Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа №329/338/17
провадження № 51-6054 км 18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Єремейчука С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Сингаївської А. О.,
засудженої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника (у режимі відеоконференції) Вараниці О. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Вараниці Олександра Олександровича на вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 27 березня 2020 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080360000010 від 23 січня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт Чернігівка Запорізької області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, яка згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та їй призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 3 роки. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року - без змін.
Верховний Суд постановою від 13 лютого 2019 року касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 лютого 2018 року стосовно ОСОБА_1 скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Підставою для скасування вказаного рішення стала передчасність висновку апеляційного суду про можливість застосування щодо засудженої положень статей 69, 75 КК України.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, скасував вирок Чернігівського районного суду Запорізької області від 26 квітня 2017 року та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 27 березня 2020 року ОСОБА_1 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та їй призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 3 роки. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з цим вироком у вересні 2016 року в денний час ОСОБА_1 на пустирі, розташованому на околиці вул. Першотравневої в смт Чернігівка Запорізької області, під час збирання грибів виявила два ростучі кущі дикорослих конопель та, діючи умисно, з метою незаконного виготовлення наркотичного засобу для подальшого його збуту, зірвала з них листя і верхівки, чим незаконно придбала наркотичний засіб, і надалі перенесла їх за місцем свого фактичного мешкання, розташованим на АДРЕСА_3 у згаданому населеному пункті. Перебуваючи за цією адресою, ОСОБА_1 висушила вказані частини рослин конопель на кришці портативного інкубатора, подрібнила їх, розсипала в чотири картонні коробки з-під сірників, які помістила до полімерного пакета і сховала під цеглою поряд із приміщенням сінника, розміщеного на подвір`ї зазначеного домоволодіння.
Після чого 23 січня 2017 року близько 09:30 ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого фактичного проживання за вищевказаною адресою, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на збут особливо небезпечного наркотичного засобу, взяла з полімерного пакета одну з чотирьох картонних коробок з-під сірників, в якій містилася суха подрібнена речовина рослинного походження сіро-зеленого кольору масою 1,808 г, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, маса якого становила 1,639 г у перерахунку на суху речовину. Потім ОСОБА_1 шляхом продажу за 50 грн незаконно збула своєму знайомому ОСОБА_2 зазначений особливо небезпечний засіб.
Надалі 08 лютого 2017 року ОСОБА_1, маючи умисел на незаконний збут наркотичних засобів, перебуваючи за місцем свого фактичного проживання за вищевказаною адресою, під час оперативної закупки, діючи умисно, з корисливих мотивів, незаконно збула ОСОБА_3 шляхом продажу за 100 грн суху подрібнену речовину рослинного походження сіро-зеленого кольору масою 3,706 г, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, маса якого становила 3,254 г у перерахунку на суху речовину.
Також працівники Чернігівського відділення поліції Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області 08 лютого 2017 року в період часу з 13:45 до 15:20 у ході обшуку вищезгаданого домоволодіння виявили на його подвір`ї під цеглою поряд із приміщенням сінника полімерний пакет, у якому містилися дві картонні коробки з-під сірників з подрібненою сухою речовиною рослинного походження сіро-зеленого кольору масою 3,520 г та 4,068 г, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, маса якого становила 3,100 г та 3,591 г відповідно в перерахунку на суху речовину. Загальна маса канабісу в обох коробках - 6,691 г у перерахунку на суху речовину. Вищезазначений особливо небезпечний наркотичний засіб ОСОБА_1 зберігала за місцем свого мешкання з метою збуту.
Дніпровський апеляційний суд вироком від 11 лютого 2021 року задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 27 березня 2020 року в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна. Виключив з мотивувальної частини вироку посилання суду на обставини, які пом`якшують покарання, - щире каяття й активне сприяння розкриттю злочинів. Строк відбування покарання ухвалив обчислювати з моменту її фактичного затримання. У решті вирок суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник Вараниця О. О., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, проситьскасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Як зазначає захисник, суд першої інстанції допустив порушення вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не дослідив усіх доказів укримінальному провадженні, не звернув увагина порушення, допущені під час слідчих дій та оперативно-розшуковихзаходів, ідав неправильну правову оцінку дослідженим доказам. На думку захисника, стороною обвинувачення не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності в засудженої умислу на збут наркотичних засобів. Стверджує, що досліджені під час судового розгляду докази є недопустимими, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, доручення слідчого оперативному підрозділу на проведення оперативної закупки, а також дані про порушення оперативно-розшукової справи. Вказує, що суд першої інстанції не перевірив законностіпідстав для проведення аудіо-, відеофіксації оперативної закупки. Вважає, що ОСОБА_1 було незаконно затримано та обшук було проведено з грубим порушення вимог КПК України. Посилається на порушення права засудженої на захист. На переконання захисника, стосовно засудженоївідбулася провокація злочину з боку працівників поліції. Стверджує, що апеляційний суд на вказані порушення місцевого суду також уваги не звернув, своїх висновків не мотивував. Вважає, що оскаржені судові рішення не відповідають приписам ст. 370 КПК України.
