Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 524/4661/19
провадження № 61-12821св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександр Вікторович, ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук Вікторія Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 13 листопада 2019 року у складі судді Предоляк О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночки О. В. (далі - приватний нотаріус Ганночка О. В.), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. (далі - приватний нотаріус Ярощук В. Ю.), про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним, скасування запису про іпотеку, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності.
На обґрунтування позову посилався на те, що 15 жовтня 2007 року між ним та Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", укладений кредитний договір № 1/KVN7-10-07 про надання йому кредиту на суму 29 025 дол. США, на забезпечення виконання якого також укладений іпотечний договір, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .
19 квітня 2018 року кредитодавець та ОСОБА_2 уклали між собою договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, на підставі якого 14 вересня 2018 року ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Ганночки О. В. зареєстрував за собою право власності на іпотечну квартиру (номер запису про право власності: 28005374, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43099740 від 20 вересня 2018 року).
Позивач вважав договір про відступлення права вимоги протиправним, оскільки за своєю суттю він є договором факторингу, містить положення щодо неіснуючої квартири АДРЕСА_1, на відміну від іпотечного договору, який укладений щодо квартири АДРЕСА_1 .
З урахуванням зазначеного просив визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 19 квітня 2018 року, укладений між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2, засвідчений приватним нотаріусом Ярощук В. Ю., реєстраційний напис № 529; скасувати запис про іпотеку № 25802150 (спеціальний розділ), внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40721085 від 19 квітня 2018 року, приватного нотаріуса Ярощук В. Ю.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40721085 від 19 квітня 2018 року, приватного нотаріуса Ярощук В. Ю.; визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса Ганночки О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43099740 від 03 серпня 2018 року; скасувати запис про право власності від 14 вересня 2018 року № 28005374 приватного нотаріуса Ганночки О. В. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 19 квітня 2018 року, укладений між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2, засвідчений приватним нотаріусом Ярощук В. Ю., реєстраційний напис № 529; скасовано запис про іпотеку № 25802150 (спеціальний розділ), внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40721085 від 19 квітня 2018 року, приватного нотаріуса Ярощук В. Ю.; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40721085 від 19 квітня 2018 року, приватного нотаріуса Ярощук В. Ю.; визнано неправомірним та скасовано рішення приватного нотаріуса Ганночки О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43099740 від 03 серпня 2018 року; скасовано запис про право власності від 14 вересня 2018 року № 28005374 приватного нотаріуса Ганночки О. В. щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до договору про відступлення прав вимоги відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_2, який не є юридичною особою та фінансовою установою та не може надавати фінансові послуги, а тому, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним. Також підлягають задоволенню вимоги про скасування запису про іпотеку, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Ярощук В. Ю., оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про визнання правочину недійсним.
Щодо позовної вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Ганночки О. В. та запису про право власності, внесеного ним щодо ОСОБА_2, суд першої інстанції зазначив, що приватний нотаріус Ганночка О. В. не мав права на здійснення дій щодо належної позивачу квартири, оскільки згідно з іпотечним договором від 08 жовтня 2007 року предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, а відповідно до оскаржуваного рішення нотаріуса ОСОБА_2 передана у власність квартира АДРЕСА_1, тобто квартира, яка не є предметом іпотеки. Відповідачі не надали суду належних доказів на підтвердження внесення змін до договору іпотеки в частині адреси квартири, переданої в іпотеку.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву - договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Оскільки ОСОБА_2 не віднесений до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", тому не може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, у зв`язку з чим оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, необхідно одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є належним способом судового захисту, оскільки за ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації. На думку апеляційного суду, задовольняючи вимоги про визнання іпотечного договору недійсним, суд першої інстанції також правильно визначився, що перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки за недійсним договором порушує права та інтереси іпотекодавця, а тому їх необхідно захистити шляхом скасування наступних рішень про державну реєстрацію за ОСОБА_2 іпотеки, обтяження та права власності на об`єкт нерухомого майна, переданий в іпотеку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 травня 2019 року № 752/1183/16). При відступленні права вимоги за кредитним договором до нового кредитора переходить лише право вимагати від боржника виконати своє грошове зобов`язання - повернути кредит та сплатити проценти за ним, що не відноситься до банківських операцій, які підлягають ліцензуванню, а тому вимагати повернення боргу може будь-яка фізична особа. Зазначене викладене Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9066/16. Суд першої інстанції, з огляду на помилку в адресі іпотечного майна, дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира не була предметом іпотеки, оскільки внесення відомостей до державного реєстру прав на нерухоме майно здійснюється на підставі унікального реєстраційного номера об`єкта нерухомості. Позивач не довів, що укладення договору про відступлення права вимоги від 19 квітня 2018 року відбулося з порушенням його прав та законних інтересів, а тому суди попередніх інстанціймали відмовити у задоволенні позову. Належним відповідачем у цій справі має бути приватний нотаріус Ярощук В. Ю., яка посвідчила оспорюваний договір, проте позивач залучив її як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того, позивач обрав неефективний спосіб захисту.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається наневрахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9066/16, від 20 травня 2019 року у справі № 752/1183/16, від 30 січня 2018 року у справі № 910/7038/17, від 21 березня 2018 року у справі № 910/2489/17.
У жовтні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У відзиві позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що укладений між відповідачами договір про відступлення прав вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, а ОСОБА_2 не може бути його стороною, оскільки він є фізичною особою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Суди встановили, що 15 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладений кредитний договір № 1/KVN7-10-07, предметом якого є надання кредиту у сумі 29 025 дол. США.
На забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 08 жовтня 2007 року між позивачем та банком укладений іпотечний договір, реєстровий напис № 10920, предметом якого стала належна позивачу квартира АДРЕСА_1 (а. с. 13-14).
19 квітня 2018 року кредитодавець та ОСОБА_2 уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого ОСОБА_2 сплатив банку 83 152 грн.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 19 квітня 2018 року приватний нотаріус Ярощук В. Ю. внесла запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, де іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_2 на підставі укладеного договору про відступлення прав вимоги (а. с. 11).
На підставі зазначеного договору 14 вересня 2018 року приватний нотаріус Ганночка О. В. зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на іпотечну квартиру за іпотечним договором, номер запису про право власності: 28005374, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з відкриттям розділу, індексний номер: 43099740 від 20 вересня 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зазначено, що договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Натомість договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови.
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, суд не має підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому.
Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.
Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) викладено правовий висновок про те, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ.
Встановлено, що на підставі постанови Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2015 року № 171 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3 місяці, з 18 вересня до 17 грудня 2015 року (включно).
Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
З договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 19 квітня 2018 року випливає, що договір, укладений між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у стані припинення, від імені якого діяв на підставі довіреності та на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ОСОБА_7, та ОСОБА_2 за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів від 29 березня 2018 року
№ UA-EA-2018-02-01-000024-a.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу прав вимоги 19 квітня 2018 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" передало ОСОБА_2 всі права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 1/KVN7-10-07 та за договором іпотеки.
ОСОБА_2 за купівлю майнових прав сплатив банку 83 152 грн.
Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 19 квітня 2019 року загальна заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року на дату купівлі-продажу майнових прав становить 5 078,21 дол. США та 355 201,99 грн.
Отже, договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за його ознакою є договором, за яким банк у зобов`язаннях за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року і договором іпотеки замінений на відповідача ОСОБА_2 як нового кредитора.
Відповідач ОСОБА_2 не набув право здійснювати фінансові операції щодо боржника ОСОБА_1, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року і за договором іпотеки.
Отже, такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).
Оскільки за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.
Також помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
Отже, оскільки ОСОБА_2 правомірно придбав право вимоги за іпотечним та кредитним договорами під час торгів у межах процедури ліквідації банку, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору про відступлення права вимоги. Тому оскаржені рішення судів підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи, що вимоги про скасування запису про іпотеку, скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень та скасування запису про право власності є похідними від вимог про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, у задоволенні яких відмовлено, тому, відповідно, наявні підстави для відмови у задоволенні зазначених вимог також.
Посилання заявника на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9066/16, від 20 травня 2019 року у справі № 752/1183/16, від 30 січня 2018 року у справі № 910/7038/17, від 21 березня 2018 року у справі № 910/2489/17 суд не бере до уваги, оскільки правовідносини у цій справі відрізняються від правовідносин у справах, на які посилається заявник. Зокрема, у справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Водночас у справах, на які посилається заявник, попередній кредитор у процедурі ліквідації не перебував.
Позивач у відзиві посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України 13 квітня 2016 року у справі № 910/8670/15-г, Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17 та у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 про те, що за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Проте викладені у вказаних постановах Верховного Суду висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі встановлено, що оспорюваний договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги не є договором факторингу.