Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 201/1397/21
провадження № 61-11518 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та виконання зобов`язання в натурі.
Позовна заява мотивована тим, що нею на виконання договору № 30/11-4.140.45 про сплату/внесення пайового внеску у споживчому кооперативі "Затишний" (далі - СК "Затишний") від 30 листопада 2018 року було внесено пайових внесків на загальну суму 609 527,70 грн, що еквівалентно 21 469,80 дол. США.
На підставі договору про зміну сторони у договорі про сплату пайових внесків у СК "Затишний" від 30 листопада 2018 року № 30/11-4.140.45, укладеного 29 липня 2020 року між СК "Затишний", ОСОБА_3 та нею, ОСОБА_1, вона отримала грошові кошти у сумі 21 500 дол. США.
Вказувала, що оскільки винаймає житло для проживання, задля безпеки та схоронності вона передала відповідачу 29 липня 2020 року грошові кошти в розмірі 21 500 дол. США (215 купюр номіналом по 100 дол. США) на тимчасове зберігання за адресою його проживання: АДРЕСА_1 . Сторони домовились про повернення грошових коштів відповідачем за першою вимогою позивача.
29 жовтня 2020 року слідчим суддею Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Літвіненко Н. А. у справі № 210/5887/20 було постановлено ухвалу, якою надано дозвіл на обшук житла ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2020 року під час обшуку вказаного житлового приміщення, згідно протоколу обшуку вилучено, зокрема, грошові кошти, номіналом по 100 доларів США - 200 од. на суму 20 000 дол. США; вказані грошові кошти були поміщені до пакету № 4461591 та передані до СУ ГУ НП в Дніпропетровській області.
Вказувала, що вилучені під час обшуку у житлі ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000 дол. США належать їй. Відповідач повідомив, що інші грошові кошти у розмірі 1 500 дол. США були використані ним на власні потреби.
Стверджувала, що між нею та відповідачем було укладено договір зберігання грошових коштів в усній формі на безоплатній основі на невстановлений строк до пред`явлення нею вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, обов`язок по поверненню яких відповідач не виконав.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати дійсним договір зберігання грошових коштів у готівковій формі у розмірі 21 500 дол. США, а саме: 215 купюр номіналом по 100 дол. США, укладений між нею та ОСОБА_2 29 липня 2020 року та зобов`язати відповідача повернути їй вказані грошові кошти.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту ухилення відповідача від натурального посвідчення договору зберігання та втрати ним можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин, що є обов`язковою умовою для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання дійсним договору зберігання від 29 липня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відповідач ОСОБА_2 не заперечував дійсність укладеного з позивачем ОСОБА_1 усного договору зберігання грошових коштів і, як наслідок, обов`язок їх повернути. Наведені обставини свідчать про відсутність доказів факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 904/2655/19, від 16 червня 2021 року у справі № 672/1389/18, від 17 червня 2020 року у справі № 127/3827/17 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 201/1397/21 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин вимоги частин першої, другої статті 638, частин першої, другої статті 640, частини другої статті 642, частини першої статті 647, частини першої статті 936 ЦК України; не взяли до уваги, що між сторонами у справі в усній формі 29 липня 2020 року був укладений договір зберігання грошових коштів у сумі 21 500 дол. США, факт наявності у позивача яких на момент укладення договору доведено належними та допустимими доказами. Вказувала, що укладення такого договору в усній формі не свідчить про його недійсність і не заборонено законом. Договір фактично виконувався відповідачем до 30 жовтня 2020 року - моменту вилучення коштів слідчими під час обшуку житла відповідача. Таким чином, відповідач за незалежних від нього причин, фактично втратив, як зберігач, легітимне право володіння коштами та не міг виконати свій договірний обов`язок з їх повернення, чим порушив права позивача, як поклажодавця коштів. Зазначала, що вирішення даного спору є передумовою постановлення в межах кримінального провадження питання про скасування арешту та повернення їй, як власнику, цих коштів, що, на її думку, забезпечить подальший ефективний захист її порушених прав в межах кримінального провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 30 листопада 2018 року між СК "Затишний" та ОСОБА_1 укладено договір № 30/11-4.140.45 про сплату/внесення пайового внеску у СК "Затишний".
На виконання умов цього договору ОСОБА_1 внесла на рахунок СК "Затишний" грошові коштина загальну суму 609 527,70 грн, що підтверджується квитанціями АТ КБ "ПриватБанк" від 30 листопада 2018 року: на суму 200 000 грн, на суму 109 727,71 грн та на суму 299 799,99 грн, у яких призначення платежу заначено - пайовий внесок ОСОБА_1 по договору від 30 листопада 2018 року № 30/11-4.140.45. Станом на 30 листопада 2018 року згідно офіційного курсу Національного банку України 609 527,70 грн еквівалентно 21 469,80 дол. США.
На підставі договору про зміну сторони у договорі про сплату пайових внесків у СК "Затишний" від 30 листопада 2018 року № 30/11-4.140.45, укладеного 29 липня 2020 року між СК "Затишний", ОСОБА_3 та ОСОБА_1, остання відступила своє право за вказаним договором ОСОБА_3 . Згідно розписки від 29 липня 2020 року ОСОБА_1 на підставі указаного договору отримала 21 500 дол. США.
Встановлено, що ОСОБА_1 винаймає собі житло та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 жовтня 2020 року надано дозвіл на обшук житла ОСОБА_2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2020 року слідчими проведено обшук указаного житла та згідно протоколу обшуку вилучено, зокрема, грошові кошти: 100 дол. США - 200 од., сума 20 000 дол. США. Примітки: грошові кошти поміщені до пакету № 4461591 та передані до СУ ГУ НП в Дніпропетровській області.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України).
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (частина першої статті 218 ЦК України).
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 218 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частинами першою, третьою статті 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу. Розписка, квитанція або інший документ є документом, який видається зберігачем поклажодавцю за договором зберігання, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання зберігачем від поклажодавця певної речі (речей).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що договір зберігання в письмовій формі сторони не укладали, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору зберігання сторони не надали, пояснення сторін у справі не вказують на укладення між ними 29 липня 2020 року договору зберігання коштів, за яким ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 на зберігання 21 500 дол. США, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов загалом правильного висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню за недоведеністю.
Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 904/2655/19, від 16 червня 2021 року у справі № 672/1389/18, від 17 червня 2020 року у справі № 127/3827/17 тощо, є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.