Постанова
Іменем України
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 235/4212/19
провадження № 51-2297 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Бущенка А.П., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Круценко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Янюка В.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 вересня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019050410000922 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Красноармійська Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Красноармійська Донецької області, жителя АДРЕСА_2 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна.
Цим же вироком ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням положень частин 1, 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 у строк покарання строк перебування його під вартою з 26 листопада 2019 року по 01 вересня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за те, що вони 27 квітня 2019 року приблизно о 17:45, проходячи повз дитячий садок "Кульбабка", що на вул. Таманова у м. Покровську Донецької області, побачили та підійшли до потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 . Після чого, діючи за попередньою змовою між собою, переслідуючи корисливий мотив, направлений на заволодіння чужим майном, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 з метою подолання опору потерпілого ОСОБА_3 завдав останньому одного удару кулаком правої руки в область лівого ока, внаслідок чого потерпілий, відчувши гострий біль, присів навколішки. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2, застосовуючи насилля, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, стали наносити йому удари в область голови, чим спричинили легкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середньої тяжкості. У подальшому, розуміючи, що потерпілий ОСОБА_3 внаслідок отриманих ударів не може чинити опір, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, скориставшись цим, діючи спільно та узгоджено, доводячи свій злочинний умисел до кінця, заволоділи майном потерпілого ОСОБА_3, чим спричинили йому майнову шкоду на загальну суму 124 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційні скарги захисника Безрука С.В в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника Янюка В.Ю. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора Стьопіна М.О. задоволено частково. Вирок місцевого суду змінено. Постановлено зазначити у вступній частині вироку в анкетних даних обвинуваченого ОСОБА_2 відомості про його попередню судимість за вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2019 року за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Янюк В.Ю., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про безпідставність висновків місцевого суду про те, що, подолавши опір потерпілого, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно завдавали йому удари по голові, оскільки такі твердження суду є надуманими та повністю спростовуються дослідженими доказами, зокрема показаннями самих засуджених, потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4, зміст яких щодо обставин вчинення розбійного нападу у вироку суттєво викривлено. Таким чином дії засуджених місцевим судом кваліфіковані неправильно, враховуючи, що саме ОСОБА_2 заволодів майном потерпілого ОСОБА_3, тоді як ОСОБА_1 заподіяв останньому одного удару в голову з метою припинити бійку, після чого надав йому можливість умитися. Стверджує, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом, а суди належним чином не обґрунтували причетність ОСОБА_1 до вчинення злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 187 КК України. За таких обставин вважає, що дії ОСОБА_1 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 122 КК України. Разом з тим наголошує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, що підтверджують факт попередньої змови між засудженими на вчинення розбійного нападу, а у судових рішеннях не розкрито де, коли і за яких обставин така змова між ними виникла. Зазначає, що залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, наявні в ній доводи апеляційний суд належним чином не перевірив та не спростував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України. Також вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту про те, що протоколи слідчих експериментів за участю обвинувачених містять ознаки допиту, а тому не відповідають вимогам ст. 240 КПК України.
На зазначену касаційну скаргу захисника прокурор Лапченко П.П., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність, невмотивованість та необґрунтованість доводів захисника, просив таку скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Круценко Т.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі захисник, окрім іншого, вказує про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1, враховуючи, що саме ОСОБА_2 заволодів майном потерпілого ОСОБА_3, тоді як ОСОБА_1 заподіяв останньому одного удару в голову з метою припинити бійку, після чого надав йому можливість умитися.
Таким чином захисник вважає, що місцевим судом, з чим безпідставно погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
З такими доводами захисника, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Розбій як злочин проти власності - це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. У разі вчинення розбою посягання відбувається на два об`єкти - власність, а також життя і здоров`я потерпілої особи.
Розбій характеризується як злочин, що має усічений склад, тобто вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи вдалося обвинуваченим заволодіти майном, чи ні.
Як вбачається зі змісту вироку, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, підійшли до потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 та під приводом придбання для ОСОБА_2 лікарських засобів вимагали надати гроші. В подальшому, подолавши опір потерпілого ОСОБА_3, завдали йому ударів по голові, після чого заволоділи його грошима та пачкою цигарок.
До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
Зокрема, у вироку місцевий суд вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованого їм злочину визнали частково та зазначили, що 27 квітня 2019 року вони побачили ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у яких вранці просили гроші на ліки ОСОБА_2 . Дізнавшись, що ОСОБА_3 поскаржився на них старшим товаришам, вони вирішили поговорити з ним, при цьому наміру забирати гроші у них не було. Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не бажали з ними розмовляти, ОСОБА_2 схопив ОСОБА_3 за одяг та між ними почалась боротьба. ОСОБА_1 вирішив їх розборонити та наніс один удар кулаком в обличчя потерпілому ОСОБА_3 . Потерпілий закричав, що йому боляче, після чого вони зупинились та намагались допомогти останньому. У цей час ОСОБА_2 підняв із землі гроші та цигарки, які випали з кишені потерпілого під час сутички.
Крім того, відповідно до вироку потерпілий ОСОБА_3 зазначив, що 27 квітня 2019 року приблизно о 17:45 він разом з ОСОБА_4 проходив повз дитячий садок "Кульбабка", і у цей час їх побачили ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які ще зранку до них чіплялися та вимагали гроші на придбання ліків. Не бажаючи зустрічі з останніми, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прискорили хід, однак засуджені їх наздогнали та біля гаражів напали на нього. ОСОБА_2 наніс йому один удар кулаком в око, від якого він відчув різкий біль та присів навколішки, закриваючи руками обличчя та голову. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали наносити йому удари по голові, і коли він вже не міг чинити опір від отриманих ударів, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи спільно та узгоджено, заволоділи його грошовими коштами та цигарками.
Як вбачається зі змісту вироку, свідок ОСОБА_4 в суді першої інстанції повідомив, що весною 2019 року він разом з колегою ОСОБА_3 йшли на роботу по вул. Таманова у м. Покровську. Приблизно о 18:00 до них підійшли двоє хлопців, які зранку у них взяли гроші на ліки. Зазначені особи вели себе нахабно, ОСОБА_2 хапав ОСОБА_3 за одяг, а ОСОБА_1 погрожував йому. Після чого він відбіг подалі від місця події, а в цей час ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наносили удари ОСОБА_3 .
З викладених у вироку суду показань свідка ОСОБА_5 вбачається, що останній працює фармацевтом у аптеці, яка розташована на вул. Таманова у м. Покровську, та повідомив, що бійки не бачив, однак у той день бачив ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які заходили до аптеки.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_6, які викладені у мотивувальній частині вироку, остання зазначила, що працює медичною сестрою на заводі та пам`ятає, як у 2019 році надавала співробітнику ОСОБА_3 медичну допомогу, у якого були тілесні ушкодження.
Також місцевий суд як на доказ винуватості у вироку послався на протоколи слідчих експериментів від 06 травня 2019 року за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, під час яких останні показали коли і за яких обставин просили придбати потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 ліки, показали місце вчинення злочину, де саме вони вчинили розбійний напад на потерпілого, а також зазначили місце розташування кожного із учасників події, детально показали, куди саме завдавали ударів потерпілому, та як ОСОБА_2 забирав кошти та цигарки із землі.
Місцевий суд як на доказ винуватості у вироку послався на протокол слідчого експерименту від 23 травня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_3, під час якого він детально показав де, коли та за яких обставин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили щодо нього розбійний напад.
Аналізуючи отримані свідчення, місцевий суд розцінив показання потерпілого та свідків як послідовні й правдиві та такі, що узгоджуються між собою та сукупністю інших доказів у справі.
Крім того, місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у письмових доказах, а саме у протоколі огляду місця події від 27 квітня 2019 року, у протоколах пред`явлення особи для впізнання від 27 квітня 2019 року, 28 квітня 2019 року та 02 травня 2019 року, у висновку судово-медичної експертизи № 81 від 31 травня 2019 року щодо отриманих потерпілим тілесних ушкоджень.
Проаналізувавши та співставивши наявні докази у кримінальному провадженні, місцевий суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3 .
За встановлених фактичних обставин, місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, яке є небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
При цьому у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Також місцевий суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду не встановлено будь-яких підстав для визнання досліджених доказів недопустимими.
Таким чином, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні розбою місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Перевіряючи в апеляційному порядку доводи апеляційної скарги захисника Янюка В.Ю. в інтересах ОСОБА_1, апеляційний суд надав відповідну оцінку показанням потерпілого та свідків, а також сукупності інших доказів у справі, які визнав послідовними й такими, що узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
В ході перевірки вироку місцевого суду апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
А тому колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про те, що матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 розбійного нападу, як і вважає непереконливими твердження, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом, а суди належним чином не обґрунтували причетність ОСОБА_1 до вчинення злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 187 КК України.
У касаційній скарзі захисник наголошує, що зміст показань потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 щодо обставин вчинення розбійного нападу у вироку суттєво викривлено, що вплинуло на правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 .
Вказані обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та таким доводам захисника була надана відповідна правова оцінка під час здійснення апеляційного розгляду.
Зокрема, апеляційний суд після перевірки технічних записів судових засідань суду першої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що під час розгляду кримінального провадження беззаперечно встановлено, що зранку потерпілий та свідок купували на вимогу обвинувачених пігулки в аптеці, а ввечері ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наносили тілесні ушкодження потерпілому та забрали у нього гроші та цигарки, що, зокрема, не заперечували самі обвинувачені.
Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що під час викладення у вироку суду показань потерпілого та свідка маються деякі розбіжності із показаннями, які зафіксовані на технічному записі, однак в цілому такі розбіжності не впливають на правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а отже не дають підстав для скасування вироку місцевого суду.
Положення ст. 433 КПК України передбачають, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи, що вказані обставини перевірялись апеляційним судом, а в ухвалі апеляційного суду містяться відповідні обґрунтування прийнятого рішення в цій частині, колегія суддів не може надати таким обставинам іншу оцінку, ніж та, яка викладена судами попередніх інстанцій, а отже не може з цих підстав вирішити питання про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень.
Крім того, що стосується доводів захисника про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, що підтверджують факт попередньої змови між засудженими на вчинення розбійного нападу, а у судових рішеннях не розкрито де, коли і за яких обставин така змова між ними виникла, то, на думку колегії суддів, такі доводи є безпідставними.
За встановлених фактичних обставин місцевий суд дійшов висновку про наявність попередньої змови в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вчинення розбійного нападу, оскільки така змова підтверджується сукупністю досліджених під час судового розгляду доказів.
Здійснюючи перевірку вироку місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, оскільки наявність попередньої змови між засудженими на вчинення розбійного нападу підтверджується злагодженістю їх дій, які задля заволодіння майном потерпілого та свідка або спонукання до придбання лікарських препаратів за їх рахунок, здійснили напад кожен із засуджених на окрему особу, ОСОБА_2 напав на ОСОБА_3, а ОСОБА_1 наздоганяв ОСОБА_4, після чого ОСОБА_1 шляхом нанесення удару в обличчя допоміг ОСОБА_2 подолати опір потерпілого ОСОБА_3 . Крім того, про наявність попередньої змови між засудженими свідчить і те, що вранці того ж дня саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вимогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купували пігулки в аптеці, що стало причиною нападу на них і у вечірній час.
На думку колегії суддів непереконливими є також доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 з огляду на те, що саме ОСОБА_2 заволодів майном потерпілого ОСОБА_3 .
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що засуджені, у тому числі й ОСОБА_1, не заперечували, що викрадені гроші та цигарки, які підібрав із землі ОСОБА_2, вони після нападу розділи між собою. Вказані обставини вказують саме про узгодженість дій засуджених, а отже й підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 умислу на вчинення розбійного нападу.
Також як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень захисник у касаційній скарзі вказує про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_2 .
Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України, касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого.
З матеріалів провадження вбачається, що, оспорюючи законність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суд, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_1, захисник Янюк В.Ю. звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.
Таким чином, зазначені доводи захисника з огляду на п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК України не підлягають перевірці під час касаційного розгляду, оскільки сам засуджений ОСОБА_2 або його захисник Безрук С.В. касаційних скарг до суду не подавали.
Крім того, у касаційній скарзі захисник зазначає, що залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, наявні в ній доводи апеляційний суд належним чином не перевірив та не спростував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Однак з такими доводами захисника колегія суддів погодитися не може.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.
Також колегія суддів не може погодитись з доводами захисника про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам його апеляційної скарги про те, що протоколи слідчих експериментів за участю обвинувачених містять ознаки допиту, а тому не відповідають вимогам ст. 240 КПК України.
Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, апеляційний суд, надаючи відповідь на доводи апеляційної скарги сторони захисту, дійшов висновку, що слідчі експерименти за участю обвинувачених проведені у порядку, передбаченому вимогами процесуального закону, та не містять ознак допиту, про що стверджує захисник. Крім того, апеляційний суд в ухвалі зазначив, щопід час проведення слідчого експерименту було перевірено показання обвинувачених щодо обставин вчинення ними злочину, при цьому в ході зазначеної слідчої дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розказали та показали на місці деталі вчинення злочину, обставини, місце та час його вчинення.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачає.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд