У х в а л а
27 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 569/12613/13-ц
Провадження № 14-181звц21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В.
ознайомилася із заявою ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року (далі - заява)
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (далі - позивач) до відповідачки про стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання у сумі 28 772, 47 грн і
в с т а н о в и л а :
8 жовтня 2021 року відповідачка звернулася до Великої Палати Верховного Суду із заявою, в якій просить скасувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року(далі - постанова) та прийняти нову - про відмову у задоволенні позову. Наявність підстав для перегляду постанови за виключними обставинами мотивувала рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 22 липня 2021 року у справі "Зварич і Марчевська проти України" (Zvarych and Marchevska v. Ukraine) за заявою № 32353/20.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутня підстава для відкриття провадження про перегляд постанови за виключними обставинами, оскільки ті порушення Україною міжнародних зобов`язань, які ЄСПЛ встановив у зазначеному рішенні, не є вказаною обставиною.
На національному рівні суди розглядали справу неодноразово.
20 листопада 2015 року Рівненський міський суд Рівненської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував тим, що позивач не надав на обґрунтування вимог належних доказів того, що пошкодження пломб лічильника, яке призвело до заниження його показань, сталося з вини відповідачки. Суд зазначив, що, провівши експертизу лічильника з порушенням визначеного законом порядку, позивач не довів факт втручання в роботу облікового механізму з метою заниження його показників. Тому підстави для задоволення позову відсутні.
3 травня 2017 року Апеляційний суд Волинської області ухвалив рішення, згідно з яким рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив. Обґрунтував тим, що позивач довів факт несанкціонованого втручання у роботу лічильника з метою споживання газу без його обліку, а саме фальсифікацію заводських пломб газового лічильника у помешканні відповідачки. Апеляційний суд виснував про правильність нарахування позивачем суми заборгованості, зокрема збитків за допущене порушення, та стягнув цю суму з відповідачки.
13 листопада 2019 року Верховний Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 3 травня 2017 року й ухвалив нове - про задоволення позову. Мотивував тим, що зміст проголошеного 3 травня 2017 року короткого тексту рішення Апеляційного суду Волинської області відрізняється від змісту повного тексту цього ж рішення, яке є у матеріалах справи.
6 липня 2020 року відповідачка подала до ЄСПЛ заяву, у якій скаржилася на порушення національними судами пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вважала, що тривалість провадження у справі була несумісною з вимогою розумного строку, а ефективного засобу юридичного захисту від цього порушення не було.
За змістом речення першого пункту першого статті 6 Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
22 липня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Зварич і Марчевська проти України". Визнав порушення Україною щодо відповідачки пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції через надмірну тривалість провадження у справі та відсутність ефективного засобу юридичного захисту від такого порушення. Присудив відповідачці 500 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, судових та інших витрат.
Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (частина перша статті 46 Конвенції, частина перша статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV)).
У главі 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, у якому цей суд констатував порушення Україною Конвенції, держава має вжити заходи індивідуального та загального характеру.
Виконання рішення ЄСПЛ може полягати у такому: (а) виплаті відшкодування та вжитті додаткових заходів індивідуального характеру; (б) вжитті заходів загального характеру (абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 3477-IV).
З метою забезпечення відновлення порушених прав, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Такими додатковими заходами є: (а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); (б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ (частина перша та друга статті 10 Закону № 3477-IV).
Звертаючись із заявою про перегляд постанови за виключними обставинами, відповідачка підняла питання про забезпечення їй на підставі рішення ЄСПЛ у справі "Зварич і Марчевська проти України" права на такий додатковий захід індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який вона мала до того порушення Конвенції, яке встановив ЄСПЛ (restitutio in integrum).
Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі (частина 3 статті 10 Закону № 3477-IV), з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 від 19 січня 2000 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень ЄСПЛП.
Процедура такого розгляду справи визначена у главі 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Однією з підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом (пункт 2 частини третьої статті 423 ЦПК України).
У рішенні ЄСПЛ може прямо вказати на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характер чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, коли у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, цей суд визнав порушення державою-відповідачем зобов`язань за Конвенцією саме при вирішенні судом на національному рівні справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
Тобто, перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України не може бути заходом індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у випадках, якщо встановлені міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань не стосуються вирішення справи судом.
Не можна застосовувати як додатковий (поряд із виплатою справедливої сатисфакції) захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань:
- треба усунути лише шляхом вжиття заходів загального характеру;
- не стосуються особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення;
- не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява;
- стосуються лише тривалості розгляду такої справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11 (пункт 81), від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11 (пункт 76), від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11 (пункт 85), від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12 (пункт 35), від 11 червня 2019 року у справі № 2-3244/09 (пункт 68), від 6 серпня 2019 року у справі № 219/13862/18 (пункт 31), від 25 лютого 2020 року у справі № 18/266 (пункт 55).
Рішення ЄСПЛ у справі "Зварич і Марчевська проти України", ухвалене зокрема щодо відповідачки за її заявою № 32353/20, стосується виключно надмірної тривалості провадження у справі та відсутності ефективного засобу юридичного захисту від цього порушення (§ 9-10 рішення), а не вирішення справи № 569/12613/13-ц національними судами. Порушення інших конвенційних гарантій за заявою № 32353/20 ЄСПЛ не встановив. Тому відсутня передбачена у пункті 2 частини третьої статті 423 ЦПК України юридична підстава для перегляду постанови суду касаційної інстанції за заявою відповідачки.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі"Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Відмова у відкритті провадження за виключними обставинами за заявою відповідачки не є порушенням її права на доступ до суду, адже відсутня передбачена ЦПК України підстава для такого відкриття, а саме рішення ЄСПЛ, у якому встановлене порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а не через надмірну тривалість провадження у справі.
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Перегляд за виключними обставинами постанови суду касаційної інстанції за відсутності такої можливості у процесуальному законі є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні достатні та необхідні передумови для відкриття за заявою відповідачки провадження щодо перегляду постанови за виключними обставинами. Тому у відкритті такого провадження відповідачці слід відмовити.
Керуючись пунктом 2 частини третьої статті 423, частиною третьою статті 425 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду