Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 369/13272/17
провадження № 61-10809св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду
від 27 листопада 2019 у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним продажу квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), з урахуванням уточнених вимог, про визнання недійсним договору продажу квартири на електронних торгах, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що 20 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Астра Банк" було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 442 000,00 грн строком до 20 березня 2022 року для придбання трикімнатної квартири загальною площею 85,0 кв. м, житловою площею 43,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Астра Банк" було укладено іпотечний договір, предметом якого була вказана вище квартира.
17 січня 2012 року вказана квартира була зареєстрована КП "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" за ОСОБА_1, реєстраційний номер 34843904, номер запису 16/50 в книзі № 7.
02 грудня 2013 року між ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги щодо кредитних договорів, в тому числі і щодо договору, укладеного між ПАТ "Астра Банк" та ОСОБА_1 .
Позивач вказувала, що свої зобов`язання за кредитним договором виконувала неналежним чином, у зв`язку із чим мала заборгованість та зверталася до
ПАТ "Дельта Банк" з вимогами про укладення додаткової угоди щодо виплати боргу за кредитним договором, проте банк їй відмовив.
На підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року у справі № 369/9742/15-ц ПАТ "Дельта Банк" набуло права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказане судове рішення в подальшому було скасовано.
Разом із тим ПАТ "Дельта Банк" відчужило вказану квартиру на електронних торгах 12 жовтня 2017 року, згідно з якими новим власником спірної квартири став ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що її незаконно було позбавлено права власності на належну їй квартиру, яка є єдиним житлом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним продаж квартири АДРЕСА_2, який відбувся 12 жовтня 2017 року на електронному торговому майданчику ТОВ "Е-Тендер", а також оскільки квартира не була реалізована в порядку, встановленому для виконання судових рішень, просила витребувати від ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 спірну квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним продажу квартири, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 неправильно було обрано спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів.
У цьому випадку, на думку суду, оскарженню підлягає договір купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року, який був укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2017-10-02-000271-с від 12 жовтня 2017 року щодо продажу квартири загальною площею 85,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, а не визнання недійсним продажу вказаної квартири, як просила позивач у позові.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про витребування майна, суд першої інстанції вважав, що вказана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним продажу квартири, у задоволенні якої відмовлено.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив також, що ПАТ "Дельта Банк" набуло право власності на квартиру на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року у справі № 369/9742/15-ц, запис про реєстрацію права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну квартиру за ПАТ "Дельта Банк" не скасовано.
На думку апеляційного суду, скасування постановою Верховного Суду
від 29 травня 2019 року у справі № 369/9742/15-ц рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність квартири, не має жодних правових наслідків для використання ПАТ "Дельта Банк" права, передбаченого іпотечним договором щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності або продажу предмета іпотеки.
Оскільки позивачем не наведено підстав для визнання недійсними торгів, які відбулися 12 жовтня 2017 року, та договору купівлі-продажу, укладеного 26 жовтня 2017 року з переможцем торгів ОСОБА_2, а запис про реєстрацію права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну квартиру за ПАТ "Дельта Банк" не скасовано, немає підстав для задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду від 27 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, у якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У 09 листопада 2020 року справа № 369/13272/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Скаржник вважає, що суди застосували положення статті 388 ЦК України без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 06 лютого 2020 року у справі № 750/1878/18 та від 24 березня 2020 року у справі № 722/569/18, правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц; правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, від 21 листопада 2012 року у справі № 6-136цс12, від 30 вересня 2014 року у справі № 43/440-6/231, від 11 червня 2014 року у справі № 6-52цс14, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди зробили помилковий висновок про те, що позивач обрала неправильний спосіб захисту порушеного права, проігноровано позовні вимоги про витребування майна, оскільки вибуття майна з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Суди не звернули увагу на те, що постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 369/9742/15-ц скасовано рішення судів, якими задоволено позов банку до позивача у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність квартири, а тому зі скасуванням судового рішення втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки суди правомірно не застосували до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України, оскільки, укладаючи договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира, ОСОБА_1 висловила волю на передачу майна іншій особі, що унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Астра Банк" укладено кредитний договір № 400100032629023, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та цільового характеру використання кредит у розмірі 442 000,00 грн. Строк користування кредитом - з 20 грудня 2011 року до 20 березня 2022 року (включно).
Відповідно до вимог п. 1.2 договору кредит надається позичальнику на оплату за нерухоме майно: трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 85,0 кв. м.
20 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Астра Банк" укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого в рахунок забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором від 20 грудня 2011 року № 400100032629023 з будь-якими змінами та доповненнями до нього, що укладені та будуть укладені в подальшому, іпотекодавець зобов`язався повернути іпотекодержателю до 20 березня 2022 року включно фактично отримані відповідно до умов кредитного договору кредитні кошти у розмірі 442 000,00 грн.
Відповідно до умов п. 1.1 іпотечного договору предметом іпотеки є належна ОСОБА_1 на праві власності квартира
АДРЕСА_2 .
02 грудня 2013 року між ПАТ "Астра Банк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "Астра Банк" передав ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, внаслідок чого відбулася заміна кредитора за кредитним договором
від 20 грудня 2011 року № 400100032629023 стосовно ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 24 грудня 2015 року задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність
ПАТ "Дельта Банк". У рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 509 516,02 грн, з яких: тіло кредиту -410 959,31 грн; відсотки - 98 556,71 грн за кредитним договором від 20 грудня 2011 року № 400100032629023, звернено стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1, а саме: квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 85,0 кв. м, житловою площею 43,0 кв. м, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ "Дельта Банк". Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на квартиру. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 5 095,16 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Стягнено з ПАТ "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 5 481,00 грн.
Згідно з протоколом електронних торгів від 12 жовтня 2017 року № UA-ЕА-2017-10-02-000271-с щодо продажу квартири загальною площею 85,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, переможцем електронних торгів було визнано ОСОБА_2 .
Згідно з умовами п. 1.1 договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2, за цим договором продавець передає майно у власність покупцю, а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову сумі у розмірі та в порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу предметом купівлі-продажу за цим договором є нерухоме майно: житлова квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 26 жовтня 2017 року ПАТ "Дельта Банк" передав, а ОСОБА_2 прийняв нерухоме майно у власність, а саме: квартиру загальною площею 85,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Згідно з частинами першою - другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила визнати недійсним продаж квартири АДРЕСА_2, який відбувся 12 жовтня 2017 року на електронному торговому майданчику ТОВ "Е-Тендер" та витребувати від ОСОБА_2 вказане майно, яке вибуло від власника поза його волею.
Правовий механізм захисту порушеного права, обраний позивачем у спорі, стосується оскарження продажу квартири на електронних торгах, а також відповідає віндикації, яка застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
При цьому системне тлумачення статті 388 ЦК України дає підстави для висновку про те, що в такому випадку законодавець презюмує, що у разі скасування судового акта останній не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Тобто майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, прийнятого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
У справі, що переглядається, суди встановили, що заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність ПАТ "Дельта Банк".
Таким чином, ПАТ "Дельта Банк" набуло права власності на спірну квартиру на підставі заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року.
У подальшому 12 жовтня 2017 року були проведені електронні торги щодо продажу квартири загальною площею 85,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, а переможцем електронних торгів було визнано ОСОБА_2 .
Разом із тим постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.
Колегія суддів наголошує, що у разі скасування судового акта, останній не породжує жодних правових наслідків із моменту його ухвалення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 не правильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів, оскільки в цьому випадку оскарженню підлягає договір купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк", відповідно до протоколу електронного аукціону від 12 жовтня 2017 року № UA-ЕА-2017-10-02-000271-с щодо продажу квартири загальною площею 85,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, а не визнання недійсним продажу вказаної квартири, як просила позивач у позові. Крім того, позивачем не наведено жодних обставин та підстав для визнання недійсними торгів, які відбулися 12 жовтня 2017 року та договору купівлі-продажу укладеного 26 жовтня 2017 року з переможцем торгів ОСОБА_2 . Також, на думку судів, позовні вимоги про витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірної квартири не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від заявлених нею вимог про визнання недійсним продажу квартири.
Колегія суддів із зазначеним висновком не погоджується з огляду на таке.
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" - суд знає закон.
Вказаний принцип, зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом "jura novit curia" неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі
№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі
№ 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Проте суди попередніх інстанцій зазначених вимог закону не врахували та дійшли передчасних й формальних висновків про відмову в задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з нормами ЦПК України. Суди в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішили та дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні позову.
При цьому, вважаючи обраний позивачем спосіб захисту неефективним (визнання недійсним продажу квартири АДРЕСА_2, який відбувся 12 жовтня 2017 року на електронному торговому майданчику ТОВ "Е-Тендер"), суди вважали, що позивач не навела жодних обставин та підстав для визнання недійсними торгів, які відбулися 12 жовтня 2017 року та договору купівлі-продажу укладеного 26 жовтня 2017 року з переможцем торгів ОСОБА_2 .
Обмежившись висновком про те, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права та не надала доказів для підтвердження підстав визнання недійсними торгів, суди попередніх інстанцій не надали правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та не надали належної правової оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження своїх вимог, не встановили дійсних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати оцінку доказам, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку тому факту, чи існувала правова підстава для реалізації майна на електронних торгах з урахуванням скасування постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2018 року та відмови у задоволенні позову
ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ "Дельта Банк".
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, суди не встановили, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то під час нового розгляду справи суд має перевірити вищенаведені обставини.
З огляду на зазначене, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.