Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 202/9353/15
провадження № 61-13296св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району м. Дніпропетровська,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради,
особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Палкін Андрій Юрійович, та ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Смолов Костянтин Вікторович, наухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2019 року у складі судді Варенко О. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт" (далі - ПрАТ "Третій ЕЗПГР"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Третій експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради (далі - Управління ЖГ) правонаступником якого є Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Індустріального району м. Дніпропетровська (далі - КВЖРЕП), про визнання права на приватизацію та визнання права власності на квартиру.
На обґрунтування позову посилалася на те, що вона з 02 листопада 2010 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Вона вселилась у квартиру на підставі ордера на житлову площу у гуртожитку від 03 червня 2009 року № 04/09, виданого відповідачем згідно з протоколом від 03 червня 2009 року № 1, на сім`ю у складі однієї особи. Між нею та КВЖРЕП укладений договір найму житлового приміщення, згідно з яким вона є наймачем житлового приміщення, загальною площею 61,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Її право на приватизацію спірної квартири у гуртожитку було порушено рішенням ПрАТ "Третій ЕЗПГР" про відмову у реалізації її права на безоплатну приватизацію майна.
З урахуванням викладеного просила визнати за нею право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на спірну квартиру, що складається з двох житлових кімнат площами 17,6 кв. м та 17,1 кв. м, кухні, площею 17,2 кв. м, санвузла, площею 3,5 кв. м, коридору, площею 6,5 кв. м. Загальна площа квартири - 61,9 кв. м.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, що складається з двох житлових кімнат, площами 17,6 кв. м та 17,1 кв. м, кухні площею 17,2 кв. м, санвузла, площею 3,5 кв. м, коридору, площею 6,5 кв. м. Загальна площа - 61,9 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка є громадянкою України, більше п`яти років проживає у спірній квартирі в гуртожитку, іншого житла у власності або постійному користуванні не має, право на безоплатну приватизацію раніше займаного нею житла не використала, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, прокуратура Дніпропетровської області (тепер - Дніпропетровська обласна прокуратура) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради у червні 2019 року звернулася до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року заочне рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням суду за позивачем визнано право власності на житлове приміщення площею 61,9 кв. м. Проте площа спірного житлового приміщення перевищує норму безоплатної приватизації, тому наймач мав сплатити вартість надлишку, що підлягало вирішенню у процесі приватизації, відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Крім того, позивачка перепланувала спірну квартиру, що унеможливлювало визнання права власності на квартиру в гуртожитку у судовому порядку. Позивачка мала право набути у власність спірну квартиру лише шляхом її приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників
У серпні 2020 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Палкін А. Ю., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження, відкриття апеляційного провадження та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не залучив до участі у справі правонаступників відповідача та третіх осіб, безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження. Не звернув уваги на те, що касаційна скарга подана із порушенням строку на апеляційне оскарження, а відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) такий строк поновленню не підлягає, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Апеляційний суд не навів жодних висновків про наявність чи відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів Дніпровської міської ради.
Касаційна скарга подана з підстав неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16, від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г.
У вересні 2020 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, від імені якої діє адвокат Смолов К. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись напорушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження та залучення до участі у справі осіб, на права та інтереси яких впливає рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що на момент перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції вона була фактичним власником спірної квартири, проте суд апеляційної інстанції не залучив її до участі у справі. Апеляційний суд помилково відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційної скаргою прокуратури та не врахував, що відповідно до абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування чи прокуратури, є присічним і поновленню не підлягає, незважаючи на зазначені підстави його пропуску.
Касаційна скарга подана з підставневрахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16, від 19червня 2019 року у справі № 2-1678/05, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г; ухвалення судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язок осіб, що не були залучені до участі у справі.
У листопаді 2020 року надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у яких Дніпропетровська обласна прокуратура просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
У відзиві прокуратура посилається на те, що не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань. Апеляційний суд не мав повноважень на залучення до участі у справі ОСОБА_2 . Суд першої інстанції, задовольняючи позов, не залучив до участі у справі як відповідача власника гуртожитку - Дніпровську міську раду, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду. Оскільки Дніпровська міська рада та прокурор участі у справі не брали, то наявні підстави для поновлення пропущеного строку.
У листопаді 2020 року надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у яких Дніпровська міська рада просила касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзиви мотивовані тим, що на момент звернення до суду з позовом Дніпровська міська рада була власником спірного майна, а тому вона мала бути відповідачем у справі.
У листопаді 2020 року та січні 2021 року надійшли додаткові пояснення, в яких ОСОБА_2 підтримала вимоги касаційної скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Смолов К. В., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Палкін А. Ю., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, в тому числі ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду після її перегляду в апеляційній інстанції, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційний скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.
Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У пункті 9 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" були обмежені в часі права прокурора, органу державної влади або органу місцевого самоврядування на подання апеляційних скарг на рішення суду шляхом встановлення однорічного строку з моменту оголошення рішення суду першої інстанції, протягом якого право на подання апеляційної скарги могло бути поновленим. Цей строк незалежно від підстав поважності його пропуску не міг бути поновленим, він встановлювався як присічний.
Відповідно до абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
Таким чином, згідно із абзацом 3 частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційні скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм процесуального права, передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування), поданою після 15 грудня 2017 року, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ЦПК України з 15 грудня 2017 року, є розгляд та вирішення питання розповсюдження присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначеного абзацом третім частиною третьою статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г.
Тобто у цьому випадку на подання прокуратурою Дніпропетровської області (тепер - Дніпропетровська обласна прокуратура), яка діяла в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, апеляційної скарги поширювався присічний річний строк на оскарження рішення суду першої інстанції, визначений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що, у свою чергу, передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження.
Відкриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки прокуратура не була залучена судом до участі у справі, тому право на оскарження судового рішення набула з моменту ознайомлення із рішенням суду на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, що і стало підставою для поновлення прокуратурі Дніпропетровської області строку апеляційного оскарження.
Частиною другою статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Положення пунктів 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), є винятками із загального правила, передбаченого частиною другою статті 358 ЦПК України. Тому у випадках, коли за правилами дії норми у часі не діє норма частини другої статті 358 ЦПК України, не діють і винятки з неї.
Оскільки апеляційна скарга прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради подана на судове рішення від 30 грудня 2015 року, строк на апеляційне оскарження якого був встановлений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та сплив на час подання апеляційної скарги у червні 2019 року, на таку скаргу не можуть бути розповсюджені положення частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), а відповідно і випадки, які як винятки передбачені для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що органи прокуратури в силу своєї правосуб`єктності не можуть розглядатися в контексті пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) як особи, не повідомлені про розгляд справи або не залучені до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Це правило може бути реалізоване органами прокуратури лише в разі, якщо вони були стороною у справі, і діяли не в інтересах держави, а у власних інтересах як сторона цивільної справи (і при цьому не були повідомлені про справу або не були залучені до участі у ній).
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 2о-350/10 (провадження № 61-43237св18).
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Враховуючи імперативний характер положень абзацу 3 частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та те, що річний строк, визначений для прокуратури, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19).
Отже, суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора Дніпропетровської області (тепер - Дніпропетровська обласна прокуратура) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, поданою після спливу річного строку з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03). Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13)
З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 30 грудня 2015 року, є підстави для скасування судових рішень Дніпровського апеляційного суду, а саме: ухвали від 19 липня 2019 року про поновлення строку на апеляційне оскарження, відкриття апеляційного провадження та постанови від 29 січня 2020 року.