ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 903/199/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
третьої особи - Мартинюка С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Волинської області
(суддя - Вороняк А.С.)
від 02.12.2020,
та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Петухов М.Г., судді - Гудак А.В., Маціщук А.В.)
від 29.06.2021,
за позовом ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісно-торговий центр"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про визнання недійсним рішення загальних зборів,
В С Т А Н О В И В:
у березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "Офісно-торговий центр" про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ "Офісно-торговий центр", оформлених протоколом зборів учасників товариства № 1/13 від 20.03.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог закону та установчих документів ТОВ "Офісно-торговий центр" під час скликання та проведення загальних зборів учасників товариства 20.03.2013 з огляду на те, що позивача завчасно не було повідомлено про їх проведення і порядок денний цих зборів. Оспорюваним рішенням порушено корпоративні права позивача у зв`язку зазначенням у протоколі зборів учасників товариства № 1/13 від 20.03.2013 питання порядку денного за яке він не голосував, а саме: про передачу його частки на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.12.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021, позов задоволено. Визнано недійсними рішення загальних ТОВ "Офісно-торговий центр", оформлені протоколом зборів учасником товариства №1/13 від 20.03.2013, а саме: про вихід учасника товариства та відчуження його частки у статутному капіталі; приведення статуту товариства у відповідність до чинного законодавства України; внесення змін до установчих документів товариства та їх державної реєстрації.
Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що ОСОБА_2 не був належно повідомлений про проведення загальних зборів учасників, а тому не зміг належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного загальних зборів учасників 20.03.2013. Суди встановили порушення порядку проведення зборів учасників. Зокрема, в порушення вимог закону на зазначених зборах головував директор ТОВ "Офісно-торговий центр" ОСОБА_3, порушено право позивача на виплату вартості його частки у статутному капіталі товариства у зв`язку з виходом з товариства. Відповідачем не було доведено сам факт проведення загальних зборів 20.03.2013.
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Підставами для скасування судових рішень третя особа зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Вказує, що судами не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 02.02.2021 у справі №925/642/19 та у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012. Стверджує, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено її клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Судами встановлені обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вважає рішення Господарського суду Волинської області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін.
03.11.2021 до Верховного Суду надійшло повторне клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку свого представника у судове засідання через введені у країні карантинні обмеження.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 уже заявляв клопотання про відкладення розгляду справи у Верховному Суді у зв`язку з введенням в Україні нових карантинних обмежень, яке судом було задоволено, відкладено розгляд справи з 27.10.2021 на 03.11.2021.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи, а тому клопотання позивача необхідно залишити без задоволення, з огляду на те, що він не надав доказів на підтвердження неможливості забезпечити явку свого представника у судове засідання 03.11.2021 (водночас, явку представників сторін не було визнано обов`язковою, про що свідчить ухвала Верховного Суду від 05.10.2021). При цьому наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
Також 03.11.2021 до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції. Оскільки вказане клопотання було подано з порушенням п`ятиденного строку, встановленого ст. 197 ГПК України, Верховний Суд відмовляє в його задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи ОСОБА_1, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, відповідно до п. 1.2 статуту ТОВ "Офісно-торговий центр" в редакції 2008 року засновниками товариства є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Розмір статутного фонду товариства становить 220 000 грн. Внески засновників становлять: ОСОБА_2 - 110 000 грн у вигляді фінансового внеску; ОСОБА_3 - 110 000 грн у вигляді фінансового внеску. На підставі ст. 51 Закону України "Про господарські товариства" статутний фонд товариства розподіляється таким чином: ОСОБА_2 50 % статутного фонду ; ОСОБА_3 50 % статутного фонду (п. 3.3 статуту).
Згідно з п. 3.8.1 статуту учасник товариства може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а також і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учаснику, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.
Відповідно до п. 3.8.2 статуту, якщо учасник товариства не скористався своїм переважним правом впродовж 10 днів з дня повідомлення про намір учасника продати, або іншим чином відчужити частку (її частину), то вона може бути відчужена третій особі.
За приписами п. 5.2.1.1 статуту вищим органом товариства є загальні збори учасників товариства.
До матеріалів справи надано копію договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі від 20.03.2013, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісно-торговий центр", а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити названу частку.
Згідно з п. п. 1.2 - 1.3.2 договору ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 частку у розмірі 50% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісно-торговий центр" в еквіваленті 110 000 грн.
Відповідно до п. 2.1 договору покупець після підписання цього договору, може звернутися до товариства з проханням про переоформлення установчих та інших документів товариства щодо розміру належної йому частки у статутному капіталі.
За відступлення частки покупець зобов`язується сплатити продавцю суму, що становить 1 100 грн (п. 3.1 договору).
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 зазначав, що він звернувся до ТОВ " Офісно-торговий центр" з заявою про вихід з учасників товариства з виплатою вартості його частки у статутному фонді товариства і за наслідками такого звернення було проведено 20.03.2013 загальні збори ТОВ "Офісно-торговий центр" на яких було прийнято рішення про вихід його з учасників товариства з виплатою його частки у статутному фонді товариства, і саме за таке рішення він голосував.
Проте, відповідно до п. 1 протоколу загальних зборів № 1/13 від 20.03.2013 на зборах було заслухано голову зборів учасників ОСОБА_3, який повідомив, що надійшла заява від учасника товариства - ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників (засновників) товариства та передачу його частки у статутному капіталі у розмірі 50% в еквіваленті 110 000 грн на користь ОСОБА_1 .
Зазначено, що інші учасники товариства не виявили бажання придбати частку у статутному капіталі, що належить ОСОБА_2 .
Окрім того, згідно з протоколом загальних зборів № 1/13 від 20.03.2013 було вирішено: погодити заяву ОСОБА_2 про вихід з учасників (засновників) товариства та передачу його частки у статутному капіталі у розмірі 50% в еквіваленті 110 000 грн на користь ОСОБА_1 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі від 20.03.2013; виключено ОСОБА_2 зі складу учасників (засновників) товариства та прийнято до складу учасників (засновників) ОСОБА_1 з розміром належної їй частки у статутному капіталі товариства 50% в еквіваленті 110 000 грн. Після чого учасниками товариства будуть такі особи з відповідним розподілом статутного капіталу товариства: ОСОБА_1 - учасник товариства, якому належить 50% статутного капіталу товариства в еквіваленті 110 000 грн та ОСОБА_3 - учасник товариства, якому належить 50% статутного капіталу товариства в еквіваленті 110 000 грн. Інший учасник товариства ОСОБА_3 не виявив бажання придбати частку у статутному капіталі, що належить ОСОБА_2 та не заперечує проти відчуження її на користь третьої особи - ОСОБА_1 . Привести положення статуту товариства у відповідність до вимог чинного законодавства України. Відобразити відповідні корегування та зміни у статуті товариства. Статут товариства у новій редакції затвердити та підписати. Для проведення державної реєстрації вищевказаних змін уповноважити ОСОБА_5 подати та підписувати усі необхідні документи державному реєстратору за місцезнаходженням товариства, а також сплачувати усі необхідні платежі при цьому. З всіх питань голосували одноголосно "за".
Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Офісно-торговий центр", оформлених протоколом загальних зборів № 1/13 від 20.03.2013, якими, зокрема, було вирішено виключити ОСОБА_2 зі складу учасників (засновників) товариства та прийнято до складу учасників (засновників) ОСОБА_1 .
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Колегія суддів зауважує, що на сьогодні існує стала та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що єдиний належний спосіб захисту у такій категорії справ міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Так, у пунктах 60 - 61 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) зробила висновок, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
У пункті 32 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 466/3221/16-а та пункті 43 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 Велика Палата також вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Цей висновок був застосований та підтверджений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19); пункті 7.62 постанови від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/19 (провадження № 12-145гс19); пункті 44 постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).
Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку в межах цієї справи.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновок Господарського суду Волинської області та Північно-західного апеляційного господарського суду про наявність підстав для визнання недійсними оскаржуваних рішень зборів учасників зроблено без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту прав позивача, який прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, у такій категорії справ.
Під час розгляду справи за належною позовною вимогою, яка відповідає підпунктам "д" або "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", суд у мотивувальній частині рішення дає правову оцінку рішенням загальних зборів учасників товариства, які, на думку позивача, призвели до порушення його прав.
Отже, у цій справі визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства є неналежним способом захисту.
Однак суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Офісно-торговий центр", в порушення ч. 4 ст. 236 ГПК України не врахували зазначені висновки Верховного Суду та не з`ясували, чи є такі вимоги позивача належним способом захисту, чи призведе задоволення цих позовних вимог до відновлення порушених прав позивача.
Також у справі, що переглядається, відповідачем у справі був ТОВ "Офісно-торговий центр". Проте, фактично спір щодо вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ "Офісно-торговий центр" виник між позивачем та ОСОБА_1, оскільки вимоги у справі направлені на позбавлення ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ "Офісно-торговий центр", яка має бути відповідачем у справі щодо таких вимог.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 звертала увагу суду на наведену обставину, проте у оскаржуваних рішеннях місцевого та апеляційного судів не наведено належної оцінки такому аргументу ОСОБА_1 .
Разом з тим, також без належної правової оцінки судів попередніх інстанцій залишилось те, що матеріали справи містять копію договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "Офісно-торговий центр" від 20.03.2013 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець). Посилання на вказаний договір як підставу зміни складу учасників ТОВ "Офісно-торговий центр", міститься і у протоколі зборів учасників товариства № 1/13 від 20.03.2013.
В ході судового розгляду ОСОБА_2 не спростував факт укладення цього договору купівлі-продажу.
Господарськими судами було визнано більш вірогідним твердження позивача, що на загальних зборах учасників ТОВ "Офісно-торговий центр" 20.03.2013 розглядалось питання про вихід ОСОБА_2 з товариства з виплатою його частки у статутному фонді товариства, а не про вихід ОСОБА_2 з передачею його частки у статутному капіталі на користь ОСОБА_1, проте матеріали справи не містять як заяви ОСОБА_2 про його вихід з товариства та виплати вартості його частки, так і інших доказів, які підтверджували б його доводи.
Згідно з пунктами 2 - 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Аналогічні за змістом приписи закріплені і у статті 282 ГПК України.
Отже, процесуальне законодавство визначає чіткі стандарти обґрунтування судових рішень. Зокрема, статті 238, 282 ГПК України імперативно зобов`язують суд господарської юрисдикції надати в мотивувальній частині судового рішення мотивовану оцінку кожному наведеному учасниками справи аргументу щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідають.
Відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За приписами пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржником зазначено, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, що апеляційним судом не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи скаржника про необхідність врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 02.02.2021 у справі №925/642/19 та у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 щодо застосування судом ефективних способів захисту, зокрема щодо способів захисту учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю.
Разом з цим колегія суддів Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання ОСОБА_1 про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи.
За змістом частин 2 та 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19, від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19, від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).
Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши наведені у клопотанні ОСОБА_1 причини неподання доказів до місцевого суду, обґрунтовано відмовив у прийнятті та дослідженні додаткових доказів, оскільки ОСОБА_1 не довела винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції.
Проте, неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права в сукупності з порушенням норм процесуального права щодо дослідження дійсних обставин справи унеможливило їх встановлення, що має значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, зокрема, належним чином дослідити обґрунтованість вимог ОСОБА_2 з врахуванням всіх зібраних у справі доказів, дослідити, чи належний спосіб захисту свого права обрав ОСОБА_2, і в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства прийняти рішення з належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення.
Відповідно до вимог п. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд