Постанова
іменем України
2 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 199/8784/18
провадження № 51-2133км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Андрієнка С.В.,
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - Андрієнка С.В. на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 8 липня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040630001781, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м.Дніпропетровська, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше судимого 30 червня 2016 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі статті 75 КК звільненого від відбування покарання зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки,
у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 8 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
На підставі частини 1 статті 71 КК до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року та остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.
Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з 19 вересня 2018 року.
Запобіжний захід ОСОБА_1 залишено попередній - тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати.
Згідно з вироком 19 вересня 2018 року близько 05:20, ОСОБА_1 проходив у районі кафе "Фієста", розташованого на проспекті Слобожанському, 3-А в Амур - Нижньодніпровському районі міста Дніпра, де побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_2 разом із його товаришем ОСОБА_3 . Коли ОСОБА_1 зрівнявся з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та пройшов від них вперед на декілька метрів, йому здалось, що ОСОБА_2, який тим часом йшов позаду нього, за допомогою жестів своїх рук намагається з нього познущатись. У зв`язку із цим між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин відбулася словесна сварка, що переросла в бійку, в якій ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 в обличчя один удар кулаком, від чого останній втратив рівновагу, потім ОСОБА_1 знову завдав ОСОБА_4 ще один удар кулаком, внаслідок чого останній впав із висоти власного росту. Після того ОСОБА_1 сів зверху на живіт ОСОБА_2, опинившись на ньому, обличчям до обличчя потерпілого, та почав поверхнево перевіряти вміст кишень джинсів ОСОБА_2, однак останній своїми руками намагався всіляко перешкоджати протиправним діям ОСОБА_1 .
Цього ж дня близько 05:25 цього ж дня, ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розуміючи, що його злочинні дії мають відкритий характер, за допомогою ножа, який був при ньому, розрізав тканину бокової кишені джинсів, одягнених на ОСОБА_2, звідки відкрито викрав належний останньому мобільний телефон марки "Meizu" моделі M-3S, в чорному пластмасовому чохлі, із встановленими сім-картами операторів мобільного зв`язку "Vodafone" номер НОМЕР_1 та "Київстар" номер НОМЕР_2, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 1565, 20 гривень.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 8 липня 2020 року залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при постановленні судових рішень та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Заперечує винуватість його підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочині та порушення права на захист під час досудового розслідування.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що під час досудового розслідування його підзахисному не було роз`яснені права під час затримання, а під час огляду місця події були роз`яснені права потерпілого, а отже, вказаний протокол слід визнати недопустимим доказом.
Крім того, захисник зазначає, що під час проведення огляду місця події органами досудового розслідування був по суті здійснений обшук особи, що протирічить чинному кримінальному процесуальному закону, при цьому незрозуміла подальша доля мобільного телефону, який було вилучено в ОСОБА_1, а сама слідча дія відбувалась до внесення відомостей у ЄРДР, фототаблиця до протоколу не містить точної дати та відомостей про технічні засоби, які застосовувались, що також, на думку захисника, є порушенням вимог закону.
Зокрема, захисник зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, який саме телефон вилучався в ОСОБА_5 та який телефон був упакований у спеціальний конверт, що ставить під сумнів належність його потерпілому за відсутності належним чином оформленого протоколу впізнання вилученої речі та постанови про визнання цього телефону речовим доказом.
За наведених обставин, на думку захисника, суд повинен виправдати його підзахисного, оскільки в основу обвинувального вироку покладено недопустимі докази, а всі сумніви щодо встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення слід тлумачити на користь засудженого.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та засудженого, які підтримали касаційну скаргу, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви Суду.
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)
суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про
кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Суд не може досліджувати будь-які докази, а також приймати нові докази, які не були предметом розгляду в суді першої та апеляційної інстанції. Крім того, не має права встановлювати та визнавати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.
У касаційній скарзі захисник вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, при цьому посилається на недопустимі докази, хоча встановлення всіх фактичних обставин справи мало суттєве значення для встановлення істини у вказаному кримінальному провадженні, однак у касаційній скарзі немає вказівок на ті обставини, які захисник вважав суттєвими.
При цьому такі доводи касаційної скарги не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки суд не вправі виходити за межі фактів та обставин, встановлених у судах першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тобто перевіряти доказ на несумлінність, точність та несуперечність із фактичними обставинами справи, а також зіставляти ці дані з іншими доказами.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник оспорює винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, посилається на недопустимість доказів у кримінальному провадженні, порушення права на захист особи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Однак зазначені доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, є безпідставними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання потерпілого, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.
Зокрема, показання потерпілого, який під час судового розгляду вказав на особу, яка викрала в нього телефон у спосіб та за обставин, встановлених судом, а свідки ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надали послідовні показання щодо розвитку подій та поведінки винного. Такі показання повністю узгоджуються із показаннями потерпілого та дослідженими в суді письмовими доказами.
Такі докази суд визнав допустимими та правомірно поклав в основу обвинувального вироку. Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими в суді доказами та у своїй сукупності вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Доводи сторони захисту про недопустимість доказів у кримінальному провадженні були ретельно перевірені судом першої інстанції, оскільки під час судового розгляду захисник вказував на порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування.
Так, відповідно до частини 2 статті 92 КПК обов`язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За частинами 1 та 3 статті 22 КПК кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК).
Стаття 87 КПК чітко визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Місцевий суд на обґрунтування безпідставності доводів захисника щодо порушень права на захист ОСОБА_1 спростував такі твердження, співставивши їх та дослідивши в судовому засіданні.
Суд, дослідивши протокол огляду місця події від 19.09.2018 (тот 1, а.п.102-106), зазначив, що під час проведення такої слідчої дії, у присутності понятих ОСОБА_9 та ОСОБА_10, в ході огляду особистих речей ОСОБА_1, а саме в його сумці, виявлено та оглянуто: мобільний телефон марки "Meizu" сірого кольору в металевому корпусі (моноблок); предмет, схожий на розкладний ніж з металевою ручкою чорного кольору; згорнуту купюру номіналом 5 гривень, всередині якої знаходилась порошкоподібна речовина білого кольору.
Як зазначав захисник під час судового засідання, і такі доводи містить його касаційна скарга, фактично цим протоколом було проведено обшук ОСОБА_1, враховуючи те, що він був затриманий, однак йому були роз`яснені права відповідно до статей 56, 57 КПК, які стосуються прав та обов`язків потерпілого, при цьому у змісті самого протоколу не зазначено про факт вилучення виявленого під час огляду мобільного телефону "Meizu", у зв`язку із чим захисник вважав такий протокол огляду місця події недопустимим доказом, оскільки ця дія проведена до внесення відомостей до ЄРДР.
Суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 є затриманим у порядку статті 208 КПК з 06 години 30 хвилин біля будівлі 31-Д на просп. Слобожанському в м.Дніпрі. Як підставу затримання зазначено: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, у тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Протокол огляду місця події, під час якого в ОСОБА_1 було виявлено та вилучено мобільний телефон марки "Meizu", що мав на поверхні речовину коричневого кольору, був складений на парковці ТЦ "Наша Правда" на просп. Слобожанському, 31-Д у місті Дніпрі в період часу з 6 по 07-му годину.
У свою чергу в протоколі затримання в порядку статті 208 КПК слідчим Страшко Д.С. (том №2, а.с.120) зазначено, що ОСОБА_1 спочатку було затримано, оскільки при огляді його речей було виявлено мобільний телефон, який мав на собі речовину коричневого кольору, що узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_2 про те, що під час викрадення мобільного телефону шляхом розрізання кишені джинсів йому було пошкоджено ногу, а свідок ОСОБА_3 із цього приводу показав, що ОСОБА_1 подер ногу потерпілому, внаслідок чого в ОСОБА_2 текла кров по нозі.
Ураховуючи те, що ОСОБА_1 намагався втекти з місця вчинення злочину, про що повідомили потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3, працівники патрульної поліції, які отримали орієнтування на пошук осіб, що вчинили грабіж на просп. Слобожанському, виявили та затримали чотирьох осіб на парковці ТЦ "Наша Правда" на просп. Слобожанському, 31-Д у місті Дніпрі, і саме на це місце й була викликана слідчо-оперативна група, в результаті прибуття якої слідчий мав усі підстави проводити таку слідчу дію, як огляд місця події, оскільки місце нападу на потерпілого ще встановлено не було (а воно буде встановлено та оглянуто лише з 08 години 30 хвилин по 08 годину 45 хвилин 19 вересня 2018 року, про що в цей час складено відповідний протокол). Тому слідчий і здійснив огляд місця події за цією адресою, зафіксувавши не тільки речі, які були оглянуті в ОСОБА_1, а й місце для паркування авто-мототранспорту, вид майданчику для паркування, на фототаблиці, яка є додатком до протоколу огляду місця події, зобразив ділянку, розташовану поряд з місцем події та біля ТЦ "Наша Правда" за адресою: просп. Слобожанський, 31-Д м. Дніпро.
Отже, сукупність усіх наведених обставин справи станом на 06 годину 35 хвилин 19 вересня 2018 року свідчать про те, що місцем події є саме ділянка місцевості, розташована на парковці ТЦ "Наша Правда" на просп. Слобожанському, 31-Д у місті Дніпрі, а тому черговим слідчим зі складу слідчо-оперативної групи було здійснено саме її огляд.
Відповідно до частини 3 статті 214 КПК огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду, а тому ця вимога закону, на переконання суду, не порушена слідчим, оскільки, як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12018040630001781, після проведення огляду місця події відомості про злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України, були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 вересня 2018 року о 08 годині 37 хвилин 48 секунд, тобто своєчасно.
Що стосується доводів сторони захисту щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 19 вересня 2018, складеного за адресою: просп. Слобожанський, 31-Д, м.Дніпро, то суд зазначив наступне.
Як зазначено в протоколі огляду місця події від 19 вересня 2018 року, під час огляду сумки ОСОБА_1, яка була при ньому, виявлено та оглянуто мобільний телефон марки "Meizu" сірого кольору в металевому корпусі (моноблок). На екрані вказаного телефону виявлені сліди червоно-коричневого кольору. На момент огляду даний телефон знаходився в розрядженому стані.
Сам зміст вказаного протоколу огляду місця події не містить відомостей про вилучення мобільного телефону "Meizu", як і іншого майна, крім відомостей щодо вилучення з поверхні даного мобільного телефону речовини бурого кольору на марлевий тампон, а також чотирьох слідів пальців рук на 2-х л/с.
Разом з тим, як видно з протоколу огляду місця події від 19 вересня 2018 року, під час даної слідчої дії за участю спеціаліста ОСОБА_11 застосовувався технічний засіб фотоапарат "Canon". А тому до вказаного вище протоколу огляду місця події складено фототаблицю, яка є невід`ємною частиною протоколу огляду місця події та підписана слідчим, який входить до групи слідчих.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме фотознімку № 1 до цієї фототаблиці, у ОСОБА_1 через плече висіла сумка, що знаходилася спереду, з лівого боку. На фотознімку № 8 зображений ніж з металевою ручкою чорного кольору, виявлений та вилучений у ході огляду речей ОСОБА_1, наявних у сумці, яка знаходилася при останньому. На фотознімку № 9 зображений ніж з ручкою червоного кольору, виявлений та вилучений з лівої задньої кишені джинсів, що були одягнені на ОСОБА_8 . На фотознімках №10 та № 11 зображений мобільний телефон марки "Meizu", виявлений та вилучений у ході проведення огляду сумки, яка знаходилась при ОСОБА_1 за адресою: просп. Слобожанський, 31-Д, м. Дніпро на майданчику паркування автотранспорту біля ТЦ "Наша Правда".
Така фототаблиця відповідно до пункту 4 частини 1 статті 105 КПК є додатком до протоколу огляду місця події від 19 вересня 2018 року, який пояснює зміст даного протоколу, оскільки містить відомості як про виявлення мобільного телефону "Meizu", так і про його вилучення, а в подальшому передачу на зберігання потерпілому.
Як установив суд з показань свідка ОСОБА_9, все майно, яке оглядалося, було поміщено до пакету, за наслідками проведення слідчої дії було складено протокол, який він прочитав та підписав, а свідок ОСОБА_10 підтвердив, що оглянуті слідчим предмети останній спочатку складав на капот автомобіля, а потім - до спеціального пакету, після чого учасники дії підписали відповідний протокол, з яким він був ознайомлений.
Тобто поняті ОСОБА_9 та ОСОБА_10, кожний окремо, безпосередньо в судовому засіданні показали, що мобільний телефон та інші речі, виявлені у ОСОБА_1, вилучалися слідчим до спеціального пакету.
Наведене дало суду підставу дійти висновку, що відсутність у протоколі огляду місця події від 19 вересня 2018 року вказівки щодо вилучених речей не може вказувати на незаконність або недопустимість даного протоколу огляду місця події, що також вбачається і з позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду від 15.02.2018 у справі № 357/14462/14-к, відповідно до якої якість змісту процесуальних документів, складених під час досудового розслідування, не може бути підставою для визнання доказів недопустимими.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що оскільки в протоколі огляду місця події від 19.09.2018, складеному на паркові ТЦ "Наша Правда" на просп. Слобожанський, № 31-Д у місті Дніпрі, зазначено, що ОСОБА_1 були роз`яснені права, передбачені статями 56, 57 КПК, тобто прав потерпілого, то даний доказ не може вважатися допустимим то, суд виходить з того, що сам зміст протоколу огляду місця події свідчить про те, що ОСОБА_1 фактично підозрювався у вчиненні злочину, про що йому було відомо і зрозуміло, оскільки він надав пояснення стосовно того, що вилучений у нього мобільний телефон та згорток з білою речовиною йому не належать.
Про те, що ОСОБА_1 був затриманий як особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, свідчить і складений стосовно ОСОБА_1 протокол затримання в порядку статті 208 КПК із зазначенням часу затримання - 06 година 30 хвилин 19 вересня 2018 року.
Як убачається з матеріалів провадження, під час складання вказаного протоколу затриманому ОСОБА_1 були належним чином роз`яснені його права та обов`язки, протокол містить його підпис, що вказує на відсутність порушених прав особи, крім того, зі змісту такого протоколу вбачається, що слідчим було надано інформацію про необхідність залучити захисника із центру вторинної безоплатної допомоги та повідомлено близьких ОСОБА_1 .
Як правильно зауважив суд першої інстанції, жодних показань, які б вказували на статус ОСОБА_1 як потерпілого, матеріали кримінального провадження не містять, а тому такі твердження захисника судом також було відхилено.
Разом із цим суд першої інстанції правильно визнав недопустимими протокол пред`явлення особи для впізнання від 19 вересня 2018 року з підстав порушення слідчим вимог частини 2 статті 228 КПК, протокол проведення слідчого експерименту від 19 вересня 2018 року за участю підозрюваного ОСОБА_1, оскільки останньому не було роз`яснено статтю 63 Конституції України, при цьому зазначив, що такі докази суд не брав до уваги, але вони не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_1 або кваліфікацію його дій за вказаним обвинуваченням.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає їх належними та такими, що відповідають нормам КПК.
Так, відповідно до статті 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину у випадках, визначених в пунктах 1, 3 ч. 1 цієї статті, і таке затримання не пов`язане з внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки за своїм змістом затримання підозрюваного в порядку статті 208 КПК безпосередньо після вчинення злочину не є слідчою дією, а є одним із елементів заходів забезпечення кримінального провадження, і КПК в статті 208 не пов`язує таке затримання із виконанням дій, визначених в статті 214 КПК, а тому доводи захисника в цій частині щодо порушення прав ОСОБА_1 під час його затримання судом було правильно відхилено.
Під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції сторона захисту повторно вказувала на ті ж порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на думку захисника, завадили суду прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Однак під час апеляційного розгляду колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги захисника, який посилався на невинуватість його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 186 КК, та, проаналізувавши всі зібрані у справі докази, погодилась з висновками суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 .
При цьому колегія суддів заначила, що суд правильно в основу вироку поклав належні та допустимі докази, співставив їх та надав мотивовані відповіді на доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, а істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, на які покликається захисник, відсутні.
Натомість доводи захисника щодо сумнівних висновків суду та посилання на недопустимі докази є безпідставними в даній ситуації, оскільки суд взяв до уваги показання потерпілого в судовому засіданні, співставив їх з показаннями свідків, дослідив протокол слідчого експерименту за участю потерпілого, відповідно до якого потерпілий надав пояснення, аналогічні показанням, наданих у суді, та зробив свої висновки в сукупності з іншими зібраними під час судового розгляду доказами.
Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи сторони захисту щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону не підтвердилися.
Таким чином, колегія суддів погоджується з наданим судами ретельним аналізом доказів та вважає, що у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів, які згідно з критерієм доведеності "поза розумним сумнівом" вказують на винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК.
Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника не вбачається, судові рішення постановленні з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд