Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 757/49871/18-ц
провадження № 61-18875св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 рокуу складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення банківського вкладу.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення банківського вкладу.
Позов мотивований тим, що 13 січня 2014 року позивач, будучи клієнтом ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", на підставі заяви від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057145400 уклав договір вкладу "Стандарт".
Вказаний депозитний вклад було внесено з використанням системи Internet Banking Приват24 шляхом списання банком грошових коштів у сумі 36 000,00 дол. США з карткових рахунків позивача: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 . Залишок за вказаним вкладом станом на 13 січня 2014 року становив 36 000,00 дол. США, що зафіксовано в заяві (розпорядженні) від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057145400.
Заява-анкета про надання банківських послуг була подана позивачем та прийнята банком задовго до подання заяви від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057145400, про що свідчать численні банківські картки, видані відповідачем позивачу та відповідні картрахунки, наведені вище.
Договір банківського вкладу, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, було укладено сторонами 13 січня 2014 року строком на 6 місяців по 13 липня 2014 року включно.
Разом з тим, пункти 2.2.2.1, 2.2.1.9 Умов та Правил передбачали для вкладу даного виду автоматичне продовження і сторони жодного разу не повідомляли один одного про відмову від продовження терміну вкладу чи небажання продовжити вклад на новий строк. Термін вкладу мав неодноразово подовжуватись банком автоматично до подання заяви-вимоги про закриття вкладу (повернення банківського вкладу) та не потребував додаткових заяв клієнта. Можливість дострокового розірвання вказаного договору банківського вкладу була передбачена як пам`яткою клієнта, наведеною в заяві від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057145400, так і пунктом 2.2.1.35 Умов та Правил, згідно якого клієнт має право достроково забрати вклад, підписавши заяву на розірвання вкладу за 2 робочих банківських дні до дати розірвання договору.
Вимога про повернення банківського вкладу шляхом переказу грошових коштів на картковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк" була подана до Херсонської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 17 квітня 2018 року, проте банк не здійснив повернення банківського вкладу та нарахованих відсотків.
Позивач також вказував, що ні пункт 2.2.1 Умов та Правил, що регламентує загальні положення щодо депозитів, ні пункт 2.2.2.1 Умов та Правил, що регламентує спеціальні умови щодо вкладу "Стандарт", не містять норм протилежних загальному правилу щодо збільшення суми вкладу на проценти, що не були витребувані вкладником, встановленому частиною шостою статті 1061 ЦК України, до того ж, відповідно до заяви № SAMDNWFD0070057145400 від 13 січня 2014 року нараховані проценти мали зараховуватись не на окремий рахунок чи картку позивача, а на рахунок, за якими обліковувався банківський вклад № НОМЕР_5 безпосередньо збільшуючи суму вкладу на вказаному рахунку.
Із пунктів 2.2.1.9.1 та 2.2.1.9.2 Умов та Правил відомо, що перерахування коштів на вклад "До запитання" є правом банку і вказане перерахування може не здійснюватися банком. Зважаючи на те, що відповідач жодного разу не повідомляв про відкриття на його ім`я вкладу "До запитання", позивач вважає, що вклад "Стандарт" неодноразово автоматично продовжувався ще на один строк (по 6 місяців). Під час автоматичного продовження вкладу на новий строк процентна ставка за вкладом "Стандарт" мала враховувати надбавку у розмірі 0,5 % річних з лютого 2015 року по листопад 2016 року та 0,2 % річних з грудня 2016 року по лютий 2017 року включно.
Оскільки відповідач не надав позивачу відомостей щодо розміру базових ставок за депозитним вкладом "Стандарт" в дол. США строком на 6 місяців, що були встановлені в період з 01 січня 2014 року і по теперішній час, на думку позивача розмір такої ставки залишався незмінним, адже про інше відповідач жодного разу його не повідомляв. У зв`язку з наведеним, загальний розмір процентів, що має бути виплачений відповідачем позивачу на банківський вклад за період з 14 січня 2014 року по 13 вересня 2018 року становить 18 752,41 дол. США.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь банківський вклад у сумі 36 000,00 дол. США та проценти за вказаним вкладом у сумі 18 752,41 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року позов задоволено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за укладеним між сторонами договором банківського вкладу № SAMDNWFD007005714145400 у сумі 36 000,00 дол. США та проценти за вкладом у сумі 18 752,41 дол. США, а також судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що між сторонами виникли договірні правовідносини за договором банківського вкладу і позивач довів, а відповідач фактично визнав внесення коштів на депозитний рахунок, який відкритий у АТ КБ "ПриватБанк", тому у відповідача існують зобов`язання щодо повернення вкладникові грошей та нарахованих відсотків за весь період користування коштами.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року змінено, викладено другий абзац його резолютивної частини в наступній редакції.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD007005714145400 у сумі 36 000,00 дол. США та нараховані проценти по вкладу у сумі 17 124,45 дол. США, а всього - 53 124,45 дол. США.
В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми депозиту у розмірі 36 000,00 дол. США. є законним та обґрунтованим.
Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника не підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим же договором, оскільки умовами договору не визначено розміру процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов`язання за ним.
Тому апеляційний суд зробив висновок про те, що позивач має право на стягнення процентів за період з 14 січня 2014 року по 14 квітня 2018 року, тобто до моменту пред`явлення вимоги про повернення банківського вкладу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Печерського районного суду м. Києва.
04 лютого 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 листопада 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Ткачук О. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц.
В касаційній скарзі зазначається, що виходячи з наданих відповідачем доказів на підтвердження факту укладення 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") договору про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору, АТ КБ "ПриватБанк" з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за договором банківського вкладу від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD007005714145400, який є предметом спору, а ТОВ "ФК "Фінілон" є новим боржником за даним правочином. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, тобто позов пред`явлений до неналежного відповідача. Суди не звернули увагу на те, що законодавством не регламентовано чіткої та однозначної форми, у якій надається згода кредитора на переведення боргу. Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наведеним у справі доказам та доводам.
Суд апеляційної інстанції при винесенні постанови зменшив суму стягнутих відсотків, при цьому не зменшив розмір судового збору, стягнутого з відповідача.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 13 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір № SAMDNWFD0070057145400 вкладу "Стандарт", згідно якого позивачу було оформлено депозитний вклад на суму 36 000,00 дол. США строком до 13 липня 2014 року включно із процентною ставкою 9 % річних та відкриттям особистого рахунку № НОМЕР_5 для зарахування вкладу і відсотків.
З матеріалів справи відомо, що вказаний депозитний вклад було внесено з використанням системи Internet Banking Приват24 шляхом списання банком коштів у сумі 36 000,00 дол. США з карткових рахунків позивача: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 . Залишок за вказаним вкладом станом на 13 січня 2014 року становив 36 000,00 дол. США, що зафіксовано в заяві (розпорядженні) від 13 січня 2014 року № SAMDNWFD0070057145400, підписаній сторонами (а. с. 12).
За умовами укладеного між сторонами договору, якщо по закінченню строку вкладу позивач на заявив банку бажання повернути свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк банківського вкладу продовжується неодноразово без явки позивача до банку. У сторін було передбачено право достроково розірвати договір вкладу, повідомивши про це один одного за два банківських дні з дати розірвання договору.
Встановлено, що строк дії договору від 13 січня 2014 року неодноразово продовжувався, оскільки жодна із сторін не подавала заяву про відмову від продовження строку вкладу.
17 листопада 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору, згідно якого банк переводить, а товариство приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів за договорами депозитних договорів та договорів банківського вкладу відповідно до переліку (додаток № 1), що укладені структурними підрозділами банку, які здійснювали свою діяльність на території АР Крим (а. с. 118-120).
У витязі з електронного додатку № 1 (реєстр кредиторів) до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, підписаному головним бухгалтером АТ КБ "ПриватБанк" 03 лютого 2020 року, наявне посилання на договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070057145400, укладений з ОСОБА_1, номер депозитного/поточного рахунку № НОМЕР_5, розмір грошових коштів, у тому числі відсотків, які підлягають до виплати - 36 741,63 грн (а. с. 121).
Згідно довідки головного бухгалтера АТ КБ "ПриватБанк" від 03 лютого 2020 року, відповідач підтверджує факт виконання в повному обсязі зобов`язань щодо перерахунку на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон" грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору (а. с. 122).
Вимога про повернення банківського вкладу шляхом переказу грошових коштів на картковий рахунок позивача, відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк" була подана позивачем до Херсонської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 17 квітня 2018 року, проте відповідач не повернув банківський вклад та нараховані відсотки (а. с. 17).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).