У запереченні на касаційну скаргу прокурор Баганець О. О. зазначає про необґрунтованість скарги та просить залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни. Вказує, що сторона захисту в судах першої та апеляційної інстанцій не ставила під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1, кваліфікацію її дій за ч. 2 ст. 307 КК України, порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні, засуджена повністю визнала свою вину. Клопотання про визнання доказів недопустимими і про повторне їх дослідження сторона захисту також не заявляла. Стверджує, що рішення апеляційного суду в частині призначеного покарання є законним та обґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена ОСОБА_1 і захисник Вараниця О. О. всудовому засіданні підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
ПрокурорСингаївська А. О. у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просилазалишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, послався, зокрема, на показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23 січня 2017 року, рапорт начальника СКП Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Давідного В. В., протоколи оглядів від 23 січня, 08 та 28 лютого 2017 року, постанову про проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) стосовно ОСОБА_1 уформі оперативної закупки у період з 30 січня по 28 лютого 2017 року, протокол обшуку від 08 лютого 2017 року, постанови про визнання речових доказів від 03, 15 і 28 лютого, 09 та 23 березня 2017 року, протокол про проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки із застосуванням аудіо-, відеоконтролю особи від 10 лютого 2017 року, висновки судово-хімічнихекспертиз від 24 січня, 10 лютого 2017 року, протокол проведення слідчого експерименту від 15 березня 2017 року.
При цьому, в судовому засіданні 05 березня 2020 року суд першої інстанції за участю сторін, у тому числі сторони захисту, також дослідивпостанову прокурора Чернігівського відділу Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області Худія Є. А. від 30 січня 2017 року, за якою доручено слідчому СВ Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Овчаренку Я. В. провести НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі оперативної закупки у ОСОБА_1 (т. 2, а.п. 65, 66). Отже доводи захисника про те, що суду не було надано постанови прокурора на проведення НСРД, є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду.
Стаття 29 Конституції України гарантує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність і передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність.
Так, згідно з матеріалами провадження обшук території домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) проведено 08 лютого 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Чернігівського районного суду Запорізької області Покопцевої Д. О. від 06 лютого 2017 року за участю ОСОБА_1, а також понятих ОСОБА_5, ОСОБА_7 (т. 2, а.п. 48-54). Від понятих та учасників обшуку жодних пропозицій і зауважень не надходило. При цьому сторона захисту також не висловлювала зауважень та заперечень щодо вказаної слідчої дії під час розгляду цього кримінального провадження в суді першої інстанції.
Право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Основного Закону України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження. Зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження розкривається у ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості дати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується й іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, а також п. 4 ч. 2 ст. 412.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 не заявляла під час досудового розслідування чи розгляду справи у суді першої інстанції вимоги чи клопотання про участь адвоката.
Відповідно до ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року, постановленої за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях призначив адвоката Симонця А. О. для надання засудженій безоплатної вторинної правової допомоги (т. 1, а.п. 80, 81, 83). Отже, апеляційний суд забезпечив реалізацію права засудженої на захист.
Сторона захисту з будь-якими заявами чи скаргами у визначеному порядку щодо ймовірних порушень з боку органів розслідування не зверталася. Будь-які відомості про її затримання відсутні.
Таким чином, доводи захисника про незаконне затримання ОСОБА_1, проведення обшуку з істотними порушеннями вимог процесуального законодавства та порушення її права на захист є безпідставними.
Статтею 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Разом з тим, касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи були додержані судами першої та апеляційної інстанцій положення кримінального процесуального закону, що регулюють розгляд судами предʼявленого обвинувачення, у тому числі положення, які стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
Так, як убачається зі змісту касаційної скаргизахисник посилається на те, що сторона обвинувачення не надала доказів правомірності оперативних закупок у ОСОБА_1, а суд першої інстанції не перевірив законності підстав для проведення аудіо-, відеофіксації оперативної закупки та наявності доручення слідчого на здійсненнятакої НСРД оперативним підрозділом.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обʼєктивно зʼясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвʼязку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке має наслідком скасування судового рішення.
Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження стосовноОСОБА_1 суд першої інстанції зазначених вимог закону в повному обсязі не дотримався.
Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд під час ухвалення судового рішення.
Згідно з положеннями ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобовʼязаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 258, ч. 1 ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, тобто доступом до змісту спілкування за умови, що його учасники мають достатні підстави вважати таке спілкування приватним, при цьому втручання проводиться без відома особи на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, повʼязані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
Процесуальною підставою для проведення вказаної НСРД є ухвала слідчого судді про дозвіл на її проведення, у якій зазначається вся наявна інформація, одержана в установленому законом порядку, що потребує перевірки.
За правилами ч. 6 ст. 246 КПК України проводити НСРД має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.
Суд звертає увагу, що за приписами ч. 3 ст. 41 КПК України доручення слідчого, дізнавача, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обовʼязковими для виконання оперативним підрозділом.
Отже, необхідним є наявність відповідного доручення для проведення НСРД.
У постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43 кс 19) вказується на те, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.
При цьому Велика Палата зазначила, щопроцесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі, відповідні постанови прокурора та ухвали слідчих суддів) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
Так, у протоколі за результатами проведення НСРД - контролюза вчиненням злочину у формі оперативної закупки із застосуванням аудіо-, відеоконтролю особи, складеному 10 лютого 2017 року начальником сектору кримінальної поліції Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області Давідним В. В. та дослідженому судом першої інстанції, зазначено, що цю слідчу дію було проведено на підставі:доручення слідчого Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції Овчаренка Я. В. про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки (ст. 271 КПК України) із застосуванням аудіо-, відеоконтролю особи (ст. 260 КПК України) від 01 лютого 2017 року№ 50т/54-2016, постанови прокурора Чернігівського відділу Бердянської місцевої прокуратури про проведення контролю за вчиненням злочину від 30 січня 2017 року № 6т іухвали слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області від 31 січня 2017 року № 10/605т про надання дозволу на проведення НСРД із втручанням у приватне спілкування строком на 30 діб.
Разом з тим, указані вище документи - ухвала слідчого судді апеляційного суду та відповідне доручення слідчого в порядку ст. 40 КПК України, на підставі яких оперативним підрозділом було проведено таку НСРД,як контроль за вчиненням злочину у формі оперативної закупки з втручанням у приватне спілкування, у матеріалах провадження відсутні.
Так, зміст вироку суду першої інстанції свідчить проте, що суд дійшоввисновку, що досліджені всудовому засіданні докази усправі отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, істотних порушень норм Конституції України, КПК України, інших законів, які могли б вплинути на їх допустимість та належність, не встановлено, тому поклав їх в основу вироку.
Протесуд першої інстанції лише формально перерахував зазначені вище докази, не здійснив їх аналізу, не перевірив кожногоз них на відповідність вимогам статей 85, 86 КПК України і не дав їм оцінки за критеріями ст. 94 цього Кодексу, в тому числі у частині допустимості окремих доказів. Суд апеляційної інстанції не звернув увагина вказані порушення та не усунув їх.
Суд з огляду на обмеження у дослідженні й оцінці доказів, визначених ч. 1 ст. 433 КПК України, не має можливості дійти остаточного висновку щодо допустимості доказів.
З урахуванням того, що в цьому кримінальному провадженні незʼясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, усунення вказаних порушень потребує повторного дослідження та аналізу зібраних доказів у кримінальному провадженні, що позбавляє суд касаційної інстанції ухвалити остаточне рішення, тому колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу сторони захисту задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанційпідлягають скасуванню через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що позбавляє можливості суд касаційної інстанції дати вичерпні відповіді на інші доводи, наведеніу касаційній скарзі, доводи щодо наявності провокації злочину та недослідженнявсіх доказів кримінального провадженнянеобхідно перевірити під час нового розгляду суду першої інстанції, який має усунути допущені порушення, надати правову оцінку всім обставинам, що належать до предмета доказування, ухвалити рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370, 419 КПК України. При цьому належно врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43 кс 19), чітко розмежувати, які докази суд вважає недопустимими, а які - такими, що відповідають вимогам статей 86, 87 КПК України. Також необхідно дати оцінку сукупності допустимих доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення в межах висунутого обвинувачення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд