Постанова
Іменем України
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 644/5082/20
провадження № 51-2647км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П., за участю: секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Кузнецова С.М.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220000000378, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Ленінське Узгенського р-ну Омської обл,
жителя м. Харкова,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати за проведення ХНДЕКЦ МВС України автотехнічних експертиз: № 7/757 СЕ-20 від 25 травня 2020 року в сумі 1961,40 грн., № 7/784 СЕ-20 від 26 травня 2020 року в сумі 1307,60 грн, комплексної судової експертизи № 7/884/885/886/11/1/143 КПСЕ-20 від 23 червня 2020 року в сумі 523 040 грн.
2. Харківський апеляційний суд ухвалою від 16 лютого 2021 року залишив вирок суду першої інстанції без змін.
3. За вироком суду ОСОБА_1 засуджений за те, що він 30 березня 2020 року близько 21:00, керуючи технічно справним автомобілем "Chevrolet Аveo", реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2, рухався по вул. Біблика в м. Харкові з боку просп. Архітектора Альошина в напрямку вул. Бекетова зі швидкістю близько 40 км/год та в районі будинку № 23, діючи необережно, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху, що вимагає у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, не зменшив швидкості і не зупинив керованого ним автомобіля, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3, який у цей час перетинав проїзну частину дороги справа наліво по напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер у лікарні.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
4. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить вимогу про зміну судових рішень щодо нього на підставі невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і його особі через суворість. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій, обираючи покарання, повною мірою не врахували даних про його особу, щирого каяття та активного сприяння у розкритті кримінального правопорушення, відсутності попередніх судимостей, сімейного стану та позитивної характеристики, відношення до скоєного та добровільної допомоги щодо придбання медичних засобів для лікування потерпілого ОСОБА_3 під час його госпіталізації. Зазначає, що суд не звернув уваги на конкретні обставини кримінального провадження, а саме те, що він не перевищував швидкості, потерпілий переходив проїзну частину не в установленому місці. Крім того, звертає увагу, що професія водія є єдиною, якою він володіє, а тому позбавлення права керувати транспортними засобами унеможливить сплату ним матеріальної та моральної шкоди потерпілій стороні та позбавить можливості утримувати власну родину. Вважає, що обставини, які пом`якшують його покарання, можуть бути підставами для призначення покарання із застосуванням статей 69, 75 КК. Просить суд касаційної інстанції обрати йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком терміном на 3 роки.
5. Потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заперечення на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, в яких висловилися про законність ухвалених судових рішень та просили залишити їх без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
6. У судовому засіданні прокурор вважав, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Мотиви Суду
7. Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
8. Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
9. Відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.
10. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК не оспорюються в касаційній скарзі.
11. Доводи засудженого ОСОБА_1, викладені в касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і його особі через суворість, зокрема щодо необхідності його звільнення від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК, аналогічні доводам, що були викладені в його апеляційній скарзі, яку суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованою.
12. Надавши оцінку доводам засудженого та перевіривши матеріали кримінального провадження, касаційний суд дійшов такого.
13. Як зазначено в ч. 2 ст. 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
14. Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
15. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
16. При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, відповідно до якої якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
17. Призначаючи ОСОБА_1 покарання, місцевий суд урахував характер та ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного, його особисте ставлення до вчиненого, добровільні витрати на придбання медичних засобів для лікування потерпілого ОСОБА_3, також взяв до уваги думку потерпілих, які наполягали на призначенні засудженому покарання у виді позбавлення волі. При цьому, як видно з вироку, судом взагалі не обговорювалося питання про можливість виправлення ОСОБА_1 в разі його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
18. Суд апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1 дійшов висновку про відсутність підстав для застосування щодо нього ст. 75 КК.
19. Зокрема, зазначив про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 добровільно вживав заходи з метою надання допомоги на лікування потерпілого. При цьому послався на показання потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про те, що засуджений вибірково надавав допомогу на лікування потерпілого, купував лише частину необхідних ліків, наголошуючи на тому, що він не буде лікувати хвороби потерпілого, які не пов`язані з ДТП.
20. Водночас апеляційний суд не дав оцінку тому, що у матеріалах кримінального провадження містяться чеки, надані стороною захисту, які свідчать про те, що засудженим були придбані ліки та медичні засоби, які призначалися для лікування ОСОБА_5 під час його госпіталізації у зв`язку з травмами, отриманими внаслідок ДТП (арк. кр. пров. 78-79).
21. З матеріалів кримінального провадження видно, що в судовому засіданні ОСОБА_1 повністю визнав свою вину в обсязі пред`явленого обвинувачення, саме у зв`язку із цим справу було розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, що також вказує на щире каяття засудженого. Тому суд дійсно послався на цю обставину у вироку, однак не врахував її в повній мірі при призначенні покарання, але це залишилося поза увагою апеляційного суду.
22. Дані про особу ОСОБА_1 свідчать про те, що він працює та позитивно характеризується за місцем роботи, одружений, на спеціальних обліках не перебуває, вперше вчинив злочин, і за формою вини він є необережним. Обставини, які обтяжують покарання, відсутні.
23. Крім того, аналізуючи конкретні обставини справи, слід зважити на зміст і обсяг допущених засудженим порушень правил безпеки дорожнього руху, зокрема те, що він рухався на автомобілі з дозволеною швидкістю, що не перевищувала 40 км/год, але проявив неуважність та допустив наїзд на пішохода.
24. При цьому відповідність дій пішохода ПДР судом не досліджувалась у зв`язку з тим, що судовий розгляд було проведено у спрощеному порядку відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК.
25. Таким чином, всі ці обставини кримінального провадження дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за можливе застосувати щодо засудженого положення ст. 75 КК.
26. Разом з тим, враховуючи особливості вчиненого засудженим злочину, пов`язаного із порушенням правил безпеки дорожнього руху, а також його наслідків - смерть потерпілого ОСОБА_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів вважає доцільним призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Доводи ОСОБА_1 про те, що професія водія є його професією, а тому є єдиним джерелом заробітку непереконливі, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких видно, що ОСОБА_1 працює на посаді дезінфектора в ФОП " ОСОБА_6". За таких обставин підстав для зміни рішення суду в частині призначення засудженому додаткового покарання немає.
27. Отже, слід визнати, що наявні підстави, передбачені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, а тому згідно з п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК судові рішення слід змінити, звільнивши засудженого ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд