Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 705/3275/18
провадження № 61-12851св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року у складі судді: Мицик Ю. С.,та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Крижанівська Г. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
26 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.
Позов мотивовано тим, що протягом 2008-2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори позики.
Позикодавцем ( ОСОБА_1 ) було надано позичальнику ( ОСОБА_2 ) грошові кошти на загальну суму 180 000,00 дол. США, про що складено відповідні розписки:
від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США;
від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США;
від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 дол. США;
від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США,
від 01 серпня 2014 року на суму 30 000,00 дол. США.
Позивач вказував, що оскільки в розписках від 20 серпня 2008 року, від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року не було встановлено строку повернення позики, позивач листом від 20 березня 2018 року звернувся до відповідача з вимогою повернути отримані ним кошти на загальну суму 180 000,00 дол. США. Проте отримавши лист-вимогу 27 березня 2018 року відповідач свої зобов`язання за договорами позики не виконав та борг не повернув. Строк погашення боргу за договором позики від 01 серпня 2014 року минув ще 01 серпня 2015 року.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути ОСОБА_2 на його користь:
заборгованість за договорами позики у розмірі 180 000 доларів США,
3% річних у розмірі 16 123 доларів США по день ухвалення судового рішення;
вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме: судового збору в розмірі 9 605,00 грн (т. 1 а. с. 1, 186), 33 000,00 грн витрат на правничу допомогу (т. 2, а. с. 132-133).
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення відсотків за договорами позики в розмірі 172 491 дол. США. Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення відсотків за договорами позики в розмірі 172 491 дол. США закрито у зв`язку з відмовою від позову.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики в розмірі 160 000,00 дол. США та 3 % річних в розмірі 14 362,63 дол. США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 539 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 29 370 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у період з 2008 року по 2014 рік між сторонами були укладені договори позики оформленні розписками. Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 11 березня 2020 року № 34116/34117/19-32, підписи від імені ОСОБА_2, які містяться нижче рукописного тексту у розписці від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США; розписці від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США; розписці від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 дол. США; розписці від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США, які підшито до цивільної справи № 705/3275/18, - виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 20 серпня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 20 вересня 2008 року на суму 50 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 07 червня 2013 року на суму 30 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2, який міститься нижче рукописного тексту у розписці від 26 серпня 2013 року на суму 20 000,00 дол. США, виконаний ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи містяться розписка за підписом позивача від 15 січня 2017 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 10 000,00 дол. США в рахунок погашення тіла кредиту та розписка за підписом позивача від 30 січня 2018 року зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості 10 000,00 дол. США. Як стверджував представник відповідача в судовому засіданні вказані кошти були повернуті відповідачем за договором позики, що оформлений розпискою від 01 серпня 2014 року. При цьому представник позивача в судовому засіданні визнав, що дійсно позивачем 15 січня 2017 року було отримано 10 000,00 дол. США від відповідача в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 01 серпня 2014 року, а тому вказана обставина відповідно до статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Водночас наполягав, що отриманні позивачем 30 січня 2018 кошти в сумі 10 000,00 дол. США були сплачені відповідачем, як відсотки за користування позикою. Дослідженням змісту розписок, що наявні в матеріалах справи судом встановлено, що вони не містять умов щодо сплати відсотків за користування позикою. Інших договорів позики укладених між сторонами, позивачем не надано, відтак, суд зробив висновок, що кошти відповідачем поверталися позивачу у рахунок погашення боргу за договором позики від 01 серпня 2014 року, загальна сума повернутих коштів складає 20 000 дол. США.
Суд першої інстанції вказав, що зі змісту розписок, виданих та підписаних ОСОБА_2, встановлено, що 20 вересня 2008 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000,00 дол.; 07 червня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 244 800 грн. (30 000 дол.); 26 серпня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 20 000 дол. (163 000 грн). Викладена конструкція тексту розписок свідчить про їх реальність, тобто вже на момент їх видачі відповідачем грошові кошти були ним отримані, а отже договір вважається укладеним, та у позичальників виникли обов`язки з повернення тієї ж суми коштів. Істотною умовою договору позики відповідно до вимог законодавства є його предмет, а саме грошові кошти, факт передачі яких чітко викладений у розписках. Отже основна обов`язкова умова для укладення договору позики між сторонами була визначена, хоча без зазначення доларів якої країни. Проте відсутність в розписці виду доларів або посилання на країну їх походження не є підставою вважати договір не укладеним, оскільки в такому випадку лише маються певні прогалини (недоліки) в змісті реального договору, які суду слід встановити, а сторонам довести на підставі інших доказів в сукупності. Аналогічний висновок зроблений Верховним судом України під час розгляду справи № 6-63цс13 в постанові від 18 вересня 2013 року, де також договір позики не містив назви та коду валюти. Водночас Верховний суд України, задовольняючи скаргу позикодавця, дійшов до висновку, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Суд першої інстанції зазначив, що предметом договорів позики від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року у даній справі є іноземна валюта, належність якої суду слід встановити. Верховний суд України у вказаній постанові дійшов до висновку, що не зазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, а саме іноземної держави долара (США, чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу. При встановлені країни походження валюти зобов`язання суд виходив з того, що у матеріалах справи міститься лист № 94/14 від 19 листопада 2014 року за підписом директора СПП "Агропромресурси" ОСОБА_2 направлений на адресу ОСОБА_1, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2, діючи як фізична особа одержав від ОСОБА_1, грошові кошти в сумі 180 000 дол. США, які зобов`язувався повернути. На підтвердження факту одержання ОСОБА_4 коштів від ОСОБА_1 в сумі 180 000,00 дол. США останньому надано розписки за його підписом (т. 1, а. с. 24). З урахуванням співставлення у сукупності вказаного письмового доказу, змісту спірних розписок, суд зробив висновок, що країною походження валюти грошового зобов`язання, визначених у розписках від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року, були саме долари США, які в дійсності становили предмет договорів позики, що не суперечить положенням статті 533 ЦК України. Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів жодними доказами іншу країну походження доларів, які були вказані у виданих ним розписках, та не зміг спростувати представлені позивачем докази на обґрунтування позову.
Суд першої інстанції вказав, що представник відповідача заперечуючи проти позову, крім іншого посилався на те, що позивачем на адресу відповідача не було направлено вимогу про повернення коштів, а лист не є вимогою про повернення коштів в розумінні положень абзацу 2 частини першої статі 1049 ЦК України. Суд першої інстанції відхилив ці посилання, оскільки у матеріалах справи міститься лист від 19 березня 2018 року направлений на адресу відповідача, в якій позивач вимагав повернення коштів отриманих за договорами позики від 20 серпня 2008 року, від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року, від 26 серпня 2013 року, від 01 серпня 2014 року на загальну суму 180 000,00 дол. США. Вказана вимога була отримана відповідачем, про що свідчить лист відповідь на вимогу від 29 березня 2018 року. Вимога про повернення боргу була заявлена позивачем, який є належним кредитором, а та обставина, що у вимозі були зазначені реквізити дружини позивача не має жодного значення для вирішення вказаного спору. Таким чином суд вважав, що у відповідача виник обов`язок з приводу повернення коштів протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Як встановлено судом кошти за договорами позики повернуті відповідачем лише частково в сумі 20 000, дол. США, а тому вимоги позову в частині стягнення боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 160 000,00 дол. США.
Суд першої інстанції зазначив, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 16 123,00 дол. США. Суд не в повній мірі погодився із розрахунком наданим позивачем з таких підстав. 3 % річних за договором позики від 20 серпня 2008 мають бути розраховані наступним чином: сума позики 50 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 4 126,03 дол. США. 3 % річних за договором позики від 20 вересня 2008 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 50 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 4 126,03 дол. США. 3 % річних за договором позики від 07 червня 2013 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 30 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 2 475,62 дол. США. 3 % річних за договором позики від 26 серпня 2013 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 20 000 дол. США; дата початку нарахування 28 квітня 2018 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року (дата ухвалення судового рішення); кількість днів прострочення - 1005, що складає 1 650,41 дол. США. Сума 3% річних, розрахованих представником позивача за період з 02 серпня 2015 року по 05 березня 2016 року включно, заявлена в заяві про зміну предмету позову від 06 березня 2019 року, тобто поза межами позовної давності встановленої статтею 257 ЦК України. Враховуючи, що відповідачем зроблено заяву про застосування строку позовної давності, 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року мають бути розраховані наступним чином: сума позики 30 000 дол. США; дата початку нарахування 06 березня 2016; дата закінчення розрахунку 14 січня 2017 року; кількість днів прострочення - 315, що складає 774,68 дол. США. Розрахунок 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року на залишок суми заборгованості в розмірі 10 000,00 дол. США має бути розрахований наступним чином: сума позики 10 000 дол. США; дата початку нарахування 15 січня 2017 року; дата закінчення розрахунку 26 січня 2021 року; кількість днів прострочення - 1473, що складає 1 209,86 дол. США. Таким чином загальна сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 14 362,63 дол. США.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що загальна сума коштів у розмірі 20 000,00 дол. США була повернута відповідачем позивачу у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 01 серпня 2014 року. Будь-яких доказів, які б підтверджували повернення відповідачем іншої частини позики на загальну суму 160 000,00 дол. США матеріали справи не містять. Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, 19 березня 2018 року позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів за договорами позики та процентів протягом тридцяти днів з дня її пред`явлення, проте останній, отримавши цю вимогу, суму боргу у повному обсязі не повернув. Посилання на те, що вказана вимога про повернення коштів не відповідає положенням частини першої статті 1049 ЦК України, колегія суддів вважала безпідставними, адже зважаючи на заявлення цієї вимоги позивачем, тобто належним кредитором, зазначені у ній реквізити дружини позивача для повернення коштів не мають жодного значення для вирішення даного спору.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що у розписках від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року та від 26 серпня 2013 року вказана сума коштів (дол.), яка отримувалася в борг без зазначення країни походження, оскільки відсутність у розписці виду доларів або посилання на країну їх походження не є підставою вважати договір неукладеним, і у такому випадку лише мають певні прогалини (недоліки) в змісті реального договору, які суду слід встановити, а сторонам довести на підставі інших доказів в сукупності. При цьому, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що країною походження валюти грошового зобов`язання, визначених у розписках від 20 вересня 2008 року, від 07 червня 2013 року та від 26 серпня 2013 року були саме долари США, адже зі змісту листа № 94/14 від 19 листопада 2014 року за підписом директора СПП "Агропоромресурси" ОСОБА_2, направленого на адресу ОСОБА_1, вбачається, що ОСОБА_2, діючи як фізична особа одержав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 180 000,00 дол. США, які зобов`язувався повернути. Більш того, повернення відповідачем частини боргу (20 000 дол. США) також відбулося саме в доларах США, що не оспорюється сторонами.
Апеляційний суд зазначив, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. При цьому, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Встановивши, що відповідач не повернув позивачу суму грошових коштів у загальному розмірі 160 000,00 дол. США, отриманих відповідно до договорів позики, суд першої інстанції зробив правильний та обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договорами позики у розмірі 160 000,00 дол. США та 3% річних від суми позик за кожен день прострочення виконання зобов`язання у розмірі 14 362,63 доларів США, з яких: 4 126,03 доларів США - 3 % річних за договором позики від 20 серпня 2008 року за період з 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 4 126,03 доларів США - 3 % річних за договором позики від 20 вересня 2008 року за період 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 2 475,62 доларів США - 3 % річних за договором позики від 07 червня 2013 року за період з 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 1 650,41 доларів США - 3 % річних за договором позики від 26 серпня 2013 року за період з 28 квітня 2018 року по 26 січня 2021 року; 774,68 доларів США - 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року на суму позики у розмірі 30 000,00 доларів США за період з 06 березня 2016 року по 14 січня 2017 року; 1 209,86 доларів США - 3 % річних за договором позики від 01 серпня 2014 року на залишок суми позики у розмірі 10 000,00 доларів США за період з 15 січня 2017 року по 26 січня 2021 року. При цьому, обґрунтовано визначена судом першої інстанції сума 3% річних, яке підлягає стягненню на користь позивача у відповідності до положень статті 625 ЦК України, відповідачем фактично визнана, оскільки апеляційна скарга не містить доводів на її спростування.
Аргументи учасників справи
30 липня 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив: оскаржені рішення скасувати; відмовити в задоволенні позовних вимог в частині про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договорами позики в розмірі 150 000,00 доларів США та 3 %, річних в сумі 12 378,09 дол. США до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах, подібних до тих, що склалися, а саме щодо форми та змісту вимог кредитора про сплату боржником грошових коштів за безстроковим договором позики; щодо прострочення кредитора у правовідносинах позики у випадку; неповідомлення ним боржнику передбачених законом способів виконання останнім свого обов`язку, за умови тримання відповідних заперечень від боржника. Згідно з частиною другою статті 527 ЦК України, кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. Суди не врахували, що обов`язок повернути кошти, позичені у позивача, виникає у відповідача лише після пред`явлення позивачем вимоги про це. При цьому, позивачем було долучено до позовної заяви його лист на адресу відповідача від 19 березня 2018 року, який позивач вважає вимогою про повернення позичених коштів. Однак, даний лист не є вимогою в розумінні частини першої статті 1049 ЦК України, оскільки до нього не були додані копії розписок, оригінали яких наявні саме в кредитора, в листі міститься вказівка про повернення коштів на банківській рахунок третьої особи, не кредитора (не позивача), однак, жодних пояснень даного факту у листі не міститься. І жодних документів на підтвердження повноважень громадянки ОСОБА_6 як представника позивача до листа від 19 березня 2018 року додано не було. Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Відтак, вимога про сплату коштів на рахунок третьої особи, яка не є стороною спірних зобов`язань та не є належним представником кредитора, є протиправною. Так, відповідно до частини першої статті 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що просі почив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Позивачем не було надано відповідачу можливості виконати свій обов`язок щодо повернення коштів, оскільки не було вказано законного способу передання коштів саме позивачу. На момент звернення до суду право ОСОБА_1 на повернення йому вищевказаних позик не було порушене та не потребувало судового захисту, а звернення до суду з позовною заявою за захистом такого права (не порушеного) було передчасним та безпідставним.
Зазначає, що з мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди прийшли до висновків про валюту зобов`язання та розмір боргу Відповідача на підставі листа МПП "Агропромресурси" №94/14 від 19 листопада 2014 року. Однак, вказаний документ не є належним, допустимим та достовірним доказом. Указаний лист написано від імені юридичної особи (МПП "Агропромресурси"), а не від імені Відповідача. Зазначене підтверджується наявністю у даному листі назви та реквізитів підприємства (тобто лист виконано на бланку підприємства), посади особи, яка його підписала, наявністю печатки підприємства поверх підпису особи-підписанта. Зазначена юридична особа не сторона спірних договорів позики та не є стороною у справі, що розглядається судом. Крім того, в даному листі не міститься вказівки на конкретні договори позики - жодних реквізитів таких договорів у листі немає.
Вказує, що єдиним законним способом визначення суми боргу за розпискою є визначення такої суми в гривнях за офіційним курсом відповідної валюти.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2085/17 (провадження № 61-2141св19); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договорами позики від 20 серпня 2008 року, 20 вересня 2008 року, 07 червня 2013 року, 26 серпня 2013 року в розмірі 150 000 дол. США та 3 % річних в розмірі 12 378,09 дол. США. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2085/17 (провадження № 61-2141св19); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.