У х в а л а
27 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 713/1973/20
Провадження № 14-186зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В.
ознайомилась із заявою ОСОБА_1 (далі - заявник) від 13 жовтня 2021 року (далі - заява) про перегляд ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року
у справі за скаргою заявника на постанову державного виконавця Вижницького районного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Нистерюк Оксани Михайлівни (далі - державний виконавець) про відкриття виконавчого провадження та
в с т а н о в и л а :
у жовтні 2020 року заявник звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця від 6 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63201250.
20 жовтня 2020 року Вижницький районний суд Чернівецької області постановив ухвалу, згідно з якою скаргу та додані до неї матеріали повернув без розгляду. Мотивував тим, що заявник не додав докази надіслання (вручення) копії скарги іншому учасникові справи.
29 грудня 2020 року Чернівецький апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті апеляційного провадження. Обґрунтував тим, що заявник пропустив строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, а питання про поновлення строку не порушив.
19 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті касаційного провадження. Аргументував тим, що заявник позбавив апеляційний суд можливості оцінити причини пропуску строку на апеляційне оскарження, бо не подав заяву про поновлення такого строку. Це потягнуло передбачені процесуальним законом наслідки, які заявник міг передбачити.
13 жовтня 2021 року він подав до Великої Палати Верховного Суду заяву (вх. № 318/0/255-21), у якій просив: переглянути "за винятковими обставинами" ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року; направити справу до Чернівецького апеляційного суду для продовження розгляду. Мотивував заяву тим, що Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції). Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 цієї Конституції). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року. Отже, після постановлення Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 19 лютого 2021 року ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду заяви. Тобто Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду. Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 713/1973/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав, а постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.Тому у прийнятті заяви необхідно відмовити та повернути її заявникові.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі"Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду заяви, поданої до Великої Палати Верховного Суду, не є порушенням права заявника на доступ до суду, адже він міг скористатися правом на розгляд його скарг в апеляційній і касаційній інстанціях, а процесуальний закон не гарантує можливість оскарження ухвали касаційного суду до Великої Палати Верховного Суду.
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вирішеного питання. Звернення до Великої Палати Верховного Суду із заявою, зокрема з метою повторного вирішення питання про відкриття касаційного провадження, спрямоване на перегляд ухвали касаційного суду за відсутності такої можливості у процесуальному законі. Вказаний перегляд є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду