Постанова
іменем України
2 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 662/1542/16-к
провадження № 51-3815 км 21
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Короля В. В., Лагнюка М. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,
прокурора Подоляка М. С.,
захисника Зайцева М. П. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Зайцева М. П. на вирок Херсонського апеляційного суду від 14 липня 2021 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016230220000299, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у с. Текмено Ратновського району Волинської області, проживаючого на АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Ухвалено рішення щодо цивільного позову, речових доказів і процесуальних витрат.
Вироком Херсонського апеляційного суду від 14 липня 2021 року скасовано вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ухвалено новий, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) у строк покарання зараховано ОСОБА_1 строк його попереднього ув`язнення з 30 квітня по 23 травня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 351 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 20 000 грн - моральної шкоди.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат.
Як встановив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 винуватий у тому, що він 29 квітня 2016 року приблизно о 23:00, знаходячись за місцем свого проживання на АДРЕСА_1, в ході суперечки з ОСОБА_3, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс металевим предметом у вигляді лому декілька ударів по тулубу та інших частинах тіла останньої, завдавши потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, які спричинили смерть ОСОБА_3 .
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Зайцев М. П., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує на відсутність належних і допустимих доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Зазначає, що висновки апеляційного суду зроблені на основі доказів, які поза розумним сумнівом не доводять, що саме ОСОБА_1 завдав ОСОБА_3 тілесні ушкодження, які спричинили її смерть. Стверджує, що покладений в основу вироку суду апеляційної інстанції протокол обшуку та похідні від нього докази, у тому числі висновки експертиз речових доказів, є недопустимими, так як отримані з порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Крім того, зазначає, що в порушення приписів ч. 3 ст. 404 КПК апеляційний суд за власною ініціативою здійснив переоцінку доказів, досліджених судом першої інстанції, при цьому повторно дослідив їх лише частково.
До початку розгляду провадження захисник Зайцев М. П. подав до суду касаційної інстанції документи, які підтверджують, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Від дочки ОСОБА_1 ОСОБА_4 надійшла заява про продовження розгляду кримінального провадження судом касаційної інстанції з метою реабілітації засудженого.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Зайцев М. П. підтримав свою касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Прокурор Подоляк М. С. заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, оскільки, крім іншого, порушив принцип невинуватості особи, так як, на його думку, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не доведено поза розумним сумнівом, що не було враховано при ухваленні обвинувального вироку.
Проте такі доводи касаційної скарги захисника не знайшли свого підтвердження.
З системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
При цьому, відповідно до ст. 94 КПК, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Виправдовуючи ОСОБА_1, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що стороною обвинувачення не надано доказів, з яких можливо було б встановити час, місце, спосіб, знаряддя вчиненого щодо ОСОБА_3 злочину, а пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, не знайшло свого об`єктивного підтвердження під час судового слідства та побудоване на припущеннях, які не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Проте, переглянувши виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1, апеляційний суд вмотивовано не погодився зі вказаними висновками місцевого суду та, дотримуючись вимог статей 370, 420 КПК, скасував необґрунтований виправдувальний вирок суду першої інстанції, ухваливши новий вирок. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що суд першої інстанції, хоча і дослідив надані сторонами провадження докази, однак належним чином їх не оцінив у сукупності, що потягло невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та незаконність виправдання ОСОБА_1 .
Разом з тим, під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1, апеляційний суд, забезпечивши сторонам реалізацію права на змагальність процесу, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпосередньо дослідив і згідно зі ст. 94 КПК перевірив наявні у провадженні докази, та, встановивши фактичні обставини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме ОСОБА_1 винуватий у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався, і його дії містять склад злочину, передбачений ч. 2 ст.121 КК.
Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, а саме: показаннях свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, експерта ОСОБА_9, даних протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інших письмових документів, які у своїй сукупності отримали належну оцінку.
Одночасно надана ОСОБА_1 власна версія подій була ретельно перевірена апеляційним судом і визнана такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами.
Щодо доводів сторони захисту про невстановлення мотиву кримінального правопорушення, то ці твердження необґрунтовані, так як апеляційним судом було визнано доведеним, що ОСОБА_1 вчинив злочин через неприязні стосунки із ОСОБА_3 .
З такими висновками апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції та вважає, що підстав вважати їх сумнівними чи необґрунтованими немає. Вирок апеляційного суду є достатньо вмотивованим та обґрунтованим, за змістом відповідає ст. 420 КПК і загальним вимогам до вироків.
