Постанова
іменем України
4 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 234/20390/19
провадження № 51-2679км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового
засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Костюка О. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Литвиненка В. І. та законного представника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 2 грудня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 2 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019050390003412 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Душак Каахкського району, Туркменістан, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов потерпілої задоволено в повному обсязі.
Згідно з вироком суду, 2 жовтня 2019 року приблизно о 8:10 ОСОБА_2, керуючи автомобілем "АЗЛК 21406" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по вул. Двірцева в напрямку від вул. Ярослава Мудрого до вул. Ювілейна в м. Краматорську. Наблизившись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований в районі заїзду до будинку № 38, в порушення пунктів 2.3 (б), 12.3, 18.4 Правил дорожнього руху, не надав дороги пішоходу ОСОБА_3, яка переходила дорогу по пішохідному переходу зліва направо відносно руху вказаного транспортного засобу, в результаті чого допустив на неї наїзд. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілій заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги захисника та законного представника засудженого, а вирок - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, захисник та законний представник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Вказують на те, що сторона обвинувачення не довела винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а рішення судів не відповідають вимогам ст. 370 КПК. Зазначають, що в основу вироку покладено недопустимі докази, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційних скарг вбачається, що захисник та законний представник, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу показань:
- засудженого ОСОБА_2, який вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав, разом з тим, не заперечуючи факту наїзду на пішохода, пояснив, що 2 жовтня 2019 року о 08:00 він рухався на своєму автомобілі по вул. Двірцева в напрямку від вул. Ярослава Мудрого до вул. Ювілейна у м. Краматорську зі швидкістю приблизно 20-30 км/год. В районі заїзду до будинку № 38 його обігнав автомобіль, спереду якого вибігла жінка і впала на капот його автомобіля. Зупинитися він вже не мав можливості, екстрене гальмування не застосовував;
- потерпілої, яка пояснила, що 2 жовтня 2019 року о 08:00 вона підійшла до нерегульованого пішохідного переходу та почала переходити проїзну частину зліва направо і в цей момент на неї скоїв наїзд автомобіль "АЗЛК 21406";
- свідка ОСОБА_4, який пояснив, що 2 жовтня 2019 року о 08:00 він рухаючись на своєму автомобілі зі сторони будинку № 38 по вул. Двірцевій, під`їхав до проїзної частини вказаної вулиці, побачив, як до розмітки пішохідного переходу підійшла жінка, ступила на проїзну частину та почала її переходити. Транспортні засоби, які рухались від неї зліва в напрямку вул. Я. Мудрого зупинились перед пішохідним переходом, серед них зупинився і автомобіль марки ДЕУ Ланос. Позаду вказаного автомобіля рухався автомобіль Москвич, водій якого, прийняв правіше, виїхав на праву полосу руху, та не знижуючи швидкість (приблизно 40 км/год), обігнавши автомобіль Ланос, виїхав на пішохідний перехід та здійснив наїзд на пішохода. Зупинившись, водій автомобіля Москвич вийшов з автомобіля та пояснив, що під час руху його засліпило сонце, у зв`язки з чим він не побачив пішохода.
Крім того, суд проаналізував фактичні дані, що містяться у:
- протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемі до нього, згідно якого встановлено місце пригоди, детально описано місцезнаходження та пошкодження автомобіля;
- висновку судово-медичної експертизи про характер, механізм, локалізацію та тяжкість заподіяних потерпілій ОСОБА_6 тілесних ушкоджень;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 19 листопада 2019 року, за участю свідка ОСОБА_4 та експерта ОСОБА_7, відповідно до якого встановлено місце наїзду на пішохода;
- висновку автотехнічної експертизи, згідно якого рульове управління, гальмівна система та ходова частина автомобіля, яким керуваав ОСОБА_2, на момент скоєння даної дорожньо-транспортної пригоди перебували в працездатному стані і виконували покладені на них функції;
- протоколі додаткового огляду місця події від 7 жовтня 2019 року за участі ОСОБА_2, відповідно до якого останній пояснив обставини дорожньо-транспортної пригоди;
- висновку експерта від 22 листопада 2019 року, відповідно до якого, з технічної точки зору, в даній дорожній ситуації дії водія автомобіля марки "АЗЛК 21406", які: за свідченнями ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 2.3 (б) та п. 12.3 Правил дорожнього руху, а за показаннями свідка ОСОБА_4 - вимогам п. 2.3 (б) та п. 18.4 Правил дорожнього руху, знаходились у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, оскільки водій ОСОБА_2, виконуючи вимоги вищезгаданих пунктів ПДР, мав технічну можливість запобігти дану ДТП шляхом застосування гальмування та зупинки автомобіля до місця наїзду на пішохода;
Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Кваліфікація дій засудженого є правильною.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом вимог ст. 94 КПК, у касаційних скаргах не наведено.
Вирок суду першої інстанції за змістом відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами захисника та законного представника, доводи яких є аналогічні за змістом доводам, викладеним у їх касаційних скаргах, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення.
Зокрема, з приводу показань ОСОБА_2, що дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини пішохода, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції врахував такі показання, їх належно оцінив та з врахуванням показань потерпілої, свідка ОСОБА_4, який був безпосереднім очевидцем події, слідчого експерименту за участю останнього, висновком експерта від 22 листопада 2019 року, визнав такими, що надані з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Доводи касаційних скарг про те, що суди належним чином не надали належної оцінки показанням свідка ОСОБА_4, які, на думку сторони захисту, є недопустимим доказом, оскільки вказаний свідок не був очевидцем дорожньо-транспортної пригоди, є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вказаний свідок був безпосередньо допитаний в суді першої інстанції. Суд оцінив його показання та визнав їх належним та допустимим доказом у справі, оскільки вони узгоджуються зі слідчим експериментом, на якому останній вказав в деталях події дорожньо-транспортної пригоди, так як був безпосереднім свідком, а також з висновком експерта від 22 листопада 2019 року.
Аналогічні доводи були предметом розгляду апеляційного суду, який зазначив, що свої показання свідок ОСОБА_4 неодноразово підтверджував як при допиті під час досудового розслідування, на слідчому експерименті, так і в судовому засіданні.
Доводи сторони захисту про безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання про доручення проведення слідчого експерименту за участю засудженого та проведення іншої автотехнічної експертизи, також були предметом розгляду апеляційного суду, який зазначив, що відповідно до вимог ст. 332 КПК, доручати проведення експертизи під час судового розгляду є правом, а не обов`язком суду. Відтак, оскільки місцевий суд обґрунтовано виходив з достатності дослідженого обсягу доказів, та з врахуванням того, що показання засудженого вже були предметом дослідження судової авто-технічної експертизи, а інших підстав, передбачених статтями 332, 242 КПК для проведення експертизи встановлено не було, апеляційний суд прийшов до висновку про обґрунтованість відмови у задоволенні такого клопотання.
Доводи касаційної скарги законного представника про те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з засудженого на користь потерпілої моральну шкоду, оскільки дорожньо-транспортна пригода відбулася з її вини, є безпідставними.
Відповідно ч. 1 ст. 129 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Статтею 23 ЦК передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, місцевий суд, приймаючи рішення щодо стягнення з останнього на корить потерпілої ОСОБА_3 моральної шкоди, повною мірою дотримався вимог статей 22, 23, 1167, 1168 ЦК, статей 127-129 КПК.
Решта доводів касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Відтак, Суд вважає, що захисник та законний представник у своїх касаційних скаргах не навели переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні судових рішень.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційних скарг і скасування судових рішень - відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд