Постанова
Іменем України
09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 428/7432/20
провадження № 61-14727 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Бездоля Олександр Вікторович,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Юрченко Володимир Григорович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника - адвоката Бездолі Олександра Вікторовича,
на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Луганського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів:
Луганської В. М., Коновалової В. А., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником 8/9 частки квартири АДРЕСА_1 . Власником 1/9 частки цієї квартири є його брат - ОСОБА_2 . Останній зареєстрований у спірній квартирі, проте постійно
в ній не проживає.
У вказаній квартирі також зареєстрована та проживає їх мати -
ОСОБА_3 .
Вказував, що частка відповідача є незначною, розділити спірну квартиру
в натурі між співвласниками неможливо, спільне користування
є неможливим, а тому вважав, що наявні правові підстави для припинення права власності відповідача на його частку квартири.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 365 ЦК України просив суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на цю частку.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції,
з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що припинення права власності відповідача на частину в спірній квартирі, яка є єдиним належним йому на праві власності житлом, завдасть істотної шкоди його інтересам. Крім того, обставини щодо неподільності спірної квартири
та неможливості спільного володіння і користування нею не підтверджені належними та допустимими доказами.
Ні наявність конфлікту між сторонами, ані несплата відповідачем комунальних послуг не може слугувати підставою для припинення частки останнього у спільному майні.
Апеляційним судом враховано висновки Верховного Суду України
та Верховного Судущодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, яка надійшла у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та його представник - адвокат Бездоля О. В., посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення
про задоволення вимог позивача.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявники посилаються на те, що: судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах; належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 428/7432/20 з Сєвєродонецького міського суду Луганської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника - адвоката
Бездолі О. В., мотивована тим, що судами не було враховано, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі; майно (квартира) є неподільною річчю; спільне володіння і користування квартирою
є неможливим, так як між ними постійно виникають конфлікти. Відповідач не приймає ніякої участі в утриманні квартири. Вважав, що припинення права на частку відповідача не завдасть йому істотної шкоди. При цьому послався на відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Вказував, що вартість спірної частки була визначена згідно зі звітом
про оцінку майна та була внесена на депозитний рахунок районного суду
у повному обсязі.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2, проте його не надіслано іншим учасникам справи, а тому він до розгляду не приймається та не розглядається (частина четверта статті 395 ЦПК України).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника - адвоката
Бездолі О. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності
є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього
і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності
не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном
є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення
про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення
не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику
та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку
з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який
є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній
у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня
2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі
№ 6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом.
У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження
№ 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок,
що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України ("таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї") перш за все спрямовані
на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази
не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши
та надавши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про відсутність визначених у статті 365 ЦК України підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спірному об`єкті нерухомого майна, крім того, таке припинення права спільної часткової власності завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки ОСОБА_1
не надав суду доказів неможливості спільного користування спірною квартирою, а також доказів того, що припинення права відповідача на його частку не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника.
При цьому доказів наявності у ОСОБА_2 іншого належного йому
на праві власності житла, крім 1/9 частки спірної квартири, матеріали справи не містять, тоді як позбавлення його на цю частку буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивачем
не доведено неподільності належної сторонам на праві спільної часткової власності квартири, а також неможливості спільного проживання у ній
за встановлених судами обставин.
Слід зауважити, що умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року
в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21 лютого
1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства"), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року
у справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19), від 18 липня
2019 року у справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18),
від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження
№ 61-22129св19), від 17 травня 2021 року у справі № 183/4432/16-ц (провадження № 61-385св21), від 22 вересня 2021 року у справі
№ 289/398/16, провадження № 61-16865св20) та інших.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Посилання в касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами норм матеріального права. При цьому оскаржувані судові рішення не суперечать й правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, на які посилався заявник.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду