Постанова
Іменем України
20 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 581/39/20
провадження № 61-1313св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СК-Агро",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Собини О. І., Ткачук С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Агро" про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, визнання договорів оренди земельних ділянок припиненими, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, визнання недійсною державної реєстрації речового права,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Агро" (далі - ТОВ "СК-Агро") про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, визнання договорів оренди земельних ділянок припиненими, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, визнання недійсною державної реєстрації речового права.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві власності належать земельні ділянки площею 0,1983 га кадастровий номер 5923583400:01:002:0042 та площею 1,7754 га кадастровий номер 5923583400:03:001:0498, які розташовані в межах Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області (далі - земельні ділянки) на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-СМ № 034353 від 24 квітня 2001 року.
04 вересня 2013 року позивач уклав з відповідачем договори оренди земельних ділянок № 50322 та № 50322-1, відповідно до яких передав належні йому на праві приватної власності земельні ділянки ТОВ "СК-АГРО" у строкове платне користування строком на 5 років.
Після закінчення дії вказаних договорів оренди ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "СК-АГРО" з вимогою про повернення земельних ділянок, однак відповіді від відповідача на його письмову вимогу так і не надійшло.
Крім того, позивачу стало відомо, що існують додаткові угоди до вказаних вище договорів оренди, відповідно до яких, змінено та доповнено відповідні пункти договорів, зокрема пункт 8 (строк договору) змінено із 5 років на 10 років.
Посилаючись на те, що він вказані вище додаткові угоди до договорів оренди не підписував, насправді не бажав укладати зазначені угоди, взагалі не мав наміру на укладення такого правочину, просив суд:
визнати недійсними додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1, що укладені між ОСОБА_1 та ТОВ "СК-АГРО";
визнати припиненими договори оренди земельних ділянок від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1, що укладені між ОСОБА_1 та ТОВ "СК-АГРО";
витребувати від ТОВ "СК-АГРО" належні йому спірні земельні ділянки;
визнати недійсною державну реєстрацію за ТОВ "СК-АГРО" речового права на вказані земельні ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Визнано недійсною державну реєстрацію речового права 17 січня 2019 року за ТОВ "СК-АГРО" на земельні ділянки, площею 0,1983 га (рілля) кадастровий номер 5923583400:01:002:0042, та площею 1,7754 га (сіножаті), кадастровий номер 5923583400:03:001:0498, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області, які належать ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ІІІ-СМ № 034353 від 24 квітня 2001 року.
Визнано припиненими договори оренди земельних ділянок від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1, що укладені між ОСОБА_1 та ТОВ "СК-АГРО".
Витребувано у ТОВ "СК-АГРО" земельну ділянку кадастровий номер 5923583400:01:002:0042, площею 0,1983 га та земельну ділянку кадастровий номер5923583400:03:001:0498, площею 1,7754 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Стягнено із ТОВ "СК-АГРО" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 363,20 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки додаткові угоди до договорів оренди землі від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1 є неукладеними, тому саме з цих підстав слід визнати недійсною державну реєстрацію речового права на земельні ділянки за ТОВ "СК-АГРО", визнати припиненими договори оренди земельних ділянок від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1, що укладені між позивачем та відповідачем, та витребувати у ТОВ "СК-АГРО" земельні ділянки, які належать позивачу.
Постановою Сумського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "СК-АГРО" задоволено.
Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "СК-АГРО" витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 261,20 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення додаткових угод до договорів оренди землі надано не було. Клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на зазначених вище додаткових угодах до договорів оренди землі позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв. Тому, оскільки суд першої інстанції не з`ясував обставин щодо волевиявлення ОСОБА_1 при укладенні спірних додаткових угод до договорів оренди землі, чи підписувався він позивачем, то висновки суду про визнання недійсною державну реєстрацію за відповідачем речового права на земельні ділянки та визнання припиненими договорів оренди земельних ділянок є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
У січні 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 серпня 2020 року.
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на те, що:
суд апеляційної інстанції застосував норми права (зокрема статті 12, 78, 95 ЦПК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2/234/11, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/2831/13-ц;
суд апеляційної інстанції встановив обставини надання позивачем в оренду земельних ділянок на підставі недопустимих доказів.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що єдиною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог апеляційний суд зазначив, що належних та допустимих доказів на підтвердження волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткових угод до договорів оренди землі надано не було, обов`язок доказування невідповідності підпису лежить на позивачеві, позивач клопотань про призначення почеркознавчої експертизи піл час розгляду справи в суді першої інстанції щодо встановлення належності підпису не заявляв, тому висновок суду першої інстанції, на його думку, є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.
Однак заявник не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки суд не врахував, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, з метою встановлення належності підпису на додаткових угодах оренди землі та для забезпечення проведення почеркознавчої експертизи було заявлено ряд клопотань про витребування доказів, які задоволено судом першої інстанції та прийнято відповідні ухвали від 14 лютого 2020 року та від 29 квітня 2020 року про витребування у відповідача оригіналів додаткових угод до договорів оренди землі, однак відповідач не надав до суду цих документів, зазначивши, що в архіві ТОВ "СК-АГРО" вони відсутні.
За клопотанням позивача ухвалою Недригайлівського районного суду від 02 квітня 2020 було витребувано у Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області оригінали зазначених угод, однак на адресу суду надійшло повідомлення про відсутність оригіналів додаткових угод в реєстраційному органі, оскільки після проведення їх державної реєстрації останні були невідкладно повернені ТОВ "СК-АГРО".
Дотримуючись принципу змагальності сторін, враховуючи, відмову відповідача надати оригінали додаткових угод до договорів оренди землі (обов`язкову передумову для проведення почеркознавчої експертизи), суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що відповідач не спростував доводів позивача про не підписання останнім вказаних додаткових угод.
Відсутність оригіналів додаткових угод до договорів оренди землі у цій справі є підставою для висновку про відсутність останніх та відповідно необхідності розгляду справи по суті з урахуванням відсутності такого письмового доказу.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Недригайлівського районного суду Сумської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 є власником спірних земельних ділянок, на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 01 червня 2010 року державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Алєксєєвою І. Ю. (а. с. 16, 17, 24, 25).
Відповідно до копій договорів оренди землі від 04 вересня 2013 року № 50322 та № 50322-1 позивач передав земельні ділянки в строкове платне користування ТОВ "СК-АГРО". Акти прийому-передачі земельних ділянок від 04 вересня 2013 року свідчать про те, що позивач передав, а відповідач прийняв у натурі зазначені вище земельні ділянки(а. с. 11-14, 19-22).
За умовами договорів орендодавець ОСОБА_1 надає, а орендар ТОВ "СК-АГРО" приймає в строкове платне користування зазначені земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк 5 років. Договір набирає чинності 01 січня 2014 року з подальшою державною реєстрацією.
З копій додаткових угод до договорів оренди землі від 04 вересня 2013 року, складених між ТОВ "СК-АГРО" та ОСОБА_1, встановлено, що змінено строк дії договору до 10 років та розмір орендної плати становить 7 % від нормативної грошової оцінки землі.
Ухвалами суду першої інстанції від 14 лютого 2020 року та від 29 квітня 2020 року було витребувано у відповідача оригінали додаткових угод до договорів оренди землі від 04 вересня 2013 року № 50322 та № 50322-1, однак відповідач не надав до суду цих документів, зазначивши, що в архіві ТОВ "СК-АГРО" вони відсутні.
Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5914276782019 та № НВ-5914276812019, сформованих 19 грудня 2019 року, встановлено, що право оренди земельних ділянок, згідно з договорами оренди землі від 04 вересня 2013 року та додатковими угодами до них, укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ "СК-АГРО", зареєстровано державним реєстратором Комишанської сільської ради Охтирського району 17 січня 2019 року (а. с. 37-40).
Ухвалою місцевого суду від 02 квітня 2020 року було витребувано у Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області оригінали зазначених вище угод, однак на адресу суду було надіслано лише копії додаткових угод, оскільки, як відомо із повідомлення, після проведення державної реєстрації оригінали зазначених документів було невідкладно повернено ТОВ "СК-АГРО".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що 04 вересня 2013 року він уклав з відповідачем договори оренди спірних земельних ділянок строком на 5 років. Після закінчення дії вказаних договорів оренди ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "СК-АГРО" з вимогою про повернення земельних ділянок, однак відповіді від відповідача на його письмову вимогу так і не надійшло. Однак позивачу стало відомо, що існують додаткові угоди до вказаних вище договорів оренди, які він не підписував та не мав наміру укладати, та відповідно до яких, змінено та доповнено відповідні пункти договорів, зокрема пункт 8 (строк договору) змінено із 5 років на 10 років.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки додаткові угоди до договорів оренди землі від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1 є неукладеними, тому саме з цих підстав слід визнати недійсною державну реєстрацію речового права на земельні ділянки за ТОВ "СК-АГРО", визнати припиненими договори оренди земельних ділянок від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1, що укладені між позивачем та відповідачем та витребувати у ТОВ "СК-АГРО" земельні ділянки, які належать позивачу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення додаткових угод до договорів оренди землі надано не було, клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на зазначених вище додаткових угодах до договорів оренди землі позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялось, тому висновки суду про визнання недійсною державну реєстрацію за відповідачем речового права на земельні ділянки та визнання припиненими договорів оренди земельних ділянок є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.
За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах зробила висновок, відповідно до якого правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договорів оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Встановивши, що додаткові угоди до договорів оренди землі за № 50322 та № 50322-1 від 04 вересня 2013 року є неукладеними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме з цих підстав слід визнати недійсною державну реєстрацію речового права на земельні ділянки за ТОВ "СК-Агро", визнати припиненими договори оренди земельних ділянок від 04 вересня 2013 року за № 50322 та № 50322-1, що укладені між позивачем та відповідачем, та витребувати у ТОВ "СК-Агро" земельні ділянки, які належать позивачу.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення додаткових угод до договорів оренди землі надано не було, клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на зазначених вище додаткових угодах до договорів оренди землі позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявлялось, тому висновки суду про визнання недійсною державну реєстрацію за відповідачем речового права на земельні ділянки та визнання припиненими договорів оренди земельних ділянок є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим.
Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що додаткових угод до договорів оренди спірних земельних ділянок він не підписував, оригінали зазначених угод у нього відсутні.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 84 ЦПК України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції, з метою встановлення належності підпису на додаткових угодах оренди землі та для забезпечення проведення почеркознавчої експертизи, заявляв ряд клопотань про витребування доказів, які задоволено судом першої інстанції та прийнято відповідні ухвали від 14 лютого 2020 року та від 29 квітня 2020 року (а. с. 50, 51, 114, 115) про витребування у відповідача оригіналів додаткових угод до договорів оренди землі, однак відповідач не надав суду цих документів, зазначивши, що в архіві ТОВ "СК-АГРО" вони відсутні.
За клопотанням позивача ухвалою Недригайлівського районного суду від 02 квітня 2020 року (а. с. 92-94) було витребувано у Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області оригінали зазначених угод, однак на адресу суду надійшло повідомлення про відсутність оригіналів додаткових угод в реєстраційному органі, оскільки після проведення їх державної реєстрації останні були невідкладно повернені ТОВ "СК-АГРО" (а. с. 100, 101).
За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Висновок апеляційного суду про те, що позивач не порушив клопотання про проведення у справі почеркознавчої експертизи, зроблено без урахування пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.
Пунктом 3.5 вказаної Інструкції встановлено, що, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
Апеляційний суд правильно виходив із того, що ідентифікація виконавця підпису орендодавця на додаткових угодах до договорів оренди потребує застосування спеціальних знань, і належність підпису позивача на таких угодах можливо встановити шляхом призначення судом і проведення почеркознавчої експертизи, однак суд не врахував, що така експертиза може бути проведена за наявності оригіналу додаткових угод, яких на вимогу міськрайонного суду відповідачем надано не було.
Враховуючи те, що на вимогу позивача та на виконання ухвал міськрайонного суду про витребування доказів відповідачем не було надано оригінал оскаржуваних додаткових угод, що унеможливлювало проведення судової почеркознавчої експертизи, висновок апеляційного суду про те, що позивач не порушував клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, предметом дослідження якої має бути підпис на оригіналі таких угод, не може вважатись об`єктивним.
Апеляційним судом не враховано положення частини десятої статті 84 ЦПК України, згідно з якою, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 130/1503/18 (провадження № 61-6084св19), від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18 (провадження № 61-6086св19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 130/1510/18 (провадження № 61-6004св19), від 24 червня 2020 року у справі № 130/1509/18 (провадження № 61-6087св19).
Виходячи з вищезазначеного, та з урахуванням зазначених норм права, доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.