Постанова
іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 333/1808/19
провадження № 51-2821км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Матолич М. Р.,
захисника Кірноса Є. С. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури Баганця О. О. на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12 квітня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Мелітополя Запорізької обл., зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), та жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченогост. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжявід 02 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 39 473, 25 грн та моральну шкоду - 140 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_1 вирішено рахувати з дня приведення вироку до виконання.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 10 листопада 2018 року близько 17:35, перебуваючи біля приміщення "Аптека низьких цін", що на вул. Космічній, 96 в м. Запоріжжі, з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, діючи зі злочинною недбалістю, не маючи прямого умислу на спричинення ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг їх передбачити, завдав потерпілому одного удару правою рукою в ділянку обличчя та одного удару правою ногою в ділянку голови. Від цих ударів ОСОБА_2 впав з висоти власного зросту і вдарився потиличною частиною голови об тверду поверхню у вигляді бетонного покриття, внаслідок чого отримав тяжку черепно-мозкову травму: багатоосколкові переломи склепіння, основи черепа, забій головного мозку тяжкого ступеня з утворенням епідуральної гематоми в правій скронево-тім`яній ділянці, з розвитком набряку речовини головного мозку, з розвитком дислокаційного синдрому, субарахноїдального (скупчення крові під м`якою оболонкою головного мозку) крововиливу, гематоми ретробульбарної клітковини справа; численні переломи кісток лицевого черепа; рану в потиличній ділянці посередині, гематоми повік, садна волосяної частини голови, обличчя, субкон`юктувальний крововилив обох очей, які в сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, що були небезпечними для життя в момент їх спричинення.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 12 квітня 2021 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор не погоджується з ухвалою апеляційного суду стосовно засудженого ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати її і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивує тим, що місцевий суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ст. 128 КК, оскільки, враховуючи обставини злочину, механізм, характер, спосіб і надмірну силу завдання ударів та локалізацію тілесних ушкоджень, дії засудженого мали бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК. Крім того, ОСОБА_1 не надав допомоги потерпілому, не викликав швидкої допомоги, на що суд також не звернув уваги. Стверджує, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК. Про ці порушення, як указує касатор, він зазначав у своїй скарзі, однак апеляційний суд не обґрунтував належним чином свого рішення про залишення без задоволення вимог сторони обвинувачення, що призвело, на його думку, до постановлення судового рішення, яке суперечить положенням статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні прокурор Матолич М. Р. підтримала касаційну скаргу, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, захисник Кірнос Є. С. просив касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК).
Можливості скасування судового рішення суду апеляційної інстанції через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК), як про це зазначає прокурор, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Перевіряючи правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність та дотримання ним вимог кримінального процесуального закону під час постановлення судових рішень щодо ОСОБА_1, Суд установив, що суд першої інстанції (з яким погодився апеляційний суд) відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, послався: на показання обвинуваченого, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ; протокол слідчого експерименту від 19 січня 2019 року за участю свідка ОСОБА_3 ; протокол пред`явлення особи для впізнання за участі цього ж свідка; висновок судово-медичної експертизи від 04 січня 2019 року № 1456, висновки судово-медичної експертної комісії від 14 лютого 2019 року № 30/к та від 28 липня 2020 року № 30/к; показання експертів КУ "Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи" ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Здійснюючи судовий розгляд у межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і в їх сукупності та взаємозв`язку за правилами ст. 94 КПК, а також за наслідками перегляду справи й апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що конкретні обставини даної справи свідчать про відсутність умислу в ОСОБА_1 на заподіяння ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень.
Колегія суддів також не вбачає підстав для іншого висновку, ніж той, якого дійшли судові інстанції, а саме: спричинене ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження було безпосереднім наслідком падіння потерпілого й ударом головою об тверду поверхню; дії ОСОБА_1 за обставин цієї справи були необережними щодо наслідків.
Таким чином, з урахуванням установлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_1 за ст. 128 КК як необережне тяжке тілесне ушкодження кваліфіковані правильно.
Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора щодо неправильної, на його думку, кваліфікації дій засудженого, то згідно зі ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, яке було змінено в порядку ст. 388 КПК (обвинувальний акт від 11 листопада 2020 року).
За результатом розгляду кримінального провадження суд першої інстанції дії ОСОБА_1 перекваліфікував з ч. 1 ст. 121 КК на ст. 128 цього Кодексу і визнав його винуватим у необережному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень та встановив, що ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 одного удару правою рукою в обличчя та одного удару правою ногою в голову, від яких потерпілий впав з висоти власного зросту і вдарився потиличною частиною голови об тверду поверхню у вигляді бетонного покриття. При цьому місцевий суд, встановивши такі фактичні обставини, керувався зміненим обвинуваченням, викладеним в обвинувальному акті від 11 листопада 2020 року.
У ході розгляду справи в межах зміненого пред`явленого обвинувачення вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, повністю підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами.
Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м`якості, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
За вироком суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, визначаючи ОСОБА_1 вид та розмір покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК є нетяжким злочином, суспільну небезпечність та характер скоєного злочину (із застосуванням фізичного насильства); особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не одружений, має постійне місце мешкання та проживання, офіційно не працює, його вік та здоров`я (не перебуває на обліках у нарколога і психіатра), а також тяжкі наслідки від дій обвинуваченого - потерпілий унаслідок отриманої травми став особою з інвалідністю ІІ групи, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин покарання і, як результат, призначив йому покарання в межах санкції ст. 128 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Обґрунтовуючи незаконність ухвали суду апеляційної інстанції у касаційній скарзі, прокурор покликається на відсутність у ній аналізу та відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, аналогічною за доводами касаційній скарзі,ретельно перевірив викладені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, з яких визнав їх необґрунтованими, та спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності засудження ОСОБА_1 за ст. 128 КК.
Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 128 КК, указавши, що досліджені в суді першої інстанції докази, які надано стороною обвинувачення, не підтверджують висунутого особі обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК. Доводи апеляційної скарги прокурора, по суті, стосувалися незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів. При цьому усних або письмових клопотань про повторне дослідження доказів або допит свідків до апеляційного суду ні від сторони обвинувачення, ні від будь-кого іншого з учасників провадження не надходило, тому апеляційний суд розглянув скарги в межах апеляційних вимог з урвхуванням приписів ст. 404 КПК.
Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому твердження прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставним.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд