговування, а також згідно з пунктом 1.6 договору здійснила оплату платежу в сумі 17 012,45 грн.
Останню суму за договором вона сплатила 21 квітня і 20 травня 2020 року повідомила АТ "Ідея Банк" про неможливість погашати далі кредит через введення в Україні карантинних заходів. Вона порушила питання про реструктуризацію кредиту за договором, проте АТ "Ідея Банк" їй відмовило. Вона звернулася за правовою допомогою і юрист виявив несправедливість умов кредитного договору в частині передбачення плати за обслуговування кредиту, а також оплату страхових внесків на користь конкретного страховика, без здійснення якого вона не отримала б кредит. Фактично в період із 12 квітня 2019 року до 21 квітня 2020 року вона сплатила 83 739,60 грн, із яких 63 270,00 грн - плата за обслуговування кредиту. Пунктами 3.2.1, 3.2.4 договору передбачено, що вона має право одержувати у відповідача інформацію про заборгованість за договором, а також не частіше одного разу на місяць вимагати безоплатно надання інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншу інформацію, яка повинна надаватись за законом.
Разом з тим, положенням пункту 4.1.2 договору передбачено, що відповідач зобов`язується надавати консультації з питань виконання договору і повідомляти її у разі зміни платіжних реквізитів. При цьому, вартість послуг за обслуговування кредиту відповідачем визначена тільки у таблиці, яка вказана пункті 6 договору, як "Графік щомісячних платежів за кредитним договором". У стовпчику 7.4 ця плата змінюється щомісяця. Отже, зазначені пункти договору є несправедливими. Відповідно до пункту 1.6 договору передбачено, що вона доручає відповідачу сплатити страховий внесок за рахунок коштів, отриманих у кредит, що становить 17 012,45 грн. При цьому, фактично такий платіж здійснив відповідач під час надання кредитних коштів.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати частково недійсними, як такі, що є несправедливими положення договору, а саме: пункти 1.4, 1.6, стовпчик 7.4, пункт 6.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним положення пункту 1.4 кредитного договору від 21 листопада 2018 року № Р25.00615.004557406, укладеного між ОСОБА_1 та АТ "Ідея Банк", щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваним пунктом 1.4 кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено. Оскільки ОСОБА_1 встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним. Зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суд від 01 квітня 2020 року суду в справі № 583/3343/19.
Враховуючи те, що 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 оформила заяву-анкету, яку особисто підписала і в якій зазначила про намір отримати кредит на суму 100 000,00 грн та вказала ПАТ "Страхова компанія "ПЗУ України Страхування Життя" як обрану страхову компанію, при цьому, ОСОБА_1 особистими підписами засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, тому відсутні підстави вважати, що на позивача покладено жорсткі обов`язки на укладення договору страхування.
05 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про відшкодування АТ "Ідея Банк" суми витрат на правничу допомогу у розмірі 25 320,32 грн.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того,що, подаючи до суду докази оплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача вказував, що оплата послуг адвоката здійснювалась роботодавцем позивача - ОСОБА_3, оскільки вона не мала своїх коштів для оплати вартості правової допомоги, саме тому у виписці з рахунку АБ "С. Андрощука" у призначенні платежу вказується, що оплата здійснюється в інтересах позивача ( ОСОБА_1 ) і така оплата проводиться із врахуванням укладеного між позивачем і ОСОБА_3 договору, застосовуючи положення статті 636 ЦК України. Проте, представник позивача, всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК України до вказаного клопотання не додав доказів укладення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідного договору та того, що ОСОБА_3 є роботодавцем ОСОБА_1, а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, а отже, представником позивача не надано доказів оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката, що позбавляє можливості суд встановити обґрунтованість підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2021 року та додаткове рішення від 25 лютого 2021 року залишено без змін.
Залишаючи вказані судові рішення без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надала належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката. Посилаючись на те, що витрати на правничу допомогу сплачені іншою особою, представник ОСОБА_1 просить стягнути їх на користь ОСОБА_1
08 липня 2020 року адвокат Андрощук С. В., який діє від імені та інтересах ОСОБА_1, подав заяву, в якій просив стягнути з АТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 суму понесених у суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу в розмірі 16 437,84 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 19 травня 2020 року між АБ "Сергія Андрощука" та ОСОБА_1 укладено договір № 0003/13/19-19/05/2020 про надання правничої допомоги. До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 додав копії акта № 3 до вказаного договору про надання правничої допомоги від 07 липня 2021 року.
Проте, до заяви про відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 16 437,84 грн, позивачем не додано детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документів на підтвердження здійснення оплати послуг адвоката. В заяві про відшкодування витрат на правничу допомогу по тексту заяви вставлено зображення, яке містить дані по банківському рахунку АБ "Сергія Андрощука". Розміщення посередині тексту заяви зображення з відомостями по рахунку АБ "Сергія Андрощука" не є наданням документу на підтвердження оплати послуг адвоката.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - Андрощук С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у скасуванні додаткового рішення суду першої інстанції та додаткове рішення і задовольнити заяву про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20, у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19, від 11 грудня 2019 року у справі № 752/4567/19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - Андрощук С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та задовольнити заяву про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційні скарги не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення без зміни додаткового рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції -скасуванню.
Оскільки постанова Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року оскаржується лише в частині залишення без змін додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року, то Верховний Суд переглядатиме цю постанову лише в оскаржуваній частині.
Обставини, встановлені судами
19 травня 2020 року між АБ "Сергія Андрощука" та ОСОБА_1 укладений договір № 0003/13/19-19/05/2020 про надання правничої допомоги.
До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 додав копії акта № 3 про надання правничої допомоги від 07 липня 2021 року.
05 лютого 2021 року представник позивача подав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій міститься витяг з рахунку АБ "С. Андрощука" із зазначенням дати 19 травня 2020 року, суми - 6 300,00 грн, кореспондент - ОСОБА_3, призначення платежу: оплата згідно з рахунком від 17 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020-2, платник ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_1, стаття 636 ЦК України), а також дата 27 липня 2020 року, сума 16 020,12 грн, кореспондент - ОСОБА_3, призначення платежу: оплата згідно з рахунком від 24 липня 2020 року № 0003/13/19/05/2020-3, платник - ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_1, стаття 636 ЦК України), договір про надання правової (правничої) допомоги від 19 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Сергія Андрощука", додаткову угоду від 19 травня 2020 року № 1 до договору № 0003/13/19/05/2020 від 19 травня 2020 року, укладену між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Сергія Андрощука", додаткову угоду від 17 червня 2020 року № 2 до договору від 19 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020, укладену між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Сергія Андрощука", акт від 04 лютого 2021 року № 1 до договору від 19 травня 2020 року № 0003/13/19/05/2020, в якому вказано кількість часу та його грошовий еквівалент за супроводження справи № 757/29105/20-ц на суму 9 300,20 грн та 16 020,12 грн, а всього 25 320,32 грн. Пунктом 2 зазначеного акту передбачено, що сума за пунктом 1 акта № 2 сплачена 19 травня 2020 року в розмірі 9 300,20 грн і 27 червня 2020 року - 16 020,12 грн. Оплата здійснена зі сторони ОСОБА_3, зважаючи на договір клієнта з ОСОБА_3 в межах положення статті 636 ЦК України.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на правову допомогу у суді першої інстанції, виходив із того, що представник ОСОБА_1 не надав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката. Посилаючись на те, що витрати на правничу допомогу сплачені іншою особою, представник ОСОБА_1 просить стягнути їх на користь ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відшкодуванні позивачу витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції, виходив із того, що представник позивача, всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК України до клопотання не додав доказів укладення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідного договору та того, що ОСОБА_3 є роботодавцем ОСОБА_1, а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують оплату послуг адвоката, отже, представником позивача не надано доказів оплати позивачем витрат на правову допомогу адвоката.
Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі закріплено в статті 142 ЦПК України.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПКУкраїни законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключаєініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, заявником подані копії: договору про надання правової допомоги від 19 травня 2020 року № 0003/13/19-19/05/2020, укладеного між АБ "Сергія Андрощука" та ОСОБА_1 ; додаткової угоди від 19 травня 2020 року про гонорар адвоката у розмірі 700,00 дол. США; додаткової угоди від 17 червня 2020 року № 2 про гонорар адвоката за супроводження справи у судах за кожну окрему інстанцію у розмірі по 600,00 дол. США; акта виконаних робіт від 04 лютого 2021 року № 1 на суму 25 320,32 грн.
У суді апеляційної інстанції, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, заявником подана копія акта виконаних робіт № 3 до договору про надання правової допомоги від 07 липня 2021 року
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, та окремо, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходили з того що представник позивача всупереч положенню частини третьої статті 137 ЦПК Українине надав доказів укладення ОСОБА_3 (особа, яка оплатила гонорар адвоката) та ОСОБА_1 відповідного договору та того, що ОСОБА_3 є роботодавцем ОСОБА_1, а також не додав належно оформленої квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які підтверджують фактичну оплату послуг адвоката.