Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 205/3109/20
провадження № 51-3752 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Горб Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12020040690000728 від 14 березня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Костянтинівки Донецької області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 319,40 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 березня 2020 року приблизно о 16:00, перебуваючи біля магазину на проспекті Свободи, 91 у м. Дніпрі, у ході конфлікту на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно, використовуючи ніж, завдав потерпілому ОСОБА_2 одного удару в ділянку живота, чим заподіяв останньому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційні скарги прокурора Єруха С.В. та захисника Горб Ю.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Горб Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання змінити та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Разом з тим вказує, що суди попередніх інстанцій належним чином не врахували особу ОСОБА_1, зокрема того, що він раніше не судимий, був неофіційно працевлаштований, має на утриманні малолітню дитину, проживав із цивільною дружиною, а тому дійшли помилкових висновків щодо необхідності призначення обвинуваченому реального покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства. При цьому захисник також зауважує, що як місцевим судом, так і апеляційним судом безпідставно не було визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують покарання.
Крім того, захисник Горб Ю.В. стверджує, що місцевим судом необґрунтовано було задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки останній не надав суду достатньої кількості доказів, що підтверджують необхідність такого відшкодування.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю.М. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила її залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 121 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи захисника про безпідставне задоволення цивільного позову, на думку Суду, є необґрунтованими.
Так, у своїй касаційній скарзі захисник Горб Ю.В. посилається на те, що місцевим судом безпідставно було задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки останній належним чином не надав суду достатньої кількості доказів, що підтверджують факт понесення ним моральних страждань внаслідок вчиненого кримінального правопорушення.
Однак з такою позицією засудженого колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, із застосуванням норм цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди, зазначені вимоги закону виконав у повному обсязі.
Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, із чим погодився й апеляційний суд, установлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, виходив з того, що в результаті отриманих тілесних ушкоджень потерпілому була спричинена моральна шкода, яка полягає у фізичних стражданнях, пов`язаних з ушкодженням його здоров`я, душевних стражданнях, яких останній зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього. При цьому судом також було враховано характер і глибину душевних, емоційних та фізичних страждань, які зазнав потерпілий у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень, та їх тривалість.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необхідності часткового задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди.
Крім того, в ході касаційного розгляду встановлено, що під час перевірки доводів позовних вимог потерпілого суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення цивільного позову та стягнення із обвинуваченого на користь потерпілого моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. На переконання колегії суддів, така позиція судів попередніх інстанцій є обґрунтованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 1167 ЦК України, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині задоволенню не підлягають.
Посилання у касаційній скарзі захисника про неврахування судами попередніх інстанцій пом`якшуючих покарання обставин (щирого каяття і активного сприяння розкриттю злочину), на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Щире каяття характеризує собою суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим.
Під активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи, при цьому таке сприяння має бути активним та певною мірою ініціативним.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, встановив, що останній вину у вчиненому злочині визнав частково та під час допиту в суді першої інстанції, здійснюючи свій захист, намагався частково перекласти свою вину на потерпілого шляхом доведення вчинення останнім протиправних дій. Урахувавши вищенаведене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, а саме щирого каяття і активного сприяння розкриттю злочину. З таким висновком погоджується і Верховний Суд.
Крім того, що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, з чим погодився і апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_1, виходив із того, що обвинувачений раніше не судимий, вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, не має офіційного джерела доходу, неодружений, має на утриманні малолітню дитину, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. При цьому суд, обґрунтовуючи свої висновки щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, послався на тяжкість вчиненого злочину, фактичні обставини справи, а також на те, що обвинувачений не висловив щирого каяття та не намагався відшкодувати потерпілому шкоду.
Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Апеляційний суд, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, не встановив підстав для можливості призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, а тому обґрунтовано залишив апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення. Таких підстав не встановлено і в ході касаційного розгляду.
Ураховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1, а тому доводи касаційної скарги захисника у цій частині є необґрунтованими.
На думку Суду, визначене судами остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги захисника в частині застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього.
На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту та сторони обвинувачення доводам та обґрунтовано залишив їх без задоволення, належним чином обґрунтувавши свої висновки.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд