ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/1405/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання: Гогусь В. О.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1 - Лазька С. В. (адвоката),
відповідача-2 - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Тужикова М. А. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Установи "28 Управління начальника робіт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 (колегія суддів: Корсак В. А. - головуючий, Євсіков О. О., Попіков О. В.) у справі
за позовом Установи "28 Управління начальника робіт"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ИССО", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства оборони України,
про повернення майна та стягнення 456 594,74 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Установа "28 Управління начальника робіт" (далі - Установа) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ИССО" (далі - ТОВ "ИССО") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільміськбуд " (далі - ТОВ "Бориспільміськбуд") про повернення з незаконного володіння та використання баштових кранів КБ-403А-зав. № 974 та КБ-405-1А-зав. № 2125 (далі - баштові крани), стягнення з ТОВ "ИССО" на користь позивача доходів, одержаних від незаконного володіння майном та його використання, у сумі 408100,00 грн та 48494,74 грн інфляційних втрат за період із жовтня 2016 року до грудня 2018 року.
1.2. Позов мотивовано тим, що баштові крани перебувають на оперативному обліку в Головному управлінні майна та ресурсів Міністерства оборони України, отже, баштові крани перебувають на балансі позивача. Проте Установі стало відомо, що баштові крани були незаконно передані ТОВ "ИССО" в оренду ТОВ "Бориспільміськбуд" на підставі договору від 03.10.2016 № 1/3/10 про послуги з оренди механізмів, укладеного між ТОВ "ИССО" (орендодавець) та ТОВ "Бориспільміськбуд" (орендар). На думку позивача, ТОВ "ИССО" є недобросовісним набувачем баштових кранів, оскільки протиправно заволоділо ними та отримує доходи. Посилаючись на положення статей 22, 387, 388, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, позивач просив суд зобов`язати відповідачів повернути з незаконного володіння баштові крани та стягнути 408100,00 грн доходу за користуванням майном та 48494,74 грн інфляційних втрат.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 (суддя Ягічева Н. І.) позов Установи задоволено частково, зобов`язано ТОВ "ИССО" та ТОВ "Бориспільміськбуд" повернути позивачу з незаконного володіння та використання баштові крани, стягнуто з ТОВ "ИССО" на користь позивача доходи, одержані від незаконного володіння та використання майна у розмірі 408100,00 грн, в іншій частині позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
2.2. Суд виходив із того, що ТОВ "ИССО" не надало до матеріалів справи належних доказів та/або правоустановлюючих документів на підтвердження права розпоряджатися баштовими кранами, зокрема права передавати їх в оренду. У зв`язку із цим відповідач зобов`язаний повернути позивачу баштові крани, а ТОВ "ИССО" має сплатити позивачу дохід, який він отримав за незаконну експлуатацію баштових кранів ТОВ "Бориспільміськбуд". Відмовляючи в частині стягнення інфляційних втрат, суд вказав на відсутність правових підстав для такого стягнення.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові Установі відмовлено.
2.4. Постановою Верховного Суду від 21.10.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 у справі № 910/1405/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі № 910/1405/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Установі відмовлено. Вирішено стягнути з Установи на користь ТОВ "ИССО" 12676,38 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
2.6. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що баштові крани були продані Установою ТОВ "ИССО" на підставі договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на витребування майна та стягнення грошових коштів.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, Установа звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Установа посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив норми статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а саме встановив, що спірне майно є власністю ТОВ "ИССО" на підставі недопустимих доказів, зокрема, договору купівлі-продажу № ДГ-0000127 від 24.02.2006, видаткової накладної № 9РН-0000012 від 27.02.2006 та акта приймання-передачі до договору № ДГ-0000127 від 26.02.2006. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції долучив зазначені докази з порушенням норм процесуального права, оскільки не приймав процесуального рішення про долучення цих доказів до матеріалів справи під час повторного розгляду справи. Зокрема, Установа зазначає, що ТОВ "ИССО" не зверталося до суду апеляційної інстанції з клопотанням чи заявою (про приєднання документів до матеріалів справи, а саме акта приймання-передачі, видаткових накладних), і відповідно суд не приймав процесуального рішення щодо долучення вказаних документів до матеріалів справи.
3.3. ТОВ "ИССО" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Установи залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 - без змін. Відповідач-1 вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив законну та обґрунтовану постанову. Під час розгляду справи суд дотримався положень матеріального та процесуального права, тому доводи скаржника про порушення судом статті 269 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими.
3.4. ТОВ "Бориспільміськбуд" у відзиві на касаційну скаргу Установи просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 - без змін. Відповідач-2 зазначає, що суд апеляційної інстанції виконав вказівки суду касаційної інстанції, під час розгляду справи суд дотримався положень процесуального права, тому доводи скаржника про порушення судом статті 269 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими.
3.5. Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Міністерство оборони України стверджує про помилкові висновки суду апеляційної інстанції щодо правового статусу баштових кранів. Наголошує, що Міністерство оборони України як орган, уповноважений управляти майном, що має статус військового, не надавав згоди Установі на передачу в оренду або відчуження баштових кранів. Відсутнє також рішення щодо розпорядження баштовими кранами і Кабінету Міністрів України.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Суд першої інстанції встановив, що згідно з пунктом 1.1 Положення "Про Установу "28 управління начальника робіт", затвердженого наказом Міністра оборони України від 15.10.2008 № 506 (далі - Положення), Установа є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України, яка заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України. Майно Установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання. Функції щодо управління майном здійснює Міністерство оборони України.
Відповідно до пункту 4.6 Положення Установа має право здавати в оренду рухоме та нерухоме майно відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та інших нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 4.5 Положення відчужувати, здавати в оренду основні фонди Установа має право лише за попередньою згодою Міністерства оборони України на конкурентних засадах.
4.2. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наказу начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 19.12.2017 № 194 "Про проведення інвентаризації активів та зобов`язань підприємства" в Установі проводилася інвентаризація рухомого і нерухомого майна. В ході інвентаризації майна, за поясненнями позивача, йому стало відомо, що баштові крани знаходяться в чужому незаконному володінні та експлуатуються під час будівництва житлових будинків на вул. Поліській в м. Києві. Баштові крани передані ТОВ "ИССО" в оренду ТОВ "Бориспільміськбуд" на підставі договору від 03.10.2016 № 1/3/10 про послуги з оренди механізмів, згідно з яким відповідач-1 є орендодавцем, відповідач-2 -орендарем (далі - договір оренди).
4.3. Суд першої інстанції зазначив, що баштові крани перебувають на обліку Міністерства оборони України, зокрема в Органі державного нагляду за охороною праці Міністерства оборони України, який здійснював відповідні записи про користувача цих кранів. Згідно з паспортами на баштові крани, майно належать Міністерству оборони України. Зокрема, баштовий кран КБ-405-1А зав. № 2125 введений в експлуатацію 16.01.1992 року та знаходився у власності та використанні військових частин та організацій Міністерства оборони України - ХРУ-2742, 73681, A3158, А2677, Установи. Баштовий кран КБ-405-1А зав. № 974 введений в експлуатацію 10.05.1990 року та знаходився у власності та використанні військових частин та організацій Міністерства оборони України - ХРУ-2742, A3158, А2677, Установи.
4.4. Відповідно до довідки Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 13.03.2018 № 503/5/2011 зазначені баштові крани перебувають на оперативному обліку в Головному управлінні майна та ресурсів Міністерства оборони України за Установою.
4.5. Установа зверталася із письмовою вимогою листом від 23.03.2018 № 82 до відповідача-2 повернути баштові крани, проте вказана претензія залишена відповідачем-2 без відповіді та задоволення.
4.6. Згідно з повідомленням Дарницького управління поліції ГУ НП у м. Києві від 23.04.2018 № 9523/48-18 за фактом нестачі баштових кранів внесені відомості до ЄРДР за № 12018100020003597 від 21.04.2018 року. На даний час здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні.
4.7. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач-2, заперечуючи проти задоволення позову, зауважував, що він є власником спірного майна. Також стверджував, що 24.02.2006 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір купівлі-продажу № ДГ-0000127, за умовами якого відповідач-1 прийняв та оплатив баштові крани за видатковою накладною № 9РН-0000012 від 27.02.2006, що підтверджується актом приймання-передачі до цього договору.
4.8. Суд апеляційної інстанції встановив, що 24.02.2006 між Установою (продавець) та ТОВ "ИССО" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № ДГ-0000127 (надалі - договір купівлі-продажу).
Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу, продавець зобов`язався передати, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити конструкції (Товар), отримані при розібранні крана баштового КБ-405-1А, зав. № 2125 та крана баштового КБ-403А, зав. № 974, а саме: 1) башта - 2 комплекти, 2) стріла - 2 шт.; 3) портал - 2 шт., 4) лебідка - 1 шт., 5) блок баластний - 2 шт.
Пунктом 2.1 договору купівлі-продажу визначено, що передача товару здійснюється на підставі накладних протягом п`яти робочих днів з моменту оплати покупцем їх вартості шляхом самостійного вивозу покупцем.
4.9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що 27.02.2006 ТОВ "ИССО" отримало від Установи за видатковою накладною від 27.02.2006 № 9РН-0000011 конструкції (Товар), отримані при розібранні крана баштового КБ-403А, зав. № 974, а саме: 1) башта - 1 комплект, 2) стріла - 1 шт., 3) портал зав. № 974 - 1 шт., 4) лебідка - 1 шт., 5) блок баластний - 1 шт.
27.02.2006 ТОВ "ИССО" отримало від Установи за видатковою накладною від 27.02.2006 № 9РН-0000012 конструкції (товар), отримані при розібранні крана баштового КБ-405-1А, зав. номер 2125, а саме: 1) башта - 1 комплект, 2) стріла - 1 шт.; 3) портал зав. № 2125 - 1 шт., 4) лебідка - 1 шт., 5) блок баластний - 1 шт.
02.03.2006 між Установою (продавець) та ТОВ "ИССО" (покупець) підписано акт приймання-передачі за договором купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв конструкції (товар), отримані при розібранні баштових кранів.
4.10. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що 01.04.2015 між ТОВ "ИССО" (орендодавець) та Установою (орендар) було укладено договір оренди механізмів, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування механізми: баштовий кран КБ-403А зав. № 974; баштовий кран КБ-405-1 А зав. № 2125 за актом приймання-передачі.
Відповідно до акта приймання-передачі механізмів від 01.04.2015 до договору оренди від 01.04.2015 ТОВ "ИССО" передало у тимчасове платне користування Установі такі механізми: баштовий кран КБ-403А зав. № 974; баштовий кран КБ-405-1 А зав. № 2125. В період із 01.04.2015 по 03.10.2016 Установа здійснювала своєчасну сплату орендних платежів за користування орендованими баштовими кранами, що підтверджується рахунками-фактурами та банківськими виписками.
4.11. В подальшому 03.10.2016 між ТОВ "ИССО" та Установою укладено договір про розірвання договору оренди механізмів від 01.04.2015. У договорі визначено, що Установа є орендарем спірного майна. Актом приймання-передачі механізмів від 03.10.2016 до договору оренди від 01.04.2015 Установа повернула, а ТОВ "ИССО" прийняло баштові крани.
4.12. Згідно з довідкою ТОВ "ИССО" № 25/03 від 25.03.2019, станом на 25.03.2019 баштові крани перебувають на балансі ТОВ "ИССО" та обліковуються на бухгалтерському рахунку 104 "Машини та обладнання".
4.13. Спір виник у зв`язку із наявністю/відсутністю підстав повернення баштових кранів позивачу.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, за змістом пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права у вигляді обґрунтування рішення на підставі недопустимих доказів.
5.3. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Отже, допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
5.4. Як стверджує скаржник, суд апеляційної інстанції застосував недопустимі докази у справі, оскільки долучив нові докази до матеріалів справи без ухвалення відповідного процесуального рішення про їх долучення, чим порушив положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України; на підставі долучених до справи доказів встановив право власності на баштові крани за ТОВ "ИССО". На думку скаржника, договір купівлі-продажу від 24.02.2006 № ДГ-0000127, видаткова накладна від 27.02.2006 № 9РН-0000012 та акт приймання-передачі до договору від 26.02.2006 № ДГ-0000127 є недопустимими доказами.
5.5. Відповідно до частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.
Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.
Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 922/2187/20.
5.6. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, досліджуючи питання наявності підстав для прийняття доказів, зазначив, що відповідач-1 до додаткових пояснень до апеляційної скарги від 18.10.2019 надав до суду апеляційної інстанції копії: договору купівлі-продажу від 24.02.2006 № ДГ-0000127, акта приймання-передачі від 02.03.2006 до цього договору, видаткових накладних від 27.02.2006 № 9РН-0000011, № 9РН-0000012. Відповідач-1 просив залучити їх до справи (а.с. 200-208, т. 2).
У подальшому 02.12.2019 відповідач-1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про приєднання документів до матеріалів справи, в якому, посилаючись на положення статей 80, 113, 114, 118, 119, 161, 169 Господарського процесуального кодексу України, просив поновити строк на подання доказів, визнати строк для подання доказів пропущеним з поважних причин, приєднати до матеріалів справи копії: договору купівлі-продажу від 24.02.2006 № ДГ-0000127, акта приймання-передачі від 02.03.2006 до цього договору, видаткових накладних від 27.02.2006 № 9РН-0000011, № 9РН-0000012. Додаткові пояснення до зазначеного клопотання було подано відповідачем-1 суду апеляційної інстанції 01.12.2020.
Клопотання про приєднання документів до матеріалів справи мотивовано тим, що під час судового розгляду справи судом першої інстанції відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, наполягав на тому, що він є власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач та Міністерство оборони України заявляли клопотання про витребування від ТОВ "ИССО" доказів, а саме правовстановлюючих документів про право власності на спірні баштові крани. Однак у задоволені зазначених клопотань про витребування доказів суд відмовив.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач-1 стверджував, що зазначені докази не були подані суду першої інстанції з поважних та об`єктивних причин, оскільки документи знаходилися на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим в м. Євпаторії, яка є окупованою територією, за місцем попередньої реєстрації ТОВ "ИССО". Як тільки з`явилася можливість їх отримання, відповідач-1 подав їх до суду апеляційної інстанції, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці обставини є такими, які об`єктивно не залежали від ТОВ "ИССО". Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач-1 зауважив, що його позиція про те, що він є власником спірного майна, не змінювалася, оскільки відповідач-1 звертав увагу суду на те, що те, що він є власником майна, і цей факт відображено також у договорі оренди нерухомого майна, який був укладений між позивачем та відповідачем-1. Цей договір було подано суду першої інстанції, а факт здійснення орендної плати позивачем на користь відповідача-1 додатково підтверджує обставини оренди спірного майна.
5.7. Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України та висновки щодо застосування норм частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, установив, що відповідач-1 довів наявність об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення такої процесуальної дії ТОВ "ИССО", оскільки аргументи відповідача-1 з приводу неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, підтвердилися.
Так, суд апеляційної інстанції встановив, що поданими відповідачем-1 документами (договором купівлі-продажу від 24.02.2006 № ДГ-0000127) підтверджується його укладення у м. Євпаторії, юридичними адресами продавця та покупця у цьому договорі вказано також АР Крим, м. Євпаторія. Оригінали договору купівлі-продажу від 24.02.2006 № ДГ-0000127, акт приймання-передачі від 02.03.2006 до цього договору, видаткові накладні від 27.02.2006 № 9РН-0000011, №9РН-0000012 були дослідженні судом апеляційної інстанції у судовому засіданні від 22.03.2021, що зафіксовано у протоколі.
5.8. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.
5.9. Суд апеляційної інстанції, приймаючи від відповідача-2 нові докази з урахуванням положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України, виклав у мотивувальній частині постанови обґрунтування відповідача-2 щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції, установив, що причини неподання цих доказів до суду першої інстанції об`єктивно не залежали від відповідача-1, і обставини неможливості подання доказів відповідач-1 підтвердив, разом із тим суд установив, що докази існували на момент прийняття рішення суду першої інстанції. Тому колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено того факту, що судом застосовано недопустимі докази у справі.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що ТОВ "ИССО" не зверталося до суду апеляційної інстанції з клопотанням чи заявою про приєднання документів до матеріалів справи, оскільки вони спростовуються клопотанням відповідача про приєднання документів до матеріалів справи від 02.12.2019 (а.с. 16-24, т. 3).
5.10 При цьому Верховний Суд не може взяти до уваги доводи касаційної скарги про необхідність ухвалення окремого процесуального документа у разі вирішення судом питання щодо долучення нових доказів у справі, оскільки мотиви долучення доказів викладені в оскаржуваній постанові. Колегія суддів також констатує дотримання судом апеляційної інстанції принципу змагальності, передбаченого положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач надавав письмові пояснення відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо клопотання відповідача-2 про приєднання документів (а.с. 65, т.3), та дотримання порядку розгляду клопотання про приєднання документів, встановленого положеннями статей 269, 283 Господарського процесуального кодексу України.
5.11. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.