При цьому є безпідставними доводи захисника про те, що апеляційний суд при обґрунтуванні доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, врахував недопустимі докази, зокрема протокол обшуку та похідні від нього докази, у тому числі висновки експертиз речових доказів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Підстави та порядок проведення обшуку регламентовано ст. 234 КПК, положення частини 1 якої визначають, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Разом з тим приписами ст. 30 Конституції Українизаборонено проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. При цьому частина третя указаної норми кримінального процесуального закону регламентує порядок проникнення до житла та іншого володіння особи у невідкладних випадках із забезпеченням обов`язкового судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Тобто законодавцем, окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє, та на підставі судового рішення, передбачено змогу проведення таких невідкладних слідчих дій як огляд та обшук у виняткових випадках, які унеможливлювали попереднього отримання в порядку, передбаченому КПК, відповідного дозволу слідчого судді.
При цьому з матеріалів провадження вбачається, що до початку проведення обшуку ОСОБА_1 дозволив працівникам поліції проникнення на територію його домоволодіння та житла, власноручно написавши текст відповідної згоди (т. 1, а.п. 9).
Після обшуку, проведеного у домоволодінні ОСОБА_1, за відсутності заперечень з боку останнього, слідчий за погодженням з прокурором все ж звернувся до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку, обґрунтувавши наявність підстав, які зумовили невідкладне проведення цієї слідчої дії (т.1, а.п. 19-21).
Слідчий суддя Новотроїцького районного суду Херсонської області погодився з таким клопотанням та ухвалою від 30 квітня 2016 року задовольнив його (т. 1, а.п. 22-23).
Та обставина, що ОСОБА_1 під час проведення обшуку перебував поруч із працівниками міліції не свідчить, що він був затриманий у розумінні ст. 290 КПК, як про це стверджує захисник у касаційній скарзі.
Так, згідно з вимогами абз. 2 ч. 3 ст. 236 КПК слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Виходячи з наведених вимог закону, слідчий діяв у межах кримінального процесуального закону і жодним чином не порушив право ОСОБА_1 на захист, заборонивши останньому залишати місце обшуку до його закінчення. У подальшому ОСОБА_1 був затриманий у передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку, про що був складений відповідний протокол (т. 1, а.п. 24).
При цьому матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 бажав користуватися правовою допомогою адвоката при проведенні обшуку за місцем його проживання, ненадання якої могло б свідчити про порушення права на захист при проведенні цієї слідчої дії.
За таких обставин є неспроможними доводи захисника про недопустимість доказів, здобутих у результаті проведення обшуку, та похідних від них докази, а також про те, що ОСОБА_1 добровільно не надавав згоди на проникнення до його домоволодіння, а його право на захист під час проведення цієї слідчої дії було порушено.
При перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 апеляційний суд перевіряв належність і допустимість доказів, які були ним безпосередньо досліджені у порядку ч. 3 ст. 404 КПК, у тому числі й протоколу обшуку та похідних від нього доказів.
Крім того не знайшли свого підтвердження аргументи захисника про те, що апеляційний суд у порушення приписів ч. 3 ст. 404 КПК фактично за власною ініціативою здійснив переоцінку доказів, досліджених судом першої інстанції, при цьому повторно дослідив їх лише частково, зокрема не допитав усіх свідків.
Так, із матеріалів провадження вбачається, що з виправдувальним вироком Новотроїцького районного суду Херсонської області від 27 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 не погодилася сторона обвинувачення, а тому саме прокурор заявив клопотання про дослідження тих доказів, якими він обґрунтовував свою правову позицію щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Також відповідно до даних технічних записів судового процесу та журналів судових засідань в суді апеляційної інстанції прокурор заявив клопотання про дослідження письмових матеріалів провадження, допит експерта ОСОБА_9,свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 .
Це клопотання сторони обвинувачення було задоволено.
Проте, у зв`язку з неможливістю забезпечення явки свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_13 через їх перебування на непідконтрольній Україні території, та знаходження за межами України свідка ОСОБА_14 прокурор відмовився від клопотання про допит вказаних осіб.
Сторона захисту, якій було забезпечено можливість реалізації права на змагальність сторін і на заперечення щодо доводів сторони обвинувачення, в апеляційному суді не наполягала на необхідності допиті цих свідків та не наводила належних доводів на спростування позиції сторони обвинувачення (т. 3, а. п. 79, 159, 259).
Тому апеляційний суд не допустив порушень принципів диспозитивності та змагальності сторін як про це фактично зазначено в касаційній скарзі.
Інших доводів щодо незаконності вироку Херсонського апеляційного суду від 14 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 касаційна скарга захисника не містить.
З огляду на вищевикладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника Зайцева М. П. і для реабілітації засудженого ОСОБА_1 не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд