постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
21жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 317/4373/14-к
провадження № 51-287км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Шевченко Т. В., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Матюшевої О. В.,
засуджених ОСОБА_1,
ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_3
(у режимі відеоконференції),
захисників Кравцова В. М. (у режимі відеоконференції),
Мухіної Л. С. (у режимі відеоконференції),
Сілкіної О. О. (у режимі відеоконференції),
Прінь А. Г. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та захисника Мухіної Л. С., а також касаційні скарги засудженого ОСОБА_2, захисників Сілкіної О. О., Кравцова В. М. та Прінь А. Г. на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2017 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 12014080000000169 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 289; ч. 3 ст. 15, пунктами 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Києва та жителя м. Василівка Запорізької області,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 9, 12, ч. 2 ст.115; ч. 3 ст.15, пунктами 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК, та
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки та жительки м. Василівка Запорізької області,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, пунктами 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115;ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
ОСОБА_1
- за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 14 років;
- за ч. 3 ст. 289 КК - на строк 8 років з конфіскацією майна;
- за ч. 3 ст. 15, пунктами 1, 6, 8, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ч. 3 ст. 68 цього Кодексу - на строк 10 років з конфіскацією майна;
- за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК із застосуванням ч. 2 ст. 68 цього Кодексу - на строк 7 років з конфіскацією майна;
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна.
За ч. 1 ст. 263 КК (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року) ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання за цей злочин у зв`язку з закінченням строку давності.
За обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК ОСОБА_1 виправдано в зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.
ОСОБА_2
- за пунктами 9, 12 ч.2 ст.115 КК - на строк 14 років;
- за ч. 3 ст. 289 КК - на строк 8 років з конфіскацією майна;
- за ч. 3 ст. 15 і пунктами 1, 6, 8, 9, 12, 13, ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ч. 3 ст. 68 цього Кодексу - на строк 10 років з конфіскацією майна;
- за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК із застосуванням положень ч. 2 ст. 68 цього Кодексу - на строк 7 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна.
За ч. 1 ст. 263 КК (в редакції Закону № 270-VI від 15 квітня 2008 року) призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання за цей злочин у зв`язку з закінченням строку давності.
По обвинуваченню за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 5, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК ОСОБА_2 виправдано в зв`язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.
ОСОБА_4
- за ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, пунктами 1, 6, 8, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК із застосуванням ч. 3 ст. 68, ч. 1 ст. 69 цього Кодексу - на строк 7 років з конфіскацією майна;
- за ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК із застосуванням положень ч. 2 ст. 68, ч. 1 ст. 69 цього Кодексу - на строк 6 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Як установив суд, у листопаді 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яка на той час працювала керуючою територіальним відділенням № 10007/0224 Запорізького обласного управління ВАТ "Ощадбанк" (далі - "Ощадбанк") у м. Василівка, вступили між собою в злочинну змову спрямовану на здійснення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я осіб, що зазнали нападу, а саме - грошовими коштами, що перевозяться інкасаторами вказаного відділення "Ощадбанку".
З цією метою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за місцем свого проживання у м. Запоріжжі виготовили три радіокерованих саморобних вибухових пристрої та випробували дію одного з них, переконавшись у їх функціональності. Два інші вибухові пристрої зберігали за місцем проживання та надалі за сприяння ОСОБА_4, яка надала дублікат ключа та відволікла увагу водія- інкасатора ОСОБА_5, у тому ж місяці помістили їх в підголівники, ідентичні з сидіннями інкасаторського автомобіля ВАЗ 211440, які встановили на передні сидіння цього автомобіля з метою завдання інкасаторам смертельних поранень та подолання їх опору.
06 січня 2011 року ОСОБА_4 на підставі замовлення Центру поштового зв`язку № 3 м. Василівки Запорізької дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" виписала вимогу для підкріплення каси на суму 3,5 млн. грн для виплати пенсій та повідомила ОСОБА_1 і ОСОБА_2, що бригада інкасації у складі інкасаторів ОСОБА_6, ОСОБА_7 та водія-інкасатора ОСОБА_5 на службовому автомобілі ВАЗ 211440 приїде у м. Запоріжжя для отримання цих коштів, які має доставити до територіального відділення "Ощадбанку".
Реалізовуючи спільний умисел та виходячи за межі досягнутої домовленості із ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою вчинення задуманого вирішили заволодіти іншим транспортним засобом, щоб використати його як засіб вчинення злочину. З цією метою останні 06 січня 2011 року на перехресті вулиць Комарова та Чумаченка в м. Запоріжжі сіли в автомобіль таксі "Daewoo Lanos" під керуванням водія ОСОБА_8, в якому поїхали на АДРЕСА_2, де ОСОБА_1 завдав ОСОБА_8 не менше шести ударів ножем у життєво важливі органи, а ОСОБА_2 спостерігав за оточуючою обстановкою, після чого помістили водія таксі в багажне відділення автомобіля.
Незаконно заволодівши транспортним засобом "Daewoo Lanos" ОСОБА_1 і ОСОБА_2 поїхали до лісосмуги поблизу смт Балабине Запорізького району Запорізької області, де витягнули ОСОБА_8 з багажника, після чого ОСОБА_1 завдав останньому не менше двох ударів дерев`яною битою в голову та залишили його в лісосмузі, заподіявши тяжких тілесних ушкоджень від яких він помер.
Надалі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 поїхали до виїзду з м. Запоріжжя, де на перехресті траси "Москва-Сімферополь" чекали на автомобіль інкасаторів.
Приблизно о 14:25 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 побачили автомобіль інкасаторів, який рухався в напрямку м. Василівки та поїхали за ним з наміром наблизитися до нього на відстань дії радіосигналу саморобних радіокерованих вибухових пристроїв, щоб привести їх у дію та вбити інкасаторів і заволодіти грошовими коштами, однак не довели злочин до кінця з причин, які не залежали від їхньої волі, оскільки автомобіль "Daewoo Lanos" по дорозі зупинився з технічних причин.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати вказані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На його думку, заява про застосування до нього недозволених методів слідства працівниками правоохоронних органів належним чином не була перевірена та не встановлено обставин отримання ним тілесних ушкоджень під час перебування під вартою. Вказує, що місцевий суд необґрунтовано визнав допустимими доказами протоколи його допиту та відтворення обстановки і обставин події від 16 і 17 вересня 2011 року з його участю, оскільки зазначені в них відомості були здобуті під тиском, про що свідчить висновок експерта в матеріалах справи про наявність на його тілі тілесних ушкоджень. Також звертає увагу на відсутність захисника під час проведення слідчих дій та розгляд справи у відсутності потерпілих, які не були належним чином повідомлені.
Захисник Мухіна Л. С. та засуджений ОСОБА_1 у спільній касаційній скарзі просять скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджують, що суд першої інстанції допустився таких порушень:
- всупереч вимогам п. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у вироку послався на показання засуджених, надані ними під час досудового розслідування;
- всупереч вимогам ст. 87 КПК визнав допустимими докази отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини;
- всупереч вимогам ч. 6 ст. 97 КПК послався на показання з чужих слів, які не підтверджені іншими доказами;
- всупереч вимогам ст. 94 КПК не дав оцінки доказам, наданим стороною захисту;
- всупереч вимогам ст. 23. 94 і 290 КПК не визнав недопустимими доказами речові докази, які були вилучені з місця злочину без відповідного запису в протоколі огляду; послався на докази не відкриті стороні захисту та які не були безпосередньо досліджені судом та є недопустимими на підставі ст. 86 КПК унаслідок їх неналежного зберігання;
- всупереч вимогам ст. 85 КПК послався у вироку на висновки експертиз, які були призначені із порушенням статей 7-10 Закону України "Про судову експертизу";
- не звернув уваги на проведення процесуальних дій неуповноваженими особами, що є підставою для визнання показань ОСОБА_2, наданих під час досудового розслідування, недопустимими доказами;
- порушив таємницю нарадчої кімнати;
- розглянув справу за відсутності потерпілих, які не були належним чином повідомлені про судовий розгляд справи;
- всупереч вимогам ст. 337 КПК вийшов за межі пред`явленого обвинувачення;
- не взяв до уваги доказів щодо можливої причетності до злочинів інших осіб.
Крім того, вказують на проведення апеляційного розгляду колегією суддів, яка підлягала відводу на підставі обставин, що викликали сумнів у їх неупередженості, та у задоволенні якого стороні захисту було безпідставно відмовлено, а також на відсутність у справі журналу судового засідання від 26 грудня 2018 року.
У касаційній скарзі захисник Кравцов В. М. в інтересах засудженої ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. На думку захисника, судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено наявності в ОСОБА_4 прямого умислу на вбивство інкасаторів, а тому її дії повністю охоплюються диспозицією ст. 187 КК. Також вважає, що судом неправильно кваліфіковано дії засудженої за ст. 15 КК як замах на вчинення злочину, адже співучасники зупинилися на стадії його готування. Зауважує на тому, що ОСОБА_4 добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, однак суди безпідставно не застосували до неї положень ч. 2 ст. 31 та ч. 2 ст. 17 КК. Зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі висунутого обвинувачення в частині участі в події другого автомобіля інкасаторів. Стверджує, що при перегляді вироку апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження висновку щодо технічного стану автомобіля "Daewoo Lanos", а отже, на думку захисника, судами не встановлено обставин, які перешкодили засудженим довести цей злочин до кінця. Також звертає увагу на зміну ОСОБА_4 свого прізвища на ОСОБА_9 .
Захисник Прінь А. Г. у касаційній скарзі просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції через на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.
На думку ОСОБА_10, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 ґрунтуються на недопустимих доказах і не підтверджують його причетність до інкримінованих злочинів. При цьому звертає увагу на невиконання ухвали Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2017 року щодо перевірки заяв засудженого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про застосування до них фізичного впливу з боку працівників міліції під час досудового розслідування.
Захисник Сілкіна О. О. в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить у касаційній скарзі скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність. Захисник вважає, що при ухваленні вироку місцевий суд допустився суперечностей, вказавши у ньому про доведеність винуватості ОСОБА_2 в межах висунутого обвинувачення, хоча тим же вироком з цього обвинувачення виключив певну частину. Також звертає увагу на порушення права на захист засудженого під час відібрання явок з повинною та неефективне розслідування за скаргами останнього на жорстоке поводження з боку працівників правоохоронного органу, що призвело до недопустимості похідних доказів. На переконання захисника, виходячи зі змісту формулювання обвинувачення висунутого органом досудового розслідування не встановлено умислу засуджених на підготування до розбійного нападу та замаху на вбивство інкасаторів. Крім того, посилається на допущену судом першої інстанції невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи при оцінці доказів.
Також у своїх касаційних скаргах скаржники стверджують про те, що при перегляді вироку апеляційний суд не усунув вказаних порушень, не дав обґрунтованих відповідей на всі доводи апеляційних скарг сторони захисту, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, що є підставою для його скасування.