ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 560/4196/19
адміністративне провадження № К/9901/14930/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/4196/19
за позовом ОСОБА_1
до Хмельницької обласної прокуратури
про стягнення коштів,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року
(суддя Салюк П.І.)
і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2020 року (головуючий суддя Франовська К.С., судді: Кузьменко Л.В., Совгира Д.І.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до прокуратури Хмельницької області (із подальшою зміною назви відповідача на Хмельницька обласна прокуратура), у якому просив суд:
- стягнути з прокуратури Хмельницької області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, а саме: 29 746 грн 73 коп;
- стягнути з прокуратури Хмельницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі: 1 383 грн 57 коп за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 15 листопада 2019 року до дня фактичного розрахунку (стягнення).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з липня 2015 року до 15 листопада 2019 року працював в прокуратурі Хмельницької області. Наказом виконувача обов`язків прокурора Хмельницької області від 13 листопада 2019 року №999к позивача звільнено із займаної посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Хмельницької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 15 листопада 2019 року.
При звільненні позивачу нараховано і виплачено лише компенсацію за невикористані 55 календарних днів відпустки, а згідно розрахункового листка за листопад 2019 року позивачу, окрім компенсації за невикористані дні відпустки, нараховано лікарняні за 15 днів, 5 днів з яких оплачено роботодавцем. Вихідна допомога позивачу при звільненні не виплачувалась.
ОСОБА_1 подав до відповідача звернення щодо причин невиплати вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України").
Листом від 15 листопада 2019 року №18-2357-19 прокуратура Хмельницької області повідомила позивача, що вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку не підлягає виплаті, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а не на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначила, що Закон України "Про прокуратуру" як спеціальний нормативно-правових акт, який регулює трудові правовідносини працівників органів прокуратури, такого виду гарантії прав прокурора як "вихідна допомога при звільненні" не передбачає.
Позивач вважає, що невиплата відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку є незаконною, порушує його права, гарантовані Конституцією України і чинним законодавством.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивача було звільнено з підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому позивач не набув права на її отримання.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, покликався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року в справі №820/1119/16.
До того ж, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зауважив, що оскільки позовна вимога про стягнення з прокуратури Хмельницької області на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні з 15 листопада 2019 року по день фактичного розрахунку в сумі 1383 грн 57 коп є похідною від першої позовної вимоги, тому на переконання суду вона також не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанції, позивач скористався своїм процесуальним правом на звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2020 року та прийняти нову постанову, якою:
- стягнути з прокуратури Хмельницької області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, а саме: 29 746 грн 73 коп;
- стягнути з прокуратури Хмельницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі: 1 383 грн 57 коп за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 15 листопада 2019 року до дня фактичного розрахунку (стягнення).
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд ухвалою від 6 липня 2020 року відкрив касаційне провадження у справі.
У липні 2020 року прокуратури Хмельницької області подала відзив на касаційну скаргу позивача та просила відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з липня 2015 року до 15 листопада 2019 року працював в прокуратурі Хмельницької області.
Наказом виконувача обов`язків прокурора Хмельницької області від 13 листопада 2019 року № 999к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 15 листопада 2019 року.
Цим же наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок і виплатити усі належні ОСОБА_1 кошти при звільненні.
Згідно з розрахунковим листком за листопад 2019 року прокуратурою Хмельницької області при звільненні 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 нараховано компенсацію за невикористані 55 календарних днів відпустки, а згідно розрахункового листка за листопад 2019 року станом на 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 нараховано лікарняні за 15 днів, 5 днів з яких оплачено роботодавцем.
Відповідно до довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від 19 листопада 2019 року за вих. №18-818вих-19, виданої прокуратурою Хмельницької області, вихідна допомога ОСОБА_1 при звільненні не виплачувалась.
15 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав до відповідача звернення щодо причин невиплати при звільненні вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
Прокуратура Хмельницької області листом від 15 листопада 2019 року №18-2357-19 повідомлена позивача, що вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку не виплачено, оскільки його звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а не на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - "Закон"; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ статтю 51 Закону доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку №100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.