У Х В А Л А
04 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 908/1525/16
Провадження № 12-65гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаКатеринчук Л. Й.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи № 908/1525/16
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя - Широбокова Л. П., судді Кузнецова І. Л., Подобєд І. М.)
та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року (суддя Черкаський В. І.)
у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер"
на дії начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер"
до Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер"
про стягнення боргу
У С Т А Н О В И Л А
1. У провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа № 908/1525/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремнійполімер" (далі - ТОВ "Кремнійполімер", позивач) до Запорізького державного підприємства "Кремнійполімер" (далі - ЗДП "Кремнійполімер", відповідач) про стягнення 8 520 016, 36 грн передоплати за договором на переробку давальницької сировини у зв`язку з відмовою позивача - замовника від договору.
2. За результатом розгляду цієї справи рішенням Господарського суду Запорізької області від 05 липня 2016 року позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 8 520 016, 36 грн попередньої оплати та 127 800 грн судового збору. Зазначене судове рішення не оскаржувалося і набрало законної сили, а на його виконання 18 липня 2016 року видано наказ суду про примусове стягнення.
3. У лютому 2021 року позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - орган ДВС), в якій просив визнати протиправною бездіяльність начальника органу ДВС щодо невиконання судового рішення у цій справі та зобов`язати орган ДВС ужити передбачених статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" заходів з виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 59504221.
4. Скарга на дії органу ДВС обґрунтована тим, що рішення суду про стягнення з відповідача - державного підприємства коштів на суму понад 8,5 млн грн перебуває на виконанні органу ДВС упродовж більш як чотири роки. Тривале невиконання судового рішення пов`язане із включенням боржника до переліку підприємств, що підлягають приватизації, та здійсненням щодо нього процедури приватизації протягом трьох років. Закон України "Про виконавче провадження" передбачає право виконавця зупинити виконавче провадження з цих підстав, але не визначає до якого моменту. Тобто держава створює умови для зупинення виконавчого провадження щодо таких боржників на невизначений термін.
5. Позивач доводив, що відмова органу ДВС у вжитті заходів для виконання судового рішення в порядку, визначеному статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суперечить висновкам Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що законодавчі обмеження у виконанні рішень судів щодо стягнення коштів з державного підприємства мають забезпечувати баланс між державними інтересами, заради яких такі обмеження впроваджено, та інтересами особи та її правом на належне виконання судового рішення. Разом з тим, зважаючи на строк, упродовж якого відповідачем не виконується судове рішення у цій справі, не можна вважати обґрунтованими та справедливими запроваджені законом обмеження у виконанні рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства, яке підлягає приватизації.
6. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року, у задоволенні скарги на дії органу ДВС відмовлено.
7. Відмовляючи у задоволенні скарги, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що позивачем - стягувачем не доведено належними доказами бездіяльності начальника органу ДВС у спірному виконавчому провадженні; відсутні підстави для вчинення державним виконавцем дій з виконання судового рішення в порядку, визначеному статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", тому бездіяльність органу ДВС щодо невжиття заходів, передбачених статтею 4 цього Закону, не може вважатися неправомірною; дії органу ДВС з виконання судового рішення у цій справі відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження".
8. У липні 2021 року позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням уточненої касаційної скарги від 05 серпня 2021 року), в якій просив постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року у цій справі скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення вимог скарги на дії начальника органу ДВС у виконавчому провадженні № 59504221.
9. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням положень статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" при наданні оцінки законності дій органу ДВС щодо невжиття передбачених цією нормою заходів з виконання судових рішень про стягнення коштів з державного підприємства, у разі якщо таке рішення суду не виконується протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
10. Позивач аргументував, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували висновки ЄСПЛ з питань виконання рішень судів, які є частиною національного законодавства України та згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права. Скаржник послався на рішення ЄСПЛ від 26 липня 2012 року у справі "Савіцький проти України", від 05 липня 2012 року у справі "Глоба проти України" та від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України", в яких наголошено на недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
11. Позивач зауважив на тому, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги приписи статті 331 ГПК України, а також не врахували положення пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", яким визначено засадою виконавчого провадження розумність строків виконання рішень судів. Фактичний строк виконання судового рішення у цій справі перевищує 5,5 років, що не може вважатися розумним і таким, що відповідає вимогам національного законодавства України, строком виконавчого провадження.
12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження у справі № 908/1525/16 за касаційною скаргою ТОВ "Кремнійполімер" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року, призначив касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
13. Ухвалою від 08 жовтня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 908/1525/16 разом із касаційною скаргою ТОВ "Кремнійполімер" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.
14. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
15. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
16. Кількісний критерій ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема.
17. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:
- відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);
- відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
Такий правовий висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
18. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що виключна правова проблема у справі № 908/1525/16 при розгляді скарги стягувача на дії органу ДВС щодо виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства полягає в тому, що тривале (понад 5,5 років) невиконання підприємством, яке перебуває в державній власності, остаточного рішення суду про сплату коштів у зв`язку з його включенням до переліку об`єктів приватизації суперечить практиці ЄСПЛ, яка застосовується судами як джерело права, щодо недопустимості невиконання / затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої особи (у цьому випадку - стягувача у виконавчому провадженні).
19. Колегія суддів Касаційного господарського суду зауважила про обов`язок держави із забезпечення належного і своєчасного виконання рішення суду про сплату коштів боржником, якого включено до переліку об`єктів приватизації, так як держава несе відповідальність як за невиконання цього рішення боржником - державним підприємством, так і за дії (бездіяльність) органу ДВС, на який покладено обов`язок із вжиття заходів щодо фактичного виконання рішення суду.
20. Гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Статтею 4 цього Закону встановлено особливості виконання рішень судів про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи. Так, виконання судових рішень щодо такої категорії боржників здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.
21. За змістом частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вбачається, що передумовами для виконання судового рішення про стягнення боргу з державного підприємства або юридичної особи за рахунок бюджету є звернення стягувача до органу ДВС з відповідною заявою та встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій. З огляду на такі обставини керівник відповідного органу ДВС подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.
22. Водночас у разі винесення державним виконавцем постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" внаслідок включення державного підприємства або пакетів акцій (часток) господарського товариства, що є боржником у виконавчому провадженні, до переліку об`єктів малої або великої приватизації, які підлягають приватизації, у державного виконавця відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 цього Закону. Зазначене унеможливлює подальше звернення керівника органу ДВС, державним виконавцем якого вчинялися виконавчі дії з виконання рішення суду про стягнення коштів із такого боржника, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, задля перерахування стягуваних коштів у порядку, визначеному статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
23. З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив про наявність виключної правової проблеми в контексті забезпечення ефективності судового захисту прав стягувачів у правовідносинах з державними підприємствами, які тривалий час не виконують рішень судів про стягнення коштів у добровільному порядку та включені до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що зумовлює зупинення вчинення виконавчих дій щодо таких боржників на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", а відтак унеможливлює виконання судових рішень про стягнення коштів із такої категорії боржників за рахунок бюджету. Тривале невиконання судових рішень щодо боржників, які перебувають у процедурі приватизації, порушує права стягувачів на одержання виконання судових рішень в розумний строк як складової права на доступ до суду.
24. Вирішення зазначеної правової проблеми є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у правовідносинах з виконання рішень судів про стягнення коштів з державних підприємств, щодо яких здійснюється приватизація, та розгляду судових спорів, які виникають у процедурі виконання таких судових рішень.
25. Отже, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду обґрунтовано ознаки наявності якісного критерію виключної правової проблеми у справі № 908/1525/16, яку ухвалою суду від 08 жовтня 2021 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
26. Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив про те, що тривале невиконання рішення суду призводить до порушення конвенційних прав особи, на користь якої таке рішення прийнято, про що неодноразово зазначав ЄСПЛ у своїх рішеннях, у тому числі постановлених проти України, зокрема, у справах "Савіцький проти України" (рішення від 26 липня 2012 року), "Глоба проти України" (рішення від 05 липня 2012 року), "Чіжов проти України" (рішення від 17 травня 2005 року), в яких присуджено компенсацію з огляду на неправомірні затримки виконання рішень національних судів.
27. Виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду, на якій відбувається фактичне поновлення порушених прав та законних інтересів особи, на користь якої постановлено судове рішення, у зв`язку з чим суттєві затримки чи тривале невиконання цього рішення нівелюють практичне значення судового рішення для цієї особи та мають наслідком порушення прав та інтересів такої особи, що знецінює значення судового захисту.
28. Однак в умовах сучасних процесів приватизації державного майна існуюча судова практика не дає відповіді на питання щодо можливості виконання судових рішень, боржником у яких є державні підприємства, що включені до переліку об`єктів малої або великої приватизації, за рахунок коштів державного бюджету у разі невиконання боржником у добровільному порядку судового рішення про стягнення коштів за рахунок власних коштів такого підприємства упродовж більш як шість місяців з моменту відкриття виконавчого провадження.
29. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
30. Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 жовтня 2021 року у цій справі, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
31. Згідно з частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
32. Зважаючи на те, що за змістом частини першої статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату і місце розгляду своєї справи, копії цієї ухвали підлягають направленню учасникам справи до відома.
Керуючись статтями 9, 120, 121, 301, частиною п`ятою статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду