Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 362/15/16-ц
провадження № 61-5526св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник позивачів -ОСОБА_3,
відповідачі: Державне казначейство України, Київська обласна прокуратура, Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області, Васильківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області,
представник Головного управління Національної поліції в Київській
області -Кшемінська Юлія Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Київської обласної прокуратури і Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Кравченко Л. М. від 21 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А., від 01 березня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У січні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду
з позовом до Державного казначейства України, прокуратури Київської області, Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, Головного управління Національної поліції в Київській області, Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та досудового слідства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12012100140000390 за фактом зникнення їхньої доньки ОСОБА_4 у 2007 році, а також
№ 42013100140000012 від 22 січня 2013 року за фактом знищення інформації на комп`ютері їхньої доньки неправомірними рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та досудового слідства їм завдано значної моральної шкоди.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили суд стягнути з Державного бюджету України на їх користь компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі по 350 000 грн кожному.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 21 серпня 2019 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів
з єдиного казначейського рахунку в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 350 000 грн кожному.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі надали належні та допустимі докази на підтвердження спричинення ним моральної шкоди, яка безпосередньо пов`язана з рішеннями, діями і тривалою бездіяльністю органів прокуратури та слідства. Посилаючись на тривалість досудового розслідування, характер душевних страждань позивачів, суд першої інстанції погодився з розрахунком та розміром заявленого позивачами до стягнення відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що він є достатнім та належним для компенсації моральної шкоди останніх.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції та інших судових рішень
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційні скарги ГУНП в Київській області та прокуратури Київської області задоволено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції відмовив у задоволенні позову з двох взаємовиключних підстав (не перебачено права на компенсацію моральної шкоди за надмірну тривалість слідства та відсутні умови для компенсації моральної шкоди), не звернув увагу, що позивачі як на підставу позовних вимог посилалися на надмірну тривалість досудового розслідування кримінальної справизі значними порушеннями строків і тривалою бездіяльністю органів прокуратури таслідства. Також Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду
від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження
№ 61-21956св19) та від 04 листопада 2020 року в справі № 201/7621/17 (провадження № 61-13725св19).
Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та прокуратури Київської області залишено без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 21 серпня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено протиправну бездіяльність слідчих органів, підтверджено неналежне здійснення процесуального керівництва органами прокуратури під час проведення досудового розслідування, внаслідок яких порушено розумні строки досудового розслідування, не розкрито вбивство ОСОБА_4 . Суд апеляційної інстанції зазначив, що досудове розслідування кримінального провадження триває, про підозру нікому не повідомлено, місцезнаходження зниклої та осіб, причетних до цього, не встановлено, слідство ігнорує заяви позивачів та жодних вказівок контролюючого органу не виконує.
Врахувавши обставини справи, характер багаторічних душевних страждань позивачів, наслідки багаторічної бездіяльності правоохоронців, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості та меж заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився з розрахунком та розміром заявленого позивачами відшкодування моральної шкоди.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та доводи учасників справи, які їх подали
У касаційних скаргах Київська обласна прокуратура та ГУНП в Київській області просять скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 211/7655/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційних скарг обґрунтовані тим, що сам факт звернення позивачів із заявами та скаргами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення їхніх прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, позивачі реалізували своє права на доступ до правосуддя. На думку відповідачів, позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, яка нібито пов`язана із незаконними рішеннями, діями та тривалою бездіяльністю органів досудового розслідування й прокуратури. Також не доведено наявності вини відповідних органів чи посадових осіб і причинного зв`язку між діями, бездіяльністю й завданою шкодою. Відповідачі вважають, що суди не обґрунтували розмір відшкодування моральної шкоди та не врахували, що наданий позивачами розрахунок моральної шкоди ґрунтується на нормах статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Стверджують, що суди вийшли за межі своїх повноважень під час оцінки дій слідчих та прокурорів, а також порядку проведення ними процесуальних дій.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
У відзивах на касаційні скарги представник ОСОБА_1,
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить суд закрити касаційне провадження за поданими касаційними скаргами, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що судові рішення ухвалені у відповідності до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 13 травня 2021 року та від 29 липня
2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Органами досудового розслідування здійснюється досудове розслідування по факту зникнення у 2007 році доньки позивачів ОСОБА_4, яке не завершене і триває.
Кримінальна справа № 47-956 була порушена постановою старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органів внутрішніх
справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності прокуратури Київської області від 24 січня 2008 року за фактом зникнення
ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.
19 грудня 2012 року відомості досудового розслідування за фактом зникнення ОСОБА_4 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012100140000390 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.
04 жовтня 2007 року працівниками органів Міністерства внутрішніх справ України було проведено повторний огляд кімнати № 4 гуртожитку, в якій проживала зникла ОСОБА_4, з вилученням документів та електронних засобів інформації, про що було складено протокол огляду місця події.
Під час проведення огляду фотографування вилучених 04 жовтня 2007 року електронних носіїв інформації, в тому числі і ноутбука, до протоколу огляду та вилучення не вносилися відомості щодо індивідуальних ознак вилучених предметів. Вилучені електронні носії в присутності свідків не перевірялися на їх працездатність, не перевірялися на наявність на них інформації. Всі вилучені електронні носії не опечатувалися і при зберіганні у Васильківському міському відділі Міністерства внутрішніх справ України до них мали доступ сторонні особи.
У подальшому не вирішувалося питання зберігання вилучених предметів, які були речовими доказами по справі, що призвело до повного знищення інформації, яка знаходилася на вилучених електронних засобах і яка могла бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних осіб.
Згідно з поясненнями заступника начальника слідчого відділу Васильківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області Катинського О. Я.
від 17 серпня 2012 року вилучений ноутбук перебував без належного опечатування та без перевірки наявності на ньому інформації.
Факт знищення інформації встановлено висновком експерта від 16 квітня 2008 року № 1184, зі змісту якого встановлено, що на носії ноутбука "Асеr" виявлено інформацію, яка була знищена, але відновити її у вигляді, придатному для читання, неможливо; на носії ноутбука "Асеr" інформація, в якій містяться текстові документи з перепискою ОСОБА_4, не виявлена.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 10 грудня 2012 року у справі № 1008/2132/12 скаргу ОСОБА_3 задоволено. Постанову прокурора Васильківської міжрайонного прокуратури Київської області від 19 листопада 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи щодо колишніх працівників Васильківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого статтями 364, 366, 367 КК України, скасовано, матеріали перевірки повернуто до Васильківської міжрайонної прокуратури для організації додаткової перевірки. Встановлено, що прокурором передчасно було прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, оскаржувана постанова є упередженою, перевірка неповною та поверхневою.
По факту знищення інформації з комп`ютера ОСОБА_4 21 січня
2013 року слідчим Васильківської міжрайонної прокуратури до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за заявою ОСОБА_3 щодо незаконних дій працівників Васильківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області та зареєстровано кримінальне провадження
№ 42013100140000012 за фактом знищення інформації на комп`ютері ОСОБА_4, яка є зниклою безвісти.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 16 травня 2013 року у справі № 362/2493/13-к скаргу ОСОБА_3 на постанову старшого слідчого Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області про закриття кримінального провадження
№ 42013100140000012 від 12 квітня 2013 року задоволено.
Скасовано постанову старшого слідчого Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області Першина Ю. Ю. про закриття кримінального провадження від 12 квітня 2013 року № 42013100140000012.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 січня 2014 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Скасовано постанову слідчого прокуратури Київської області про закриття кримінального провадження
№ 42013100140000012 від 18 грудня 2013 року.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2014 року у справі
№ 757/28488/13-к постанову слідчого від 11 березня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42013100140000012 було скасовано, оскільки встановлено, що слідчим не було вжито всіх необхідних заходів направлених на всебічне, повне та неупереджене дослідження й оцінки ним всіх обставин кримінального провадження та встановлення вчинення протиправних дій, не було встановлено беззаперечних обставин, що виключають кримінальне провадження, перевірку обставин викладених у заяві про злочин проведено неповно.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2014 року у справі № 757/5005/14-к скасовано постанову слідчого від 21 лютого
2014 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні № 42013100140000012.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року у справі № 757/37233/14-к скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області від 21 листопада 2014 року про закриття кримінального провадження № 42013100140000012 скасовано. Матеріали кримінального провадження повернуто до прокуратури Київської області для проведення досудового розслідування. Встановлено, що слідчим не виконано вимоги ухвали Апеляційного суду міста Києва від 31 березня 2014 року у справі
№ 757/28488/13-к.
За результатами розгляду скарг позивачів та їх представника ОСОБА_3 встановлено невиконання прокурорами Васильківської та обласної прокуратур вимог судових рішень, якими скасовувалися як незаконні постанови про закриття кримінального провадження та надавалися вказівки щодо усунення виявлених недоліків, які ігнорувалися слідчими прокуратури при винесенні чергової постанови про закриття кримінального провадження.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 02 листопада 2016 року у справі № 362/4584/16-к визнано неправомірною бездіяльність слідчого Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції Київської області щодо недотримання вимог статті 220 КПК України при вчиненні процесуальних дій по розгляду клопотання про проведення слідчих дій від 20 липня
2016 року у кримінальному провадженні № 12012100140000390
від 19 грудня 2012 року.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних визначає зобов`язання держави здійснити ефективне розслідування у випадку наявності ознак насильницької смерті.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.
Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування, участь родичів загиблих та незалежність слідства.
Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження
№ 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61- 11020св20).
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У справі "Бренко та інші проти України" від 18 лютого 2021 року (заява
№ 29361/18) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у зв`язку із тривалим та неефективним розслідуванням обставин загибелі у 2010 році працівників міліції присудив заявникам (батькам загиблих) від 3 до 6 тисяч євро компенсації.
У справі "Басюк проти України" від 05 листопада 2015 року (заява № 51151 /10) ЄСПЛ дійшов висновку, що за фактом смерті у 2005 році доньки заявника не було проведено ефективного розслідування, а заявникові не було забезпечено ефективні засоби правового захисту, які б відповідали процесуальним вимогам статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та присудив заявникові 6 тисяч євро в якості відшкодування моральної шкоди.
У справі "Микола Волкогонов та Ігор Волкогонов проти України" від 28 листопада 2013 року (заява № 40525/05) ЄСПЛ, посилаючись на надмірну тривалість та неефективність розслідування кримінального правопорушення, пов`язаного із загибеллю у 2005 році дружини та матері заявників, присудив заявникам по 6 тисяч євро у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 тисяч євро ЄСПЛ присудив на користь батьків загиблого у 2003 році сина, встановивши порушення статті 2 Конвенції щодо тривалості та ефективності розслідування обставини смерті (справа "Принда проти України" рішення від 31 липня 2012 року, заява № 10904/05), а також по 6 тисяч євро заявникам у справі "Зоріна та інші проти України" (рішення від 14 лютого 2019 року, заява № 20295/07).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За змістом частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування завданої позивачам моральної шкоди, оскільки позивачі надали належні та достатні докази на підтвердження факту заподіяння їм моральної шкоди, причинний зв`язок між тривалим та неефективним розслідуванням кримінальних проваджень по факту зникнення їхньої доньки ОСОБА_4 у 2007 році, а також по факту знищення інформації на комп`ютері ОСОБА_4 (неодноразово закривалося та відновлювалася внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів; були зіпсовані докази) та настанням негативних наслідків для заявників.
В той же час колегія суддів не може погодитись із визначеним судами попередніх інстанцій розміром відшкодування моральної шкоди у розмірі
350 тис. грн кожному з позивачів, оскільки зазначена сума фактично розрахована судами на підставі статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивачі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону.
З урахуванням практики ЄСПЛ щодо визначення розміру відшкодування, позиції Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03 лютого 2021 року у цій справі, колегія суддів вважає, що у зв`язку із неефективним розслідуванням кримінальних проваджень, зокрема кримінального провадження щодо зникнення доньки заявників, та обставин, встановлених судами, розмір відшкодування завданої позивачам моральної шкоди, визначений судами попередніх інстанцій, необхідно зменшити до 180 тис. грн кожному. Такий розмір відшкодування завданої моральної шкоди є таким, щовідповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня
2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня
2021 року в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди необхідно змінити.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, необхідно компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду