ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 199/8226/17
провадження № 61-11382св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Подорець О. Б., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, про переведення прав і обов`язків покупця.
В обґрунтування позову вказувала, що з 16 жовтня 1993 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . Після реєстрації шлюбу вона вселилася до квартири АДРЕСА_1 . Право на вселення у вказану квартиру на підставі ордеру № 959 від 28 червня 1986 року отримала мати ОСОБА_5 - ОСОБА_7, за згоди якої вона вселилася до вказаної квартири. Крім того, на час вселення позивача квартира належала до житлового фонду житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК).
Позивач зазначала, що у шлюбі з ОСОБА_5 у 1995 році у них народився син ОСОБА_6, який з моменту народження проживав у спірній квартирі. Під час перебування у шлюбі позивач з ОСОБА_5 утримували та ремонтували вказану квартиру, сплачували комунальні послуги та інші витрати ЖБК, а також сплатили останній внесок за квартиру до ЖБК.
26 травня 1994 року ОСОБА_7 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що за рахунок зробленого нею капітального ремонту квартири її вартість значно збільшилася, що підтверджується висновком товарознавчої експертизи.
Після розірвання шлюбу з ОСОБА_5, його мати ОСОБА_7 відчужили вказану квартиру ОСОБА_2 ; у подальшому за договорами купівлі-продажу право власності на квартиру набували ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
Вказує, що протягом тривалого проживання у спірній квартири у неї з
ОСОБА_7 склалися відносини найму квартири на підставі усної домовленості. Посилаючись на правові підстави частини другої статті 822 ЦК України, позивач вважала, що вона як наймач квартири має переважне перед іншими особами право на придбання квартири у випадку її продажу.
За таких обставин просила:
- визнати частково недійсним (в частині покупця) укладений ОСОБА_7 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 23 липня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу
Мазур Я. В. за № 356, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ;
- визнати її покупцем з переведенням відповідних прав і обов`язків за цим договором купівлі-продажу;
- встановити нікчемність: договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 6 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко О. А. за № 485, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; договору купівлі-продажу вказаної квартири від 29 вересня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О. А. за № 1713, укладеного ОСОБА_3 і ОСОБА_4, скасувавши їх державну реєстрацію;
- усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом її вселення та виселення з квартири
ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська
від 20 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні позову. Повернено позивачу кошти у розмірі 100 000 грн, внесені нею на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду від 25 травня 2018 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача укладенням вказаних договорів купівлі-продажу не порушені. Такого висновку суд дійшов у зв`язку з ненаданням позивачем належних і допустимих доказів існування у неї з ОСОБА_7 правовідносин щодо найму квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 7 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що в період її проживання у квартирі АДРЕСА_1 вартість цієї квартири значно збільшилась за рахунок проведення ремонту та купівлі меблів.
Вказує про помилковість висновків судів про недоведення нею факту існування відносин найму спірної квартири, оскільки вона усно домовилась з ОСОБА_7 щодо оренди квартири за рахунок вартості меблів, які забрав після розірвання шлюбу ОСОБА_5, та внесення плати за комунальні послуги. Зазначає, що після розірвання шлюбу подружжям ОСОБА_5 вона сплачувала ОСОБА_7 від 500 до 1 000 грн щомісячно за оренду квартири. Суди попередніх інстанції не надали оцінки показам свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та
ОСОБА_11, які підтвердити існування домовленостей про користування квартирою.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій мали застосувати до спірних правовідносин частину другу статті 822 ЦК України, яка зобов`язує наймодавця запропонувати наймачу купити квартиру, вказавши ціну та інші умови, на яких вона продається.
Заявник вважає, що суди попередніх інстанції помилково не застосували до спірних правовідносин частину першу статті 215, статті 217, 228, 230, 232 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5
з 16 жовтня 1993 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 4 липня 2014 року. Крім того, вказаним рішенням задоволено частково зустрічний позов
ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнено з ОСОБА_5 на її користь
грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Toyota Rav-4 у розмірі 52 594 грн.
23 липня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазур Я. В. за № 356.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року задоволено позов ОСОБА_2 та усунено перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 ; відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним купівлі-продажу вказаної квартири.
Також суди встановили, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 і ОСОБА_2 про визнання переважного права купівлі квартири. Цим рішенням встановлено, що квартира
АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_7, зі згоди якої у 1993 році у вказану квартиру вселилась ОСОБА_1 без реєстрації місця проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
6 квітня 2017 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко О. А. за № 485.
29 вересня 2017 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу № 1713.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 травня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом частини другої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Відповідно до частини другої статті 822 ЦК України у разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання.
Зазначена норма права зобов`язує наймодавця до продажу житла запропонувати наймачеві придбати житло, вказавши ціну та інші умови, на яких він його продає. Якщо наймач відмовився від здійснення переважного права купівлі чи не здійснив цього права щодо нерухомого майна протягом строку, встановленого від дня отримання ним повідомлення, продавець має право продати житло іншій особі. Тому і в таких випадках наймач може звернутися до суду з позовом до наймодавця і покупця про переведення на нього прав та обов`язків покупця.
Стаття 822 ЦК Кодексу не встановлює форму повідомлення наймача про продаж житла, строк, протягом якого таке повідомлення має бути доведено до наймача (час після спливу строку договору), форму і строк відмови від здійснення наймачем переважного права купівлі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права до особи, яка це право не визнає.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Встановивши, що позивач не довела існування між нею та власником квартири АДРЕСА_1 відносин з найму, як наслідок, і наявності у неї переважного права на купівлю квартири, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати порушеними права позивача укладенням оспорюваних правочинів та відмову у задоволенні похідних позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції значного збільшення вартості спірної квартири внаслідок проведеного позивачем ремонту та купівлі меблів не впливають на правильність висновків судів, оскільки такі обставини не вказують на виникнення у заявника прав наймача квартири, якими вона обґрунтовувала існування у неї переважного права на купівлю квартири.
Посилання заявника на помилковість висновку суду про недоведення факту існування між нею та ОСОБА_7 відносин з найму вказаної квартири зводяться до переоцінки доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_9,
ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яким суди попередніх інстанцій надали належну оцінку із додержанням норм процесуального права.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів враховує, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 травня 2016 року та постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року, встановлено, що
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не укладали договору найму квартири АДРЕСА_1, а позивач проживала у квартирі як член сім`ї сина власника житла.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).
ОСОБА_1 протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій не спростувала обставини, встановлені стосовно неї рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2016 року, яке набрало законної сили, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про помилкове незастосування до спірних правовідносин частини другої статті 822 ЦК України, оскільки передумовою для застосування цієї норми матеріального права є існування у особи права наймача, яке в цій справі суди попередніх інстанції вважали недоведеним.
Посилання заявника на помилкове незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин частини першої статті 215, статті 217, 228, 230, 232 ЦК України є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оспорюваними правочинами не порушено право ОСОБА_1, яка не є ні співвласником, ні наймачем спірної квартири.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої
статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.