ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 496/2442/18
провадження № 51 - 1354 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Кузнецова С.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Фомічова І.О. на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 29 серпня 2019 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Росіянівка Фрунзівського району
Одеської області, який мешкає за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь: ОСОБА_2 120 149,52 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 - 24 066,40 грн матеріальних збитків та 150 000 грн моральної шкоди.
Одеський апеляційний суд 11 лютого 2021 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував, ухвалив новий, яким ОСОБА_1 призначив покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки; на підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, та постановив ухвалу, якою вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишив без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 24 грудня 2017 року приблизно о 09.00, керуючи автомобілем марки "ВАЗ 21070-20", номер НОМЕР_1, та рухаючись з боку м. Одеса в напрямку м. Рені Одеської області, порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3, 10.1, 11.3, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, в результаті чого в умовах ожеледиці втратив керування автомобілем і виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з автомобілем "Renault Megane", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля "Renault Megane" ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Фомічов І.О., не погоджуючись із вироком суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду через неправильне вирішення цивільного позову, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 матеріальні збитки та моральну шкоду, розміри яких належним чином не підтверджені та є надмірно завищеними. Вказує на те, що цивільні позови складені без дотримання вимог до їхнього оформлення, на підтвердження заявлених вимог потерпілими були надані фінансові чеки румунською мовою без їхнього належного перекладу, що, на його думку, позбавило суд та сторону захисту можливості перевірити їх на предмет достовірності та допустимості. Також захисник стверджує, що ОСОБА_1 під час надання пояснень повідомив про те, що автомобіль був застрахований, проте суд першої інстанції не залучив страхову компанію, що призвело до безпідставного збільшення обсягу відповідальності обвинуваченого щодо виплати завданих потерпілим збитків.
Позиція учасника судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційному порядку не оспорюються.
Доводи касаційної скарги сторони захисту про неправильне вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 . Суд уважає такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами статей 128, 129 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів - ч. 5 ст. 177 ЦПК України).
При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Положенням п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Також у ч. 1 ст. 368, ч.ч. 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд, підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
При цьому, виходячи із законодавчих приписів, у своєму рішенні суд повинен навести точний розрахунок присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.
Однак указаних вимог законів при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 судом першої інстанції дотримано не було.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_3 і ОСОБА_2 подали позовні заяви з подальшим уточненням вимог про стягнення з ОСОБА_1 на їхню користь у рахунок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди - 59 515,45 грн і 150 000 грн та 171 702,31 грн і 150 000 грн відповідно.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги потерпілих про стягнення з ОСОБА_1 на їхню користь заявлених сум у рахунок відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди в розмірі: ОСОБА_2 - 120 149,52 грн та 150 000 грн; ОСОБА_3 - 24 066,40 грн та 150 000 грн відповідно, в порушення статей 370, 374 КПК Українисвого рішення належним чином не мотивував і не зазначив із наведенням відповідних доказів та точного розрахунку сум, що підлягають стягненню, обґрунтованих підстав для визначення саме таких розмірів відшкодування з огляду на вимоги статей 77, 80 ЦПК України та 84, 85, 91-94, 99 КПК України.
У мотивувальній частині вироку суд першої інстанції зазначив, що докази по справі свідчать про те, що наслідки злочину досягли великої глибини фізичних і душевних страждань потерпілих та на тривалий час змінили їх звичайний образ життя, проте, враховуючи, що потерпілі на підтвердження своїх вимог надали частину доказів, складених іноземною мовою, суд не конкретизував, які саме докази він узяв і на підтвердження якого факту.
Крім того, прослуховуванням звукозапису судового засідання від 07 серпня 2019 року встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 під час надання пояснень у справі повідомив суду про те, що автомобіль, яким він керував, застрахований, страховій компанії відомо про дорожньо-транспортну пригоду, страхова компанія виплачуватиме кошти після рішення суду.
При цьому в матеріалах провадження наявна копія страхового полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ1454517, за яким автомобіль марки "ВАЗ 210700-20", державний номер НОМЕР_1, на час події був застрахований у страховій компанії "ПЗУ Україна", тобто зазначений транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП за його участю.
Згідно з пунктом 22.1статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Статтею ст. 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку.
Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодуванняна страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.
Проте суд першої інстанції, всупереч викладеному, залишив без належної уваги надані обвинуваченим пояснення і не залучив до розгляду справи страхову компанію в якості співвідповідача.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника Фомічова І.О., доводів про відсутність підстав для задоволення цивільних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на заявлені суми та необхідність залучення страхової компанії належним чином не перевірив і не спростував, при цьому не зазначив обґрунтованих підстав залишення апеляційної скарги без задоволення.
З огляду на викладене вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та ухвала суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам КПК України, тому підлягають скасуванню з призначенням розгляду провадження в цій частині у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Положенням ч. 2 ст. 433 КК України визначено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
Санкцією ч. 1 ст. 286 КК України (в редакції від 22.11.2018) передбачено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі і відповідно до ст. 12 КК України це кримінальне правопорушення віднесено до кримінальних проступків.
Кримінальне правопорушення було вчинено 24 грудня 2017 року.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що станом на 11 лютого 2021 року, тобто на день розгляду судом апеляційної інстанції кримінального провадження щодо правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, минуло 3 роки, а отже, строк давності закінчився, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.
Жодних клопотань про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності сторона захисту під час апеляційного перегляду не заявляла.
Тому, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
З огляду на викладене Суд уважає, що касаційну скаргу захисника слід задовольнити, вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову та ухвалу суду апеляційної інстанції - скасувати з призначенням нового розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 - змінити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд