Постанова
іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 751/3724/17
провадження № 51-3229км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Нескородяного А. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42016270000000409, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Коржова Слобода Уманського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК (в редакції Закону України №1261-VII від 13 травня 2014 року), та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 грн, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади України на строк 2 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного основного і додаткового покарання за ч. 1 ст. 366 КК у звʼязку із закінченням строків давності.
Вирішено питання щодо арешту майна, процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи службовою особою, а саме займаючи посаду головного державного ревізора - інспектора відділу забезпечення погашення заборгованостей управління погашення заборгованостей Державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області, достовірно знаючи, що безхазяйне майно - об`єкт незавершеного будівництва, який розташований на правому березі р. Десна на відстані 300 м. від автомобільного мосту в напрямку автодороги "Чернігів - Київ" та якому надалі було присвоєно адресу: Чернігівська область, місто Чернігів, шосе Київське, 2 Г., оглянуте 15 жовтня 2015 року ним та працівником відділу забезпечення погашення заборгованостей управління погашення заборгованостей Державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області ОСОБА_2, є об`єктом незавершеного будівництва, цього ж числа склав та підписав офіційний документ - акт опису і попередньої оцінки безхазяйного майна від 15 жовтня 2015 року № 2 (далі - Акт №2), до якого всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, пп.20.1.17 ст. 20 та підпунктів 21.1.1, 21.1.4 ст. 21 Податкового кодексу України, п. 2.25 (3.118.) Посадової інструкції, п. 8 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року № 1340 (далі - Порядок 1), умисно вніс завідомо неправдиві відомості про те, що вказане безхазяйне майно складається лише з цегли білої в кількості 3840 штук (ціна за одиницю - 0,2 грн), загальною вартістю 768 грн та цегли червоної в кількості 5800 штук (ціна за одиницю - 0,15 грн, загальною вартістю 870 грн, що повністю не відповідало дійсності.
При цьому ОСОБА_1 умисно, незаконно не зазначив в Акті № 2 відомостей про те, що безхазяйне майно є об`єктом незавершеного будівництва, не вказав у цьому офіційному документі про те, що крім цегли білої та червоної, з якої збудовані стіни об`єкта, він також складається з інших будівельних матеріалів, а саме: бетонно-цегляного фундаменту, перекриття із залізобетонних плит, цегляних перегородок, дерев`яного даху, покрівлі з азбестових листів, дверей; не зазначив дійсної вартості об`єкта.
У результаті таких протиправних дій ОСОБА_1 на підставі складеного ним Акта № 2, який містив завідомо неправдиві відомості, Чернігівською ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області взято на облік безхазяйне майно, розташоване за вищевказаною адресою, як цеглу білу та червону і не здійснено його правильний облік як об`єкта незавершеного будівництва.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 26 квітня 2021 року вирок районого суду від 02 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення щодо нього та призначити новий у суді першої інстанції. Вважає вирок районного суду незаконним і таким, що підлягає скасуванню внаслідок допущення органом досудового розслідування та місцевим судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Рішення суду апеляційної інстанції, на його думку, не відповідає вимогам кримінального процесуального закону через недотриманням судом приписів ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо необхідності зазначення в рішенні мотивів, з яких суд виходив, постановляючи ухвалу та підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Свої доводи засуджений мотивує тим, що всупереч вимогам ст. 278 КПК до ЄРДР не внесено відомості про дату і час повідомлення його про підозру та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим, усі докази, отримані без внесення до ЄРДР відомостей, передбачених КПК, є недопустимими.
На переконання скаржника, він не належить до суб`єктів відповідальності за ст. 366 КК, оскільки не є уповноваженою особою на складання акту опису й оцінки безхазяйного майна і такі дії перебувають поза межами його компетенції через те, що акт складається комісією за результатами її роботи. Наголошує на змісті п. 7 Порядку 1, відповідно до якого такий акт складається за результатами роботи відповідної комісії та підписується членами комісії і затверджується у встановлений термін керівником чи заступником керівника, у зв`язку з чим набуває статусу офіційного документа і може виступати предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК, лише після його підписання всіма членами комісії та затвердження керівником.
Також, як наголошує ОСОБА_1, районний суд без надання оцінки і відповідного мотивування визнав належним та допустимим доказом вчинення ним кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК висновок за результатами проведення службового розслідування стосовно дій посадових осіб Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області щодо факту здійснення операцій з виявлення, постановки на облік та подальшої реалізації безхазяйного майна від 09 грудня 2016 року № 3/25-22-01-17, відповідно до якого в його діях вбачається дисциплінарний проступок унаслідок неналежного виконання службових обов`язків. При цьому звертає увагу на зміст ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого "нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави".
Скаржник наполягає на тому, що рапорт завідуючого сектору ВВБ ГУ ДФС у Чернігівській області Іваненка І. від 03 листопада 2016 року свідчить не тільки про відсутність факту вчинення та повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК, а й про відповідність Акта № 2 встановленому порядку.
ОСОБА_1 вказує також на те, що Порядок не містить підпунктів 2.2-2.8 Розділу II та додатку до нього, на які посилається місцевий суд, обґрунтовуючи прийняте рішення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Нескородяний А. М. заперечив проти задоволення касаційної скарги, навівши відповідні аргументи.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, по суті, порушує питання про перегляд судових рішень у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог статей 433, 438 КПК не підлягають, а отже, під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин провадження, встановлених судами.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Суд першої інстанції виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Матеріали провадження свідчать, що місцевий суд, установивши обставини кримінального провадження та проаналізувавши зібрані органом досудового розслідування докази, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, з огляду на нижченаведене.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_1 та з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній своєї винуватості в інкримінованому йому діянні не визнав.
Районний суд проаналізував і належним чином оцінив зібрані у справі докази.
Так, висновку про винуватість ОСОБА_1 суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, експерта ОСОБА_10 ; фактичних даних, що містяться у службовій записці начальника управління погашення заборгованостей Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області ОСОБА_8 від 15 жовтня 2015 року № 1, Акті № 2, копії технічного паспорта на недобудований житловий будинок, протоколі огляду місця події від 13 червня 2017 року та фототаблиці до нього, а також на підставі наявних у кримінальному провадженні висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 15 червня 2017 року № 3006/3007/17-24 (т. 2, а. п. 206-212), висновку проведення службового розслідування стосовно дій посадових осіб Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області щодо факту здійснення операцій з виявлення, постановки на облік та подальшої реалізації безхазяйного майна від 09 грудня 2016 року № 3/25-22-01-17 (т. 2 а. п. 64 - 74), висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 21 листопада 2019 року № 1562/1563/19-24.
Зміст цих показань і даних детально відображено у вироку.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, а саме внесення ним як службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей.
Суд першої інстанції розглянув справу із дотриманням вимог процесуального закону, і вирок суду відповідає приписам статей 370, 374 КПК.
З висновками районного суду щодо правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність погодився і суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження за доводами апеляційної скарги сторони захисту, аналогічними викладеним у касаційній скарзі засудженого. На ці доводи суд дав вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави вважати їх необґрунтованими.
Відповідно до ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на зміст касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1 вважає, що він не є суб`єктом кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 366 КК, оскільки не уповноважений на складання акта опису і оцінки безхазяйного майна, до того ж акт не набуває ознак офіційного документа в тому значенні, яке надається цьому терміну в ст. 358 КК, без підпису всіх членів комісії та затвердження керівником.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінальними процесуальними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Суб`єктом службового підроблення може бути лише службова особа (як службові особи юридичної особи публічного права, так і службові особи юридичної особи приватного права).
Із суб`єктивної сторони це кримінальне правопорушення може бути вчинено лише з прямим умислом.
Крім того, об`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується вчиненням службовою особою однієї з передбачених у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК дій, а саме: внесенням до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; іншим підробленням офіційних документів; складання завідомо неправдивих офіційних документів; видачею завідомо неправдивих офіційних документів.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК, має формальний склад та вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій.
Так, згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у внесенні ним як службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, а не у складанні завідомо неправдивого офіційного документу.
Чернігівський апеляційний суд належним чином перевірив та обґрунтовано спростував в ухвалі доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що він не є суб`єктом кримінального правопорушення за ст. 366 КК, засновані на твердженнях, що він не є уповноваженою особою на складання акта опису й оцінки безхазяйного майна і такі дії перебувають поза межами його компетенції, оскільки акт складається комісією за результатами її роботи.
Так, ОСОБА_1, працюючи у період з 18 грудня 2014 року до 01 квітня 2016 року на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу забезпечення погашення заборгованостей ДПІ у м. Чернігові, маючи спеціальне звання "інспектор податкової та митної справи IV рангу", згідно з ч. 3 ст. 18 та приміткою 1 до ст. 364 КК був службовою особою.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на п. 2.20 (3.118) Положення про управління погашення заборгованостей Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області, відповідно до якого на вказане управління покладені функції щодо виявлення, обліку, зберігання, оцінки, розпорядження безхазяйним майном, а також іншим майном, що переходить у власність держави (т. 3, а. п. 8- 24).
Також суд дав оцінку посадовій інструкції головного державного ревізора-інспектора відділу забезпечення погашення заборгованостей управління погашення заборгованостей Державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області, затвердженій 03 серпня 2015 року начальником ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідно до пункту 2.25 (3.118) якої на ОСОБА_1 були покладені функції щодо виявлення, обліку, зберігання, оцінки, розпорядження безхазяйним майном, а також іншим майном, що переходить у власність держави, які містять такі процедури: виявлення безхазяйного майна; проведення перевірок щодо підтвердження наявності безхазяйного майна; утворення комісії для попередньої оцінки майна, складання акта опису і попередньої оцінки безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави; здійснення обліку безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави (т. 3, а. п. 3-7).
Крім того, як установив районний суд, із чим погодився суд апеляційної інстанції, Акт № 2, у внесенні неправдивих відомостей до якого обвинувачується ОСОБА_1 як службова особа, відповідає ознакам офіційного документа, з чим погоджується й суд касаційної інстанції, з огляду на таке.
Так, згідно з приміткою до ст. 358 КК під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 зазначеного Кодексу необхідно розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Об`єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Таке кримінальне правопорушення виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинене, як уже було зазначено, однією з декількох альтернативних передбачених дій: внесення до документів неправдивих відомостей; інше підроблення документів; складання неправдивих документів; видача неправдивих документів.
Так, внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, до офіційного документа. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.
За змістом ст. 366 КК при службовому підробленні у формі внесення до документів неправдивих відомостей не вимагається одномоментного підписання цього документу всіма зазначеними у ньому особами, підписи яких є необхідними складовими його змісту. Неодночасне здійснення вказаних дій не вказує на відсутність цього складу кримінального правопорушення в діянні службової особи, яка безпосередньо внесла до нього недостовірну інформацію та засвідчила її власним підписом.
З матеріалів провадження вбачається, що Акт № 2, в якому зазначено відомості про безхазяйне майно, у службовому підробленні якого обвинувачується ОСОБА_1 як службова особа, яка обіймала посаду головного державного ревізора - інспектора відділу забезпечення погашення заборгованостей управління погашення заборгованостей Державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідає ознакам офіційного документа.
Вказаний Акт № 2 містить усі необхідні реквізити та складений відповідно до Додатку 1 до Порядку взаємодії між підрозділами органів доходів і зборів під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 570 (далі - Порядок 2).
Суди першої та апеляційної інстанцій послалися на Розділ ІІ Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого Постановою КМУ від 28 серпня 1998 року № 1340, зазначивши, що ним передбачено взаємодію підрозділів органу доходів і зборів щодо виявлення безхазяйного майна, однак, як слушно наголошує засуджений ОСОБА_1, цей порядок не містить зазначеного розділу. Натомість така взаємодія передбачена розділом ІІПорядку 2.
За таких обставин, на думку колегії суддів, указаний факт жодним чином не впливає на суть і зміст прийнятих судами рішень та є опискою, яку може бути виправлено в порядку, визначеному ст. 379 КПК.
Згідно з п. 2.7. розділу ІІ та п. 3.1. розділу ІІІ Порядку 2 безхазяйне майно на підставі акта опису і попередньої оцінки безхазяйного майна у той самий день береться на облік підрозділом по роботі з безхазяйним майном. Облік такого майна ведеться підрозділами по роботі з безхазяйним майном на підставі акта опису і попередньої оцінки безхазяйного майна.
З огляду на зазначене, достовірність даних щодо безхазяйного майна в Акті № 2, який складений обвинуваченим ОСОБА_1 відповідно до його функціональних обов`язків мала істотне правове значення для узяття на облік органом доходів і зборів безхазяйного майна, що у свою чергу є необхідною умовою для подальшої його реалізації та оформлення права власності.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема з показань ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2, ними було здійснено огляд виявленого об`єкта, якому надалі присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . Крім будівельних матеріалів: цегли червоної та білої, вказаний об`єкт також складався з інших будівельних матеріалів, а саме: фундаменту, цегляних перегородок, даху, дверей на другому поверсі.
Засуджений ОСОБА_1 не спростовує того, що в Акті № 2 він зазначив лише цегли червону та білу та засвідчив це своїм підписом, що є одним із необхідних реквізитів Акту № 2. Слід зазначити й те, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 15 червня 2017 року № 3006/3007/17-24 досліджуваний підпис у графі "члени комісії" напроти прізвища ОСОБА_1 у Акті № 2 виконаний рукописним способом пастою для кулькових ручок без попередньої технічної підготовки та технічних засобів; досліджувані рукописні записи у акті та підпис у графі "члени комісії" напроти прізвища ОСОБА_1 виконані ОСОБА_1 (т. 2, а. п. 206 - 212).
За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції, що характер та послідовність дій, вчинених ОСОБА_1, вказують на наявність у нього прямого умислу на внесення як службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Що стосується рапорту завідуючого сектору ВВБ ГУ ДФС у Чернігівській області Іваненка І. від 03 листопада 2016 року, то ним дійсно повідомляється про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК, а саме підробки та використання підробленого договору купівлі-продажу безхазяйного майна з метою можливої легалізації об`єкту незавершеного будівництва (т. 2, а. п. 2-5).
Разом з тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, приводом для реєстрації кримінального провадження із правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 366 КК став рапорт слідчого в ОВС прокуратури Чернігівської області Марченка О. В. від 14 червня 2017 року (т. 2, а. п. 46, 47).
Доводи засудженого ОСОБА_1 про недопустимість доказів сторони обвинувачення, оскільки, відповідно до вимог ст. 278 КПК до ЄРДР не внесено відомості про дату і час повідомлення про підозру ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, є безпідставними .
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Письмове повідомлення про підозру в порядку, передбаченому ст. 276-278 КПК, є початковим моментом притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Згідно з ч. 4 ст. 278 КПК, дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вноситься слідчим, прокурором до ЄРДР.
Як вбачається з матеріалів провадження, 14 червня 2017 року слідчий в ОВС СВ прокуратури Чернігівської області склав повідомлення про підозру ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК, яке було погоджене із прокурором у провадженні (т. 2, а. п. 237 - 240).
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою цієї статті визначено перелік діянь, які суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.
Підстави, з яких засуджений ОСОБА_1 стверджує про недопустимість письмових доказів, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону. Дійсно, у витягу з кримінального провадження № 42016270000000409 зазначено дату народження ОСОБА_1 13 листопада 1991 року, замість правильної 06 червня 1991 року (яку було вказано у письмовому повідомленні про підозру), однак у касаційній скарзі не наведено переконливих аргументів як, за обставин цього провадження, така неточність у записі в ЄРДР впливає на вирішення питання про допустимість зібраних стороною обвинувачення доказів.
Щодо доводів засудженого про те, що районний суд без надання оцінки і відповідного мотивування визнав належним та допустимим доказом вчинення ним кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК висновок проведення службового розслідування стосовно дій посадових осіб Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області щодо факту здійснення операцій з виявлення, постановки на облік та подальшої реалізації безхазяйного майна від 09 грудня 2016 року № 3/25-22-01-17, відповідно до якого в його діях вбачається дисциплінарний проступок унаслідок неналежного виконання службових обов`язків, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначена конституційна норма закріплена у ч. 3 ст. 2 КК, в якій визначено, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за те саме кримінальне правопорушення більше одного разу.
Ці положення відповідають міжнародно-правовим зобов`язанням, які взяла на себе держава Україна, що містяться у п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: "Ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни", та п. 1 ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: "Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави".
Отже зазначений принцип забороняє двічі (повторно) притягати особу за одне й теж саме кримінальне правопорушення до кримінальної відповідальності, тобто до відповідальності одного й того ж виду. Проте він не звільняє особу від інших видів юридичної відповідальності. Відмінність у складі правопорушення (як у цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності (наприклад, до кримінальної та цивільно-правової).
Згідно з висновком проведення службового розслідування стосовно дій посадових осіб Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області щодо факту здійснення операцій з виявлення, постановки на облік та подальшої реалізації безхазяйного майна від 09 грудня 2016 року № 3/25-22-01-17 в діях, зокрема, колишнього працівника ДПІ у м. Чернігові головного державного ревізора-інспектора відділу забезпечення погашення заборгованостей ОСОБА_1 вбачається неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до недотримання вимог Порядку 2 при здійсненні операцій з виявлення, постановки на облік, попередньої оцінки та подальшої реалізації безхазяйного майна (т. 2, а. п. 64-74);
Згідно з п. 2 вказаного висновку - заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності колишній головний державний ревізор-інспектор відділу забезпечення погашення заборгованостей ОСОБА_1, але враховуючи, що він звільнений з ДПІ у м. Чернігові - обежилися цим.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає приписам статей 370, 419 КПК.
Вимоги до мотивування судових рішень засновані на приписах статей 374, 419 КПК, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути вирішено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позицію Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1, апеляційний суд навів докладні підстави та мотиви прийнятого рішення.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що були би підставами для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, а отже, його касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд