Постанова
іменем України
1 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 161/7092/20
провадження № 51-5946кмо20
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Анісімова Г.М., Кравченка С.І.,
Луганського Ю.М., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Зленка О.В.,
захисника Нестерука М.М. (в режимі відеоконференції),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 серпня 2020 року обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12018030010004392 від 27 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), повернуто керівнику Луцької місцевої прокуратури для внесення з урахуванням вимог глави 25 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК).
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 серпня 2020 року на підставі ч. 4 ст. 399 КПК у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 7, 9, 24, 314, 392, 393 КПК та відмову в доступі до правосуддя. На думку прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою те, що ухвалу про повернення обвинувального акта постановлено судом під час підготовчого судового засідання і вона підлягає апеляційному оскарженню на підставі ч. 4 ст. 314, п. 2 ч. 2 ст. 395 КПК.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 1 квітня 2021 року матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора на підставі ч. 2 ст. 4341 КПК було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Це рішення колегією суддів мотивовано тим, що у Верховному Суді існують різні правові позиції щодо застосування норм права, якими передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору за обвинуваченням особи у вчиненні не тільки кримінального правопорушення, а й щодо кримінального правопорушення та кримінального проступку в одному кримінальному провадженні.
Навівши відповідні мотиви, колегія суддів вважала за необхідне відступити від позиції щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеної у раніше прийнятій ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7 грудня 2020 року (справа № 161/8011/20, провадження за касаційною скаргою № 51-5737ск20).
У цій ухвалі Верховний Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, відмовив у відкритті касаційного провадження та зазначив наступне:
"З ухвали Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року вбачається, що рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу місцевого суду, якою повернуто прокурору обвинувальний акт з урахуванням вимог глави 25 КПК України, постановлено з посиланням на ч. 1 ст. 9, ч. 4 ст. 399 КПК України і п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод та зазначено, що кожному гарантовано право звернення до суду, проте це право не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Крім того, своє рішення апеляційний суд мотивував також з урахуванням пп. 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 22 листопада 2018 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України що спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень", згідно з яким обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру у кримінальних провадженнях про злочини, що визначені як кримінальні проступки, які направлені до суду до набрання чинності Законом і не призначені на момент набрання ним чинності до судового розгляду, повертаються прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК України.
При цьому в ухвалі наголосив, що прокурор подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, оскарження якої, з огляду на наведені положення Закону, не передбачено, а відтак вказана ухвала суду не може бути предметом розгляду апеляційним судом.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції.
За таких обставин, відмовивши у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд діяв у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його касаційної скарги та вважає, що на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження слід відмовити".
Обґрунтовуючи свою позицію в ухвалі від 1 квітня 2021 року, якою кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 4341 КПК передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що "нормами кримінального процесуального закону чітко встановлено, що ухвали місцевого суду про повернення обвинувального акта підлягають оскарженню в апеляційному порядку. Прямої заборони щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали місцевого суду про поверненняобвинувального акта прокурору щодо обвинувачення особи у вчиненні як кримінального правопорушення, так і кримінального проступку в одному кримінальному провадженні, не встановлено. З огляду на зазначене, рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про повернення обвинувального акта є таким, яке не відповідає нормам кримінального процесуального закону".
З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності судової практики є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Зленко О.В. касаційну скаргу прокурора підтримав, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник Нестерук М.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Зленка О.В., захисника Нестерука М.М., перевіривши матеріали кримінального провадження та викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів об`єднаної палати дійшла такого висновку.
Виходячи зі змісту рішення Верховного Суду, від висновку якого колегія суддів вважала за необхідне відступити, об`єднаною палатою в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 підлягає вирішенню питання про застосування норм кримінального процесуального закону в подібних правовідносинах: чи підлягає апеляційному оскарженню ухвала місцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК.
Щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвалимісцевого суду про повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК
Положеннями ч. 1 ст. 392 КПК передбачено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених КПК.
Водночас, як зазначено в абзаці 1 ч. 2 ст. 392 КПК, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК суд має право у підготовчому судовому засіданні повернути обвинувальний акт, але у випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Оскільки кримінальний процесуальний закон не містить вичерпного переліку порушень у складанні обвинувального акта, що обумовлює його повернення, норма п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК відсилає до ст. 291 цього Кодексу, що надає можливість визначити перелік порушень, які є похідними від закріплених у цій статті вимог до підсумкового документа досудового розслідування: порушення, які стосуються змісту та форми самого обвинувального акта (неправильність або відсутність в обвинувальному акті такої інформації, як дата і місце його складання та затвердження; формулювання обвинувачення; правова кваліфікація кримінального правопорушення тощо);порушення, які стосуються змісту та наявності додатків до обвинувального акта (недоліки реєстру матеріалів досудового розслідування; недолучення розписки підозрюваного про отримання копії обвинувального акта тощо).
Разом із тим, Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" (далі - Закон № 2617-VIII) внесено відповідні зміни до КПК, зокрема до глави 25 КПК, якою визначено особливості досудового розслідування кримінальних проступків.
При цьому згідно з підпунктом 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIII обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру у кримінальних провадженнях про злочини, що визначені як кримінальні проступки, які направлені до суду до набрання чинності цим Законом і не призначені на момент набрання ним чинності до судового розгляду, повертаються прокурору для внесення з урахуванням вимог
глави 25 КПК.
Відтак метою такого повернення відповідно до положень Закону № 2617-VIII є лише внесення обвинувального акта з урахуванням визначеної главою 25 КПК процедури, якою передбачено, що за встановлених у ст. 302 КПК умов прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Таким чином, підставою повернення обвинувального акта за підпунктом 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIII є невідповідність закону процедури внесення цього обвинувального акта, на відміну від положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, де йдеться про недоліки самого підсумкового документа досудового розслідування - обвинувального акта.
До того ж, приписи підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIII про повернення обвинувального акта, на відміну від положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, викладено як імперативну та безумовну вимогу до суду, що вказує і на відсутність предмету апеляційної перевірки згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, а саме - "відповідності чи невідповідності обвинувального акта вимогам цього Кодексу".
Разом із тим, ч. 4 ст. 314 КПК прямо передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про повернення обвинувального акта, прийнятої згідно з приписами саме ст. 314 КПК, проте спеціальних норм стосовно можливості оскарження повернення обвинувального акта на підставі підпункту 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIII чинний КПК не містить.
З огляду на наведене, повернення обвинувального акта за підпунктом 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2617-VIII становить кримінально-процесуальний акт sui generis, тобто його конструкція є своєрідною, єдиною у своєму роді.
Отже, кримінально-процесуальні акти (механізми) повернення обвинувального акта прокурору в порядку, передбаченому ст. 314 КПК, та повернення обвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК, закріплений в підпункті 5 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону
№ 2617-VIII, не є тотожними.
Виходячи ж із закріпленого в пункті 3 ч. 1 та абзаці 1 ч. 2 ст. 392 КПКзагального правила про недопустимість окремого оскарження ухвал,постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, крім випадків, визначених цим Кодексом, та відсутності в нормах КПК відповідної вказівки щодо можливості оскарження, ухвала місцевого суду про поверненняобвинувального акта прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.