Постанова
Іменем України
02 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 523/7815/18
провадження № 61-203св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції Одеській області Загризла Валентина Петрівна,
стягувач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Першого Суворовського ВДВС) Загризлої В. П.
Скарга мотивована тим, що на виконанні Першого Суворовського ВДВС знаходиться виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини від заробітку ОСОБА_1 щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 22 травня 2018 року державним виконавцем Загризлою В. П. було здійснено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів у період з 26 червня 2015 року по 22 травня 2018 рік виходячи із розміру середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, проте, на думку скаржника, заборгованість має визначатися виходячи з 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки в період нарахування заборгованості скаржник не працювала, перебуваючи у декретній відпустці по догляду за новонародженою дитиною.
У зв`язку з наведеним, скаржник просила визнати розрахунок заборгованості від 22 травня 2018 року неправомірним, скасувати його та зобов`язати державного виконавця розрахувати заборгованість виходячи з 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2019 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним та скасовано розрахунок по сплаті аліментів від 22 травня 2018 року, складений державним Загризлою В. П., у виконавчому провадженні № 50845130 по примусовому виконанню виконавчого листа № 523/9947/15-ц, виданого 18 лютого 2016 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зобов`язано державного виконавця Загризлу В. П. обчислити розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 50845130 за період з 26 червня 2015 року по 22 травня 2018 року з урахуванням положень чинного законодавства, виходячи з розміру 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Постановляючи указану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки боржник за період з 26 червня 2015 року по 22 травня 2018 року отримувала дохід, з якого не провадиться утримання аліментів, то оскаржуваний розрахунок заборгованості є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки складений згідно частини другої статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України) виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні скарги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що cпір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд обмежившись посиланням на те, що даний спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження, не встановив, чи є подана скарга обґрунтованою, або ж, чи відповідали дії державного виконавця вимогам закону.
Також касаційний суд звернув увагу на те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Крім того, касаційний суд вказав на те, що можливість розгляду зазначеного спору саме шляхом подачі скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів також підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19.
Останньою постановою Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2019 року скасовано. В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_8, апеляційний суд виходив із того, що оскільки боржник в період з 26 червня 2015 року по 22 травня 2018 року не працювала, а стягнення аліментів на грошові виплати по допомозі у зв`язку з вагітністю та пологами, одноразової допомоги при народженні дитини, допомозі по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не проводяться, державний виконавець правильно визначив заборгованість за аліментами виходячи з положень частини другої статті 195 СК України - із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Також, апеляційний суд дійшов висновку про те, що стаття 195 СК України встановленого судом способу визначення заборгованості за аліментами (виходячи з розміру 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) не містить, а тому висновки судів першої інстанції щодо визначення розміру заборгованості за аліментами виходячи з 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є помилковими.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного судута залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не звернув увагу на те, що норму частини другої статті 195 СК України, яку було покладено в основу оскаржуваного розрахунку по сплаті аліментів, може бути застосовано лише у тому випадку, коли боржник є працездатною особою, не працює та не отримує дохід без поважних причин;
- не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 у період з 29 червня 2015 року по 22 травня 2018 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною та отримувала дохід у вигляді державної допомоги при народженні дитини, з якої відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб" не провадиться утримання аліментів;
- не врахував, що обчислення державним виконавцем аліментів на підставі частини другої статті 195 СК України фактично призвело до того, що їх місячний розмір втричі перевищив єдиний дохід ОСОБА_1, яка при цьому має на утриманні ще одну малолітню дитину;
- не надав оцінку усім наявним в апеляційній скарзі доводам;
- проігнорував те, що під час складення оскаржуваного розрахунку по сплаті аліментів від 22 травня 2018 року державний виконавець керувався підпунктами 7.5.2 та 7.5.10 Інструкції про проведення виконавчих дій, яка втратила чинність 18 січня 2016 року;
- не врахував, що оскаржуваний розрахунок по сплаті аліментів не відповідає вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5);
- не звернув увагу на те, що держаний виконавець обчислив заборгованість по сплаті аліментів на підставі довідки про середньомісячну заробітну плату штатних працівників, без урахування кваліфікації боржника певної місцевості;
- проігнорував те, що вказані в оскаржуваному розрахунку державним виконавцем розміри середньої заробітної плати не співпадають із загальнодоступною інформацією, що розміщена на офіційному веб сайті Головного управління статистики в Одеській області;
- склав повний текст оскаржуваної постанови поза межами строку, визначеного частиною шостою статті 259 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Крім того у касаційній скарзі заявник посилався на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Також касаційна скарга містить клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду.
У лютому та березні 2021 року до Верховного Суду надійшло ще два клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Станом на момент розгляду даної справи відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 12 січня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 з підстав визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано із Суворовського районного суду м. Одеси матеріали цивільної справи № 523/7815/18; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року; встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
10 лютого 2021 року матеріали справи № 523/7815/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалами Верховного Суду від 24 лютого 2021 року та 05 березня 2021 року в задоволенні повторних клопотань представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 лютого 2016 року Суворовським районним судом м. Одеси видано виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 червня 2015 року до досягнення ОСОБА_6 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3, а в подальшому стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_7 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Постановою державного виконавця Суворовського ВДВС ОМУЮ Федорченко Л. В. від 14 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження.
22 травня 2018 року державним виконавцем Першого Суворовського ВДВС Загризлою В. П. здійснено розрахунок заборгованості по аліментам, відповідно якого у ОСОБА_1 є заборгованість по аліментам за період з 26 червня 2015 року по 22 травня 2018 року у розмірі 50 745, 15 грн.
Вказаний розрахунок визначено виконавцем на підставі частини другої статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Також судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у боржника ОСОБА_1 народився син ОСОБА_9, що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини.
Звертаючись зі скаргою на дії державного виконавця, скаржник посилався на те, що виконавець невірно визначив заборгованість. На думку скаржника, заборгованість має бути визначена виходячи з 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки в період нарахування заборгованості вона ніде не працювала з поважних причин, перебуваючи у декретній відпустці по догляду за дитиною.