Постанова суду № 752/22564/18 від 20.10.2021 про розміщення банківського вкладу, за яким відповідач прийняв депозитний вклад у розмірі 77 000 грн на строк із 08 лютого 2016 року до 07...

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 752/22564/18

провадження № 61-10051св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк "Юнісон",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мажаєв Михайло Олександрович, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А, Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Юнісон" (далі - ПАТ "Банк "Юнісон"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), Національний банк України (далі - НБУ), в якому, з урахуванням зміни предмета позову, просив зобов`язати відповідача внести зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Юнісон" шляхом включення його вимог у розмірі 1 426 961,98 грн.

На обґрунтування позову посилався на таке. 08 лютого 2016 року між ним та ПАТ "Банк "Юнісон" укладений договір про розміщення банківського вкладу, за яким відповідач прийняв депозитний вклад у розмірі 77 000 грн на строк із 08 лютого 2016 року до 07 лютого 2018 року зі сплатою 27,5 процентів річних щомісячно. Можливість дострокового повернення вкладу договором не передбачено.

28 квітня 2016 року на підставі постанови Правління НБУ № 300/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк "Юнісон" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення від 28 квітня 2016 року № 614 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Юнісон" та на делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", відповідно до якого розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на один місяць до 27 травня 2016 року.

26 травня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 829, яким продовжено строк тимчасової адміністрації ще на один місяць, до 27 червня 2016 року.

21 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення № 1051 "Про продовження повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Юнісон" Шевченка А. М. до дати отриманням рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Юнісон" після скасування заходів забезпечення позову".

Позивач мав отримати вклад 01 липня 2016 року, проте вклад та проценти отримав лише 08 лютого 2018 року. Оскільки банк не повернув вчасно вклад і проценти та продовжував безпідставно їх утримувати на вкладному рахунку, то відповідно до положень статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", статей 536, 625, 1214 ЦК України на його користь підлягають стягненню пеня у розмірі трьох процентів річних, проценти та інфляційні втрати. Позивач зазначав, що неодноразово звертався із листами до ліквідатора банку про включення його до реєстру вимог кредиторів вимог до банку у розмірі 1 447 343,44 грн, з яких: 1 373 192,58 грн - пеня в розмірі трьох процентів від суми вкладу за кожен день прострочення відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"; 27 388,98 грн - проценти за весь строк безпідставного збереження депозитних коштів; 3 758,99 грн - трьох процентів річних від суми простроченого грошового зобов`язання; 22 621,43 грн - інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов`язання; 17 400,98 грн - пеня за договором; 2 980,48 грн - проценти за договором протягом граничного строку дії тимчасової адміністрації, однак заяви залишились без задоволення.

З урахуванням наведеного позивач просив ухвалити рішення, яким зобов`язати ПАТ "Банк "Юнісон" внести зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення вимог кредитора ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів на суму 1 426 961,98 грн, який подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивоване тим, що позовні вимоги про зобов`язання внести зміни до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів на суму 1 426 961,98 грн є необґрунтованими та не ґрунтуються на встановлених обставинах справи, оскільки позивач не надав до суду належних та достатніх доказів на підтвердження наявності заборгованості банку перед позивачем, та, як наслідок, визнання кредитором банку, крім того, суди врахували визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 на суму 5,54 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, за результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що в подібних правовідносинах у разі виводу банку з ринку, у випадку, коли банк має власні кошти, обсяг яких є достатнім для виплати сум гарантованого відшкодування за вкладами, банк має виплачувати вкладникам відшкодування за власний рахунок, а не за рахунок коштів фонду гарантування вкладів, відповідно до строків, встановлених законом, не очікуючи рішення НБУ про початок ліквідації, оскільки наявність такого рішення необхідна виключно для здійснення виплат за рахунок коштів Фонду, а не за рахунок коштів банку. За вказаних обставин, якщо банк не здійснює таких виплат, вимоги позивача мають бути включені до реєстру кредиторів. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо зобов`язання відповідача та третьої особи діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законодавством України щодо строків запровадження тимчасової адміністрації, а саме статтею 34 Закону Країни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI); щодо можливості продовження строків тимчасової адміністрації понад строки, які встановлені статтею 34 Закону № 4452-VI.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Мажаєв М. О., у цій справі на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що 08 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Юнісон" укладений договір про розміщення банківського вкладу

№ ДФО-023022-03, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв депозитний вклад у розмірі 77 000 грн на період з 08 лютого 2016 року до 07 лютого 2018 року зі сплатою 27,5 процентів річних щомісячно, без можливості дострокового повернення вкладу (а. с. 6).

28 квітня 2016 року постановою Правління НБУ № 300/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк "Юнісон" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення від 28 квітня 2016 року № 614 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Юнісон" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". За змістом вказаного рішення розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Юнісон" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць, з 28 квітня 2016 року до 27 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк "Юнісон", визначені статтями 37-39 Закону № 4452-VI, Шевченку Андрію Миколайовичу строком на один місяць, до 27 травня 2016 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 829 від 26 травня 2016 року продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Юнісон" до 27 червня 2016 року включно.

08 лютого 2018 року позивачу повернуто вклад у розмірі 77 000 грн та проценти у розмірі 978,03 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1139 від 19 квітня 2018 року змінено уповноважену особу Фонду. Делеговано повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк "Юнісон" провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Федорченку Андрію Володимировичу на строк з 20 квітня 2018 року до дати отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Юнісон". Розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Юнісон" строком на два роки з 19 червня 2018 року до 18 червня 2020 року включно. Призначено уповноваженою особою Фонду з делегуванням повноважень ліквідатора банку ПАТ "Банк "Юнісон", визначених Законом № 4452-VI, зокрема, статтями 37, 38,

47-52, 52-1, 53 зазначеного Закону, в тому числі, з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному законом, крім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Федорченка А. В. строком на два роки, з 19 червня 2018 року по 18 червня 2020 року включно.

22 червня 2018 року в газеті "Голос України" № 114 опубліковано оголошення, у якому зазначено, що відповідно до рішення Правління НБУ № 345-рш від 18 червня 2018 року виконавчою дирекцією Фонду ухвалено рішення від 19 червня 2018 року № 1725 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Юнісон" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації банку з 19 червня 2018 року до 18 червня 2020 року включно. Цим оголошенням також встановлено 30-денний строк для звернення кредиторів.

20 липня 2018 року ОСОБА_1 подав на ім`я уповноваженої особи Фонду заяву про визнання кредитором та включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Юнісон", в якій просив визначити його кредитором ПАТ "Банк "Юнісон" на загальну суму 1 447 343,44 грн, з яких 1 373 192,58 грн - пеня у розмірі трьох процентів від суми вкладу за кожен день прострочення, відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"; 27 388,98 грн - проценти за весь строк безпідставного збереження депозитних коштів; 3 758,99 грн - три проценти річних від суми простроченого грошового зобов`язання; 22 621,43 грн - інфляційні втрати від прострочення виконання грошового зобов`язання; 17 400,98 грн - пеня за договором; 2 980,48 грн - проценти за договором протягом граничного строку дії тимчасової адміністрації (а. с. 32-35).

Листом № 1144/13 від 18 жовтня 2018 року за підписом уповноваженої особи Фонду ОСОБА_1 повідомлено про визнання його кредитором та включення до реєстру акцептованих кредиторських вимог на суму 5,54 грн у 7 чергу. У частині визнання позивача кредитором на суму 1 447 343,44 грн відмовлено з огляду на положення статті 36 Закону № 4452-VI (а. с. 41-42).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили із того, що цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Проте з таким висновком погодитися не можна з огляду на таке.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Водночас згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм випливає, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 зазначеного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону

№ 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, що передбачені Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 285/457/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 194/1149/17, від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 234/11395/14-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 761/29213/18.

Відповідно до матеріалів справи, підставами для звернення до суду з позовом про внесення позивача до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Юнісон", шляхом включення вимог про стягнення пені у розмірі трьох процентів річних відповідно до статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"; процентів за весь строк безпідставного збереження депозитних коштів; трьох процентів річних від суми простроченого грошового зобов`язання; інфляційних втрат від прострочення виконання грошового зобов`язання; пені за договором; процентів за договором протягом граничного строку дії тимчасової адміністрації, є неправомірні дії та бездіяльність ліквідатора банку - уповноваженої особи Фонду щодо відмови у задоволенні вимог позивача, які ґрунтуються на твердженні про несвоєчасну виплату Фондом суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне здійснення такої виплати.

Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 752/17889/17-ц (провадження № 14-239цс19) дійшла висновку, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами та зазначила, що аналогічну правову позицію неодноразово викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2505/18 та інших.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження

№ 14-527цс19), у якій позивач заявляв вимоги про захист його прав як споживача, стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту), упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження

№ 11-409апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та інших, і підстав для відступу від них не вбачається (пункт 50 постанови).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі позовні вимоги заявлені позивачем до банку в особі Фонду, які за своєю природою випливають зі спору щодо правильності нарахування та виплати Фондом коштів за відповідним вкладом у межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позовні вимоги у цій справі випливають із спору щодо несвоєчасності виплати Фондом коштів за відповідним вкладом у межах гарантованої суми відшкодування, є вимогами саме до Фонду, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суди на зазначені положення закону уваги не звернули, а апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Тому суди дійшли помилкового висновку про те, що наявний у цій справі спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи суб`єктний склад сторін спору та характер спірних правовідносин, спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Доводи касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті, не заслуговують на увагу, оскільки наявні підстави для скасування судових рішень та закриття провадження у справі.

................

Перейти до повного тексту