Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 466/3822/20
провадження № 61-14093св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Кавацюка В. І. від 28 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В., від 29 липня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом,
до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"), про зобов`язання вчинити дії.
Свої вимоги позивачі мотивували тим, що 07 червня 2004 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради було видано розпорядження № 529 "Про передачу квартир у власність громадян", яким передано їм, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня на підставі вказаного розпорядження їм було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 07 червня 2004 року.
Через деякий час вони, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулись до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою, в якій просили передати квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду, а свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 07 червня 2004 року вважати недійсним.
23 лютого 2005 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради було видано розпорядження № 173, яким відмінено розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 529 від 07 червня 2004 року "Про передачу квартир у власність громадян" у частині передачі квартири АДРЕСА_1 в спільну сумісну власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та вирішено вважати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 07 червня 2004 року. Цим же розпорядженням передано квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду.
Позивачі зазначили, що у 2019 році їм надійшов лист від Державної фіскальної служби з вимогою сплатити податковий борг за нерухомість: квартиру АДРЕСА_1, та з цього листа їм стало відомо про наявність запису про державну реєстрацію за ними права власності на зазначене майно, а тому вони вирішили звернутись до суду.
Із урахуванням зазначеного, позивачі просили позов задовольнити, зобов`язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради видалити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 6865409.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня
2020 року позов задоволено.
Зобов`язано Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради видалити з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно запис про право спільної сумісної власності
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
на квартиру АДРЕСА_1,
реєстраційний номер майна 6865409.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 529 від 07 червня 2004 року "Про передачу квартир у власність громадян" в частині передачі квартири АДРЕСА_1" позивачі перестали бути власниками зазначеного об`єкта нерухомості. Управління житлово-комунального господарства Львівської міської ради розпорядилося зазначеною квартирою, передавши її ще у квітні 2006 року, тобто понад 14 років тому, Управлінню МВС України у Львівській області для використання в якості службового житла.
ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація про внесення відомостей щодо наявності у позивачів права власності на квартиру АДРЕСА_1 внесена без достатніх підстав, оскільки на час внесення таких відомостей позивачі не були власниками квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Львівська міська рада, ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про зобов`язання вчинити дії задоволено частково.
Скасовано запис про державну реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 на квартиру
АДРЕСА_1, реєстраційний номер майна 6865409.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши, що право позивачів на приватизацію квартири виникло до 01 січня 2013 року та було зареєстровано у встановленому на той час порядку, однак в подальшому, за їх згодою, приватизація була скасована органом місцевого самоврядування, спірна квартира передана для повторного заселення, а позивачами отримано нове житло, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення прав позивачів у зв`язку із наявністю в Державному реєстрі речових прав запису щодо реєстрації спірної квартири за позивачами та вимогою щодо сплати ними податку з нерухомості, яка їм не належить.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що при вирішенні спору районний суд не врахував, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта, та дійшов до неправильного висновку, що права позивачів підлягають захисту у спосіб - зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
Врахувавши предмет позову та фактичні підстави заявленого позову, апеляційний суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та доведений, однак права позивачів слід захистити у спосіб не обраний ними, а у спосіб, встановлений законом, а саме шляхом скасування запису про державну реєстрацію права щодо спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
17 серпня 2021 року Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова
від 28 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 29 липня 2021 року і ухвалити в цій частині нове судове рішення
про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявником вказано неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, при тому, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 193/724/19, від 15 липня 2021 року у справі № 204/5525/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
Заявник посилається на те, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV викладено у нові редакції. Заявник вказує, що позивачі обрали неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки до переліку судових рішень, що підлягають виконанню, не належать судові рішення про скасування запису про проведену держану реєстрацію права, тому, починаючи з 16 січня 2020 року, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська міська рада, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про зобов`язання вчинити діїпризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 червня 2004 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради було прийнято розпорядження № 529 "Про передачу квартир у власність громадян" (далі - розпорядження № 529), яким позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (до укладення шлюбу - ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (до укладення шлюбу - ОСОБА_4 ) відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передано у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . На підставі цього розпорядження відділом приватизації житла Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради позивачам було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 07 червня 2004 року.
15 лютого 2005 року позивачі склали нотаріально засвідчену заяву до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якій просили повернути вищевказану квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду, у зв`язку з наданням їм квартири АДРЕСА_2 .
23 лютого 2005 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, керуючись рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 269 від 15 червня 2011 року "Про порядок переведення приватизованих квартир (будинків) до державного житлового фонду", "Положенням про Шевченківську районну адміністрацію", затвердженим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 503 від 20 червня 2003 року, видала розпорядження № 173 "Про переведення квартири АДРЕСА_1 до державного житлового фонду".
Вказаним розпорядженням вирішено:
"1. Відмінити розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 529 від 7 червня 2004 року "Про передачу квартир у власність громадян" в частині передачі квартири АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та вважати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 07червня 2004 року.
2. Передати квартиру АДРЕСА_1 до державного житлового фонду.
3. Відділу приватизації державного житлового фонду:
3.1 Провести відповідні операції, пов`язані з передачею приватизованої квартири до державного житлового фонду.
3.2. Направити копію розпорядження у Львівське ОДКБТІ та ЛКП 401 "ДОБРОБУТ".
4. Контроль за виконанням пункту 3 доручено завідувачу відділу приватизації державного житлового фонду Шевченківського району м. Львова Я. Петрію.".
20 квітня 2006 року позивачі були зняті з реєстрації (виписані) з вищевказаної квартири АДРЕСА_1 та з вказаного часу у квартирі не проживають.
25 квітня 2006 року Управління житлово-комунального господарства Львівської міської ради та Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області склали акт № 42 про передачу квартири АДРЕСА_1 для повторного заселення.
У 2019 році позивачі, отримавши від органів державної фіскальної служби листа з вимогою сплатити податковий борг за квартиру АДРЕСА_1, дізнались, що вищевказане розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 173 "Про переведення квартири АДРЕСА_1 до державного житлового фонду" ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" участині передачі цієї квартири до державного фонду виконане в установленому порядку не було, та у Державному речових прав на нерухоме майно й надалі наявний запис про їх право власності на вказану квартиру.
У зв`язку із зазначеним 07 жовтня 2019 року ОСОБА_2 зверталась до управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради з заявою про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради від 07 жовтня 2019 року № 49052364 у скасуванні вказаного запису було відмовлено з посиланням на положення частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону (частина четверта статті 5 Закону України "Про приватизацію").
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
У відповідності до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх обʼ єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 15 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення,виходив із того, що позивачами було приватизовано квартиру АДРЕСА_1 в установленому законом порядку, однак за їх згодою, приватизація була скасована органом місцевого самоврядування, після чого спірна квартира передана для повторного заселення, а позивачами отримано інше житло. Встановлено, що позивачі не мають права власності на вказану квартиру і не користуються квартирою.
Апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про те, що наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису щодо права власності позивачів на спірну квартиру не відповідає об`єктивним обставинам, а вимога органів Державної фіскальної служби до позивачів про сплату відповідних податкових платежів на нерухомість, яка їм не належить та якою вони не користуються, порушує права позивачів.
При цьому позивачі не оспорювали право власності інших осіб на квартиру АДРЕСА_1, фактично вказували на необхідність виключення запису про державну реєстрацію за ними права на цю квартиру, яке було припинено розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради 23 лютого 2005 року № 173.
Апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачами позовним вимогам, правильно виходив із того, що права позивачів підлягають захисту.
Колегія суддів, надаючи оцінку оскарженому судому рішенню апеляційного суду на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, загалом погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У той же час, враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права власності), колